Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Ткач І.В., Студенець В.І.

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - 1- Ящук І.М.,

відповідача - 2- Чернецького К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни, Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ярмак О.М.)

від 04.04.2017,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Корсакова Г.В., Чорна Л.В., Яковлєв М.Л.)

від 13.09.2017,

за позовом фізичної особи-підприємця Баранніка Олександра Андрійовича

до - Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни

про визнання недійсним договору

У грудні 2016 року фізична особа-підприємець Бараннік Олександр Андрійович звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору № 50555-000140838-761-01/2568 від 16.04.2013 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір був укладений без його згоди, порушує його права та є недійсним згідно з ст. ст. 215, 203 ЦК.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017, позов задоволено.

Визнано недійсним договір № 50555-000140838-761-01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва від 16.04.2013, укладений між Департаментом промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ФОП Ребчуновською Юлією Миколаївною.

Стягнуто з Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ФОП Ребчуновської Ю. М. в доход державного бюджету України судовий збір.

13.10.2017 ФОП Ребчуновська Ю. М. та 28.10.2017 Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулися з касаційними скаргами на вказані судові рішення, в яких просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Підставами для скасування судових рішень відповідач ФОП Ребчуновська Ю. М. зазначає, що посилання господарських судів на те, що на підставі рішення Київської міської ради № 56/5443 від 24.02.2011 Бараннік О.А. набув право для укладення договору про сплату пайової участі (внеску) у 2013 році є застосуванням зворотної дії у часі такого рішення, що в силу ст. 58 Конституції України не має юридичної сили і в такий спосіб порушуються права ФОП Ребчуновської Ю. М. в реалізації правомочностей власника тимчасової споруди щодо укладення договору про сплату пайової участі.

Департамент промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в касаційній скарзі посилається на те, що судами не було належним чином враховано, що у 2013 році ОСОБА_5 не подавав через міський дозвільний центр заяви для укладення договору про сплату пайової участі; впродовж 2013 року не звертався до Головного управління з проханням укласти договір, а тому договір про сплату пайової участі (внеску) було укладено з власником тимчасової споруди, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідачів, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва № 50555-000140838-761-01/2568 від 16.04.2013 укладений без згоди позивача, який був користувачем вказаної тимчасової споруди з 1999 року та включений до переліків власників (користувачів) тимчасової споруди згідно з договором № 329-01/38 від 08.05.2012, укладеного між позивачем і Головним управлінням внутрішньої торгівлі та побутового обслуговування населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та довідки про функціональне призначення тимчасової споруди № 4266 від 26.06.2012; в порушення вимог рішення Київської міської ради "Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Києві" № 97/9154 від 28.02.2013, а тому згідно з ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним. Також прийшли до висновку, що позивач звернуся до господарського суду з позовом в межах позовної давності.

Проте, повністю погодитись з висновками судів неможливо з таких підстав.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

20.09.2012 між ОСОБА_6 та Ребчуновською Ю.М. було укладено договір купівлі - продажу торгівельного кіоску (МАФ), відповідно до якого ОСОБА_6 зобов'язалась передати у власність Ребчуновської Ю.М. (покупця) торгівельний кіоск (мала архітектурна форма (МАФ), тимчасово розміщений за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 24 кв.м, що визначено план-схемою до договору. Допущений до експлуатації на тимчасове розміщення торговельного кіоску, на підставі довідки про функціональне призначення тимчасової споруди серія ТС № 4265 від 04.07.2012 (п. 1.3. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, яка є нормою прямої дії, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За п. 2.1. рішення Київської міської ради "Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Києві" № 97/9154 від 28.02.2013 (ra0097023-13) власники (користувачі) ТС, що здійснювали підприємницьку діяльність в ТС у 2012 році відповідно до рішення Київської міської ради від 26 січня 2012 року N 2/7339 (ra0002023-12) "Про деякі питання здійснення підприємницької діяльності в тимчасових спорудах" та мають намір продовжити свою підприємницьку діяльність у 2013 році, подають до міського дозвільного центру в термін до 01 липня 2013 року оригінал довідки про функціональне призначення ТС, виданої у 2012 році, та документи для укладення договору про сплату пайової участі (внеску) за 2013 рік і документи про сплату пайової участі (внеску) за 2013 рік до 11 липня 2013 року відповідно до рішення Київської міської ради від 24 лютого 2011 року N 56/5443 "Про затвердження Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі в утриманні об'єктів благоустрою м. Києва та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради" (перелік згідно з додатком до цього рішення).

Задовольняючи позов та визнаючи спірний договір недійсним, господарські суди належним чином не врахували вимоги ст. 321 ЦК України, рішення Київської міської ради "Про деякі питання розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Києві" № 97/9154 від 28.02.2013 (ra0097023-13) , не з'ясували чи було порушене право позивача внаслідок укладення між власником тимчасової споруди і відповідачем -1 договору про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва № 50555-000140838-761-01/2568 від 16.04.2013, яке саме право позивача таким договором було порушено та в чому полягало його порушення, адже від встановлення цих обставин залежить наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасними, зроблені без з'ясування всіх істотних обставин справи, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Постановлене у справі рішення суду першої інстанції, залишене без змін, постановою апеляційного господарського суду, вказаним вимогам не відповідає.

Оскільки суд касаційної інстанції в силу ч. 2 ст. 300 ГПК України при розгляді справи в касаційному порядку позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тому Верховний Суд позбавлений процесуальних можливостей встановити дійсні обставини справи, що стосуються вирішення позовних вимог. Вказані обставини перешкоджають постановленню нового рішення, в зв'язку з чим справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляду суду слід врахувати наведене, належним чином дослідити чи були порушені права позивача внаслідок укладення між власником тимчасової споруди ФОП Ребчуновською Ю.М. та Департаментом промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва № 50555-000140838-761-01/2568 від 16.04.2013, яке саме право позивача було порушено цим договором та в чому полягало його порушення, а отже належним чином встановити наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого суду, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

касаційні скарги фізичної особи-підприємця Ребчуновської Юлії Миколаївни, Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі за № 910/23431/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.