Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Владимиренко С.В., Демидової А.М., Шевчук С.Р., розглянувши касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волна Трейд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2016 року у справі № 910/24553/15 господарського суду міста Києва за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волна Трейд" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про виселення з орендованого майна та зобов'язання вчинити дії за участю представників:

позивача - Швед Я.О.,

відповідача - Паньшин С.С.,

третьої особи - не з'явились

У вересні 2015 року Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулось з позовом до господарського суду міста Києва про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Волна Трейд" у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили демонтувати тимчасові огороджувальні конструкції (кіоски), що належать цьому товариству та знаходяться в частині переходу за адресою: станція метро "Петрівка" (вестибюль № 1), загальною площею 22 кв.м., згідно викопіювань зі схем тимчасового розташування МАФ.

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.03.2016 року (суддя Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Рудченка С.Г., Агрикової О.В.), позов задоволено повністю; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Волна Трейд" з орендованого майна, а саме: частини переходу загальною площею 22 кв. м., що знаходиться за адресою: станція метро "Петрівка" (вестибюль № 1); зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Волна Трейд" у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили демонтувати свої тимчасові огороджувальні конструкції (кіоски), що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Волна Трейд" та знаходяться в частині переходу за адресою: станція метро "Петрівка" (вестибюль № 1), загальною площею 22 кв.м., згідно викопіювань зі схем тимчасового розташування МАФ.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Волна Трейд" просить скасувати судові акти попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неповне дослідження судами попередніх інстанцій усіх обставин справи, що вплинуло на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, оскільки судами належним чином не встановлено підстав для виселення відповідача, не повідомленого у встановленому законом порядку про відмову у продовженні терміну дії договору.

Колегія суддів касаційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника скаржника у даній справі, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.03.2012 року між Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, а також позивачем укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 159, відповідно до якого орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради "Про надання дозволів на продовження дії договорів оренди, на укладення договорів суборенди, внесення змін до рішень Київської міської ради та внесення змін до договорів оренди" № 66/6282 від 22.09.2011 року (raa066023-11) передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря (об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: станція метро "Петрівка" (вестибюль № 1), б/н, для торгівлі непродовольчими товарами. Об'єктом оренди є частина переходу, визначена проектною документацією, розробленою ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 22,0 кв.м., та зазначена у викопіюванні зі схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору. Опис технічного стану об'єкта оренди та дата його передачі орендарю, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди. Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен".

За умовами пунктів 4.15., 5.4. договору орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі Комунальному підприємству "Київський метрополітен". Акт приймання - передачі об'єкта оренди підписується орендодавцем, орендарем та Комунальним підприємством "Київський метрополітен". У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати. Орендар після закінчення строку дії договору має переважне право, за інших рівних умов, на продовження дії договору за умови належного виконання своїх обов'язків за цим договором.

Відповідно до пункту 7.6. договору у разі закінчення строку його дії або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди Комунальному підприємству "Київський метрополітен" у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

У разі припинення дії договору орендар звільняє від своїх тимчасових огороджуючих конструкцій орендовану частину приміщення вестибюлю станції метро "Петрівка" в термін, визначений пунктом 4.15. цього договору. При невиконанні орендарем зазначених в цьому пункті договору умов, Комунальне підприємство "Київський метрополітен", самостійно на свій розсуд розпоряджається огороджуючими конструкціями (кіосками) (пункт 8.5.6. договору).

У пункті 9.1. договору встановлено строк дії з 26.03.2012 року до 24.03.2015 року, а за умовами пункту 9.4. він припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено.

Передача орендодавцем орендарю обумовленого договором предмета оренда підтверджується актом приймання - передачі нерухомого майна від 26.03.2012 року.

У зв'язку з закінченням строку дії договору та неповерненням відповідачем орендованого майна, позивач звернувся до суду про виселення відповідача та зобов'язання його демонтувати тимчасові огороджувальні конструкції (кіоски).

Згідно пунктів 1-2, 4, 9, 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Разом з тим, оскаржувані судові акти попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, керувався приписами статті 284, пункту 2 статті 291 Господарського кодексу України, частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України та статей 17, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за якими договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором; у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність повернення орендодавцю орендованого приміщення та наявність заперечень позивача та третьої особи щодо продовження терміну дії договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 159 від 26.03.2012 року шляхом направлення відповідних листів на адресу відповідача, в зв'язку з чим договір припинив свою дію 24.03.2015 року. Посилаючись на дану обставину, судами першої й апеляційної інстанцій зроблено посилання на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2015 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 року у справі № 910/27255/15.

Проте, такі висновки судів першої й апеляційної інстанцій є передчасними та такими, що здійснені без належного дотримання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Так, встановивши факт закінчення терміну дії вищевказаного договору оренди та, як наслідок, задоволення в повному обсязі позовних вимог, місцевий та апеляційний господарські суди належним чином не обгрунтували свій висновок, зокрема, не з'ясували обставин наявності доказів щодо повідомлення орендаря у визначений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) строк про відмову у продовженні терміну дії цього договору, наслідком чого є припинення договірних відносин, оскільки судами здійснено лише посилання на наявність таких доказів, що не підтверджено документально.

Також, посилаючись на встановлений у рішенні господарського суду міста Києва від 02.12.2015 року, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 року у справі № 910/27255/15, факт припинення строку дії спірного договору, судами не вказано про застосування приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, яка звільняє від повторного доведення обставин, встановлених у раніше прийнятому рішенні.

Поняття і види доказів викладені у статті 32 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (статті 36 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази і п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначено одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарськими судами, в межах своїх повноважень, повинні бути створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснення всіх необхідних дій щодо їх витребування.

Разом з тим, прийнявши рішення лише за наявності поданих позивачем матеріалів, без витребування доказів на підтвердження доводів відповідача, господарськими судами попередніх інстанцій не дотримано положень статей 4І, 4і Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , якими передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доводів скаржника щодо відсутності доказів письмового вираження орендодавцем у передбачений законом строк (в період з 24.03.2015 року по 24.04.2015 року) волевиявлення стосовно припинення договірних відносин.

Відтак, всупереч вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам відсутності доказів повідомлення орендаря у визначений законом строк про припинення договірних відносин, у зв'язку з чим передчасними є висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову без встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 111-7 Господарського процесуального кодексу України).

В зв'язку з викладеним, судові інстанції припустились порушення вимог частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо всебічного, повного й об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та, дотримуючись норм процесуального права, вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волна Трейд" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 31.03.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року у справі № 910/24553/15 скасувати.

Справу № 910/24553/15 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.