Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Шевчук С.Р. (доповідач) суддів Євсікова О.О., Кролевець О.А. розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 925/1050/16 Господарського суду Черкаської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про виконання умов договору оренди та стягнення 5 207,67 грн в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з'явилися

- відповідача: ОСОБА_6, дов. б/н від 17.10.2016

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.11.2016 у справі № 925/1050/16 (суддя Довгань К.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 (у складі головуючого судді Баранця О.М., суддів Сітайло Л.Г., Пашкіної С.А.) у позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про зобов'язання відповідача виконати умови договорів оренди № 1, № 2 від 04.04.2016 та передати в оренду нежитлове приміщення під магазин загальною площею 330 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом підписання акту приймання-передачі ключів від вказаного магазину та стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 5 207,67 грн відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 765, 766 Цивільного кодексу України, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 925/1050/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, не надав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу суду від 03.04.2017 проведено автоматичну зміну складу суду колегії суддів у справі № 925/1050/16 та визначено склад колегії суддів: Шевчук С.Р. - головуючий, Євсіков О.О., Кролевець О.А.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 04.04.2016 між ФОП ОСОБА_4 (орендар) та ФОП ОСОБА_5 (орендодавець) укладено договори оренди нежитлового приміщення № 1 та № 2 (надалі - договори).

Відповідно до п. 1.1. договорів орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності. Приміщення, яке передається в оренду за договором знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, має загальну площу 330 кв.м згідно техплану і належить орендодавцеві на підставі договору купівлі - продажу (п. 1.2 договорів).

Приміщення надається орендареві для використання його для господарської діяльності орендаря, під магазин, для організації торгівлі продовольчими та не продовольчими товарами, алкогольними та безалкогольними напоями, тютюновими виробами (п.1.3 договорів).

Пунктами 2.1. договорів передбачено, що приміщення передається орендодавцем і приймається в оренду орендарем на умовах сплати останнім орендодавцