Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Ковтонюк Л.В., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "Колібріс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 910/ 14117/16 Господарського суду міста Києва за позовом приватного підприємства "Колібріс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Сентіс" про виселення та стягнення 480 400,00 грн

за участю представників сторін:

позивача: Зімін С.В., Багдашкіна С.М.,

відповідача : не з'явився,

Приватне підприємство "Колібріс" звернулось до суду з позовною заявою про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентіс" з торговельних павільйонів, які розташовані на території торговельного майданчика Приватного підприємства "Колібріс", а саме в:

- переході в напрямку до вул. Гната Юри, будинок № 15 біля зупинки швидкісного трамваю та проспекту Леся Курбаса (50-річчя Жовтня), в тому числі кафе "Дмитрий" та вбудований магазин № 8 за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри та передати ці торговельні павільйони Приватному підприємству "Колібріс";

- переході біля адміністрації ринку "Колібріс" в напрямку до кінотеатру "Лейпціг", в тому числі 5 місць м'ясного павільйону та приміщення для розрубки м'яса за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри та передати ці торговельні павільйони Приватному підприємству "Колібріс" та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентіс" збитків в сумі 480 400,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.10.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 910/14117/16 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, приватне підприємство "Колібріс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду міста Києва від 25.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 910/14117/16 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом позовних вимог Приватного підприємства "Колібріс" є вимога про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентіс" з торговельних павільйонів, які розташовані на території торговельного майданчика Приватного підприємства "Колібріс", а саме в переході в напрямку до вул. Гната Юри, будинок № 15 біля зупинки швидкісного трамваю та проспекту Леся Курбаса (50-річчя Жовтня), в тому числі кафе "Дмитрий" та вбудований магазин № 8 за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри та передати ці торговельні павільйони Приватному підприємству "Колібріс"; переході біля адміністрації ринку "Колібріс" в напрямку до кінотеатру "Лейпціг", в тому числі 5 місць м'ясного павільйону та приміщення для розрубки м'яса за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри та передати ці торговельні павільйони Приватному підприємству "Колібріс" та про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентіс" збитків в сумі 480 400,00 грн.

Позивач вважає, що він є власником торговельних павільйонів, які розташовані на території торговельного майданчика Приватного підприємства "Колібріс", на підставі наявних в матеріалах справи дозволу на виконання будівельних робіт № 25-Л від 30.01.1997 та акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта № 91 від 01.04.1997.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що відповідач незаконно займає належні позивачу торгівельні павільйони, які розташовані в:

- переході в напрямку до вул. Гната Юри, будинок № 15 біля зупинки швидкісного трамваю та проспекту Леся Курбаса (50-річчя Жовтня), в тому числі кафе "Дмитрий" та вбудований магазин № 8 за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри;

- переході біля адміністрації ринку "Колібріс" в напрямку до кінотеатру "Лейпціг", в тому числі 5 місць м'ясного павільйону та приміщення для розрубки м'яса за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до правоохоронних органів, зокрема Прокуратури міста Києва, Святошинського управління поліції ГУ Національної поліції у місті Києві з заявами про вчинення кримінального правопорушення, відповідно до відповідей на які позивачу було повідомлено про відсутність ознак кримінального правопорушення (копії листів-відповідей на заяви позивача № 04/3-р-16 від 06.04.2016р. та № 17227 від 28.02.2016 р., № 6159/125/54/03-2016 від 27.04.2016 відповідно містяться в матеріалах справи), а також до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо надання правової оцінки діям відповідача по захопленню торговельних павільйонів, на яку позивачу було надано відповідь про те, що порушене у зверненні питання не відноситься до компетенції адміністрації. (копія листа-відповіді на заяву позивача № 107-2501/22 від 28.04.2016 р. міститься в матеріалах справи). Крім того, як на окрему підставу позову, позивач посилався на постанову Вищого господарського суду України від 18.05.2016 у справі № 910/24846/14, якою визнано недійсним інвестиційний договір № 049-13/і/119 від 26.09.2012 р., відповідно до якого відповідач користується та розпоряджається торговельним павільйонами.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказував на те, що під час розгляду господарським судом справи № 910/6691/16 судом було надано оцінку доказам на які посилається позивач в обґрунтування вимог у даній справі та у зв'язку з поверненням частини приміщень щодо яких заявлено позовні вимоги та відсутністю у позивача належних доказів на підтвердження права власності на них, відповідач вважає вимоги позивача недоведеними та необґрунтованими.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, зазначив про те, що позивачем не підтверджено належними доказами того, що приміщення, зокрема, в переході в напрямку до вул. Гната Юри, будинок № 15 біля зупинки швидкісного трамваю та проспекту Леся Курбаса (50-річчя Жовтня), в тому числі кафе "Дмитрий" та вбудований магазин № 8 за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри та в переході біля адміністрації ринку "Колібріс" в напрямку до кінотеатру "Лейпціг", в тому числі 5 місць м'ясного павільйону та приміщення для розрубки м'яса за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри є його власністю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивач стверджує, що він є власником торговельних павільйонів, які розташовані на території торговельного майданчика Приватного підприємства "Колібріс".

