902/75/16 Про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів - 05.04.2017 Прийняття

головуючого Губенко Н.М. суддів Гольцової Л.А. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артем-В" на постанову від Київського апеляційного господарського суду 08.09.2016 у справі № 902/75/16 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артем-В" до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення коштів

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Бутиріна І.І.; Туз І.П.; - відповідача повідомлений, але не з'явився;

25.01.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Артем-В" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів у розмірі 105477,20 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 28657,25 грн. та інфляційних втрат у розмірі 12868,19 грн.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 11.02.2016 у справі № 902/75/16 (суддя Говор Н.Д.) матеріали справи № 902/75/16 надіслано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 у справі № 902/75/16 (суддя Сівакова В.В.) стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Артем-В" безпідставно одержані грошові кошти у розмірі 105477,20 грн., проценти за користування грошовими коштами у розмірі 14333,82 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 у справі № 902/75/16 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий суддя, судді Буравльов С.І., Шапран В.В.) скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 у справі № 902/75/16 в частині задоволення позову, та прийнято нове рішення, яким у позові відмолено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Артем-В" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 у справі № 902/75/16, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 25.04.2003 Ленінським місцевим судом міста Вінниця було видано виконавчий лист № 2-4780 про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теркхолдинг" та Притуляк В.М. на користь Вінницької обласної дирекції АППБ "Аваль" 105477,20 грн.

05.05.2003 Міським Відділом державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-4780 від 24.12.2002.

Актом опису й арешту майна від 25.09.2003 державним виконавцем ВДВС Вінницького міського управління юстиції було накладено арешт на частину будівлі загальною площею 520,8 кв. м., розташованої за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна/Чехова, 14/2, що було зареєстроване на праві власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Теркхолдинг".

28.05.2004 Вінницькою обласною філією державного підприємства МВС України "Спецсервіс" були проведені прилюдні торги, оформлені протоколом № 11 від 28.05.2004, по реалізації арештованого майна ТОВ "Теркхолдинг", а саме частини будівлі, загальною площею 534,1 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Вінниця вул. Ватутіна/Чехова, 14/2.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Артем-В" платіжним дорученням № 1790 від 01.06.2004 сплатило на рахунок Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" за придбане майно 115441,85 грн.

Відповідно до листа Відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції № ДВ-1-12 від 21.12.2004 на виконання виконавчим листом № 2-4780 від 25.04.2003 на рахунок Вінницької обласної дирекції АППБ "Аваль" було перераховано 105477,20 грн.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.07.2012 у справі № 14/264-04, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.12.2012, визнано прилюдні торги, проведені Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" в особі Вінницької філії 28.05.2004 з реалізації частини будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна/Чехова, 14/2, оформлених протоколом проведення прилюдних торгів № 11 від 28.05.2004 та актом про проведення прилюдних торгів від 22.08.2008, недійсними.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення із відповідача безпідставно одержаних грошових коштів, процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи підстави звернення із даним позовом позивач зазначив те, що після визнання прилюдних торгів недійсними відповідач повинен повернути позивачу грошові кошти як безпідставно набуте майно відповідно до ст. ст. 1212, 1214 ЦК України.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно одержаних грошових коштів у розмірі 105477,20 грн., відповідно до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, є обгрунтованою; вимога позивача про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 12 868,19 грн. на безпідставно набуті кошти є необґрунтованою, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав; з огляду на те, що між сторонами відсутні договірні відносини та розмір процентів за користування грошовими коштами не передбачено, суд першої інстанції дійшов висновку щодо стягнення з відповідача 14 333,82 грн. процентів за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 05.12.2012 по 05.09.2014.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, та приймаючи в цій частині нове рішення про відмову у позові виходив з того, що вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно одержаних грошових коштів у розмірі 105477,20 грн., відповідно до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, є обгрунтованою; водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу з пропуском трирічного строку позовної давності; під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності; доказів наявності поважних причин пропуску цього строку позивачем надано суду не було; за таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у позові.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п'ята статті 267 ЦК України).

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі № 5011-68/3587-2012).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач просив суд першої інстанції застосувати позовну давність (т. 1 а. с. 111-113).

В свою чергу, позивач звернувся до суду першої інстанції із клопотанням, в якому просив визнати поважними причини пропуску позовної давності (т. 1 а. с. 135-136).

Загальними вимогами процесуального права, наведеними у статтях 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Однак, суд першої інстанції приймаючи рішення, в порушення зазначених норм, не вирішив питання про наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, про що було заявлено стороною у спорі, і взагалі не застосував положення статті 267 ЦК України при вирішенні справи.

Разом з тим, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про відмову у позові у зв'язку із спливом позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем у спорі.

Водночас, судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. ст. 43, 105 ГПК України, в оскаржуваній постанові не наведено мотивів відхилення причин пропуску позовної давності, викладених позивачем у клопотанні поданому відповідно до вимог ч. 5 ст. 267 ЦК України, а лише зазначено, що доказів наявності поважних причин пропуску цього строку позивачем не надано.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. ст. 536, 1214 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, між сторонами відсутні договірні відносини та розмір процентів за користування грошовими коштами не передбачено.

При цьому, суд першої інстанції дійшовши висновку щодо стягнення з відповідача 14 333,82 грн. процентів за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 05.12.2012 по 05.09.2014, визначаючи їх розмір, керувався приписами ч. 6 ст. 231 ГК України (розмір штрафних санкцій) та ч. 4 ст. 232 ГК України (порядок застосування штрафних санкцій).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк (ч. 4 ст. 232 ГК України).

Водночас, стягнення процентів користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 ЦК України, не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією (така правова позиція викладена в п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) ).

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених ч. 6 ст. 231 ГК України (розмір штрафних санкцій) та ч. 4 ст. 232 ГК України (порядок застосування штрафних санкцій), не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

В свою чергу, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не усунув наведені порушення допущені місцевим господарським судом.

З огляду на наведене, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити й перевірити належними доказами зазначені в цій постанові обставини, дати доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.