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва видано позивачу дозвіл № 25-Л від 30.01.1997р. на виконання будівельних робіт з комплексного благоустрою території біля кінотеатру "Лейпціг" та внутрішньої частини транспортної розв'язки з переходами по вул. Гната Юри - пр. 50-річчя Жовтня, відповідно до проектної документації, що узгоджена та зареєстрована Головним управлінням архітектури та містобудування м. Києва за № 790 від 14.11.1996 р.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 01.04.1997 прийнято в експлуатацію об'єкт за вказаними в акті будівельними показниками, а саме внутрішню частину транспортної розв'язки з переходами, архітектурні малі форми: торгівельні павільйони за типами ІІ, ІІІ з легких збірно-розбірних конструкцій, торгівельні пересувні навіси за типами IV, V з металевого каркасу, приміщення вбудовані в переходах (торгівельні та допоміжні) з легких збірно-розбірних конструкцій.

Актом № 18 введення в експлуатацію основних засобів від 14.05.1997 р. визнано придатним для експлуатації об'єкт транспортної розв'язки по вул. Гната Юри - пр. 50-річчя Жовтня (Магазин "М'ясо"), а також додані до нього акт № 14 прийняття-виконання робіт та кошторис № 14, з яких можна дійти висновку про найменування виконаних робіт, одиницю виміру, кількість, ціну та вартість таких робіт.

Згідно з ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею ст. 386 Цивільного кодексу України, якою встановлено засади захисту права власності, передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності; власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За нормами ст. 391 Цивільного кодексу України власник має право на захист права власності від порушень, хоча б вони і не були пов'язані з позбавленням володіння. Захист права власності від таких порушень здійснюється за допомогою негаторного позову. Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання майном, навіть якщо такі порушення не пов'язані з позбавленням права володіння. Отже, негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати право користування та розпоряджання ним.

Таким чином, необхідною умовою для задоволення такого позову є наявність перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпоряджання своїм майном; при цьому підлягає доведенню в чому конкретно полягають (за їх наявності) такі перешкоди.

Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що позивачем не підтверджено належними доказами того, що приміщення, зокрема, в переході в напрямку до вул. Гната Юри, будинок № 15 біля зупинки швидкісного трамваю та проспекту Леся Курбаса (50-річчя Жовтня), в тому числі кафе "Дмитрий" та вбудований магазин № 8 за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри та в переході біля адміністрації ринку "Колібріс" в напрямку до кінотеатру "Лейпціг", в тому числі 5 місць м'ясного павільйону та приміщення для розрубки м'яса за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри є його власністю.

Як передбачено в ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Дозвіл на виконання будівельних робіт № 25-Л від 30.01.1997 р. та Акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта № 91 від 01.04.1997 р. не можуть бути доказами на підтвердження права власності позивача на спірні приміщення з огляду на те, що вони не містять ідентифікуючих ознак приміщень щодо яких заявлено позовні вимоги про виселення відповідача.

З наданих до матеріалів справи Акту № 18 введення в експлуатацію основних засобів від 14.05.1997 р., а також доданих до нього акту № 14 прийняття-виконання робіт та кошторису № 14 також не можна дійти висновку про те, що вказані приміщення належать позивачу.

З наданого до матеріалів справи звіту про незалежну експертну оцінку майна від 07.07.2016 р. (ТОВ "Оцінка24"), який надано позивачем в обґрунтування розміру збитків, в розділі 3.2. оцінювачем зазначено, що ним не проводилося спеціального юридичного аналізу прав власності оцінюваного майна. Спеціальною умовою проведення даної оцінки є припущення, що власник має законні повні права власності на оцінюваний об'єкт.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем на надано доказів того, що він є власником майна та відповідно може бути позивачем за негаторним позовом, а викладені вище обставини свідчать про те, що позивачем не доведено, що відповідач перешкоджає його праву користуванню та розпорядженню своїм майном.

Судами також встановлено, що при розгляді справи № 910/6691/16, предметом розгляду якої було стягнення коштів за користування торговельними павільйонами (об'єкт найму), які розташовані на території торгівельного майданчика ПП "Колібріс", а саме в переході в напрямку до вул. Гната Юри, будинок № 15 біля зупинки швидкісного трамваю та проспекту Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри, крім території, на якій знаходиться кафе "Дмитрий", Державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи № 19 та вбудований магазин та в переході біля адміністрації ринку "Колібріс" в напрямку до кінотеатру "Лейпціг" за адресою: м. Київ, транспортна розв'язка проспект Леся Курбаса (50-річчя Жовтня) та вул. Гната Юри, крім 5 місць м'ясного павільйону, починаючи від приміщення по розрубці м'яса, а також крім приміщення бойлерної та електрощитової та звільнення займаних відповідачем приміщень у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору найму № 191 від 30.08.2013 р., суд першої інстанції дійшов висновку, з яким також погодився і суд апеляційної інстанції, що приміщення, які були об'єктом найму за договором найму від 30.08.2013 № 191 повернуті наймачем наймодавцю в день закінчення строку дії договору (28.02.2014), доказів подальшого їх використання відповідачем подано не було, тому правові підстави для стягнення з відповідача здійснених позивачем нарахувань та зобов'язання його здійснити вже вчинені ним у визначений строк дії (звільнення приміщень) у суду відсутні.

Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у вказаній вище справі, яке набрало законної сили згідно постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 та відповідно до ст. 35 ГПК України не потребують доказування у даній справі.

У даній справі позивач просить суд виселити відповідача з торговельних павільйонів, які розташовані на території торговельного майданчика Приватного підприємства "Колібріс" у зв'язку з визнанням постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2016 р. у справі № 910/24846/14 недійсним інвестиційного договору № 049-13/і/119 від 26.09.2012 р., відповідно до якого відповідач користується та розпоряджається торговельними павільйонами. З даного приводу, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив про те, що оскільки сторонами не надано до матеріалів справи належним чином засвідченої копії інвестиційного договору № 049-13/і/119 від 26.09.2012 р. для його дослідження судом, а зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 18.05.2016 р. у справі № 910/24846/14 не вбачається на які саме об'єкти зобов'язувався здійснити заходи з облаштування інвестор (відповідач), - визнання вказаного договору недійсним в судовому порядку не може бути підставою для задоволення даного позову, а наявність обставин, про які було зазначено вище (відсутність доказів на підтвердження приналежності торговельних павільйонів позивачу та доказів на підтвердження того, що відповідач перешкоджає позивачу в реалізації права користування та розпорядження своїм майном) є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Отже, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про виселення відповідача з торговельних павільйонів, які розташовані на території торговельного майданчика Приватного підприємства "Колібріс" є неправомірною, тому відсутні підстави для її задоволення.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача суми збитків (вартості торговельного павільйону), що складає 480 400,00 грн.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Обов'язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків (дії чи бездіяльності особи); причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків (зв'язок протиправної поведінки і збитків, що настали, при якому протиправність є причиною, а збитки - наслідком); розмір збитків (їх наявності та розміру); вина. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача, не доведено завдання збитків та не доведено причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками, у зв'язку з чим підстав для задоволення зазначеної вимоги щодо стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 480 400,00 грн. немає

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу приватного підприємства "Колібріс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 910/14117/16 - без змін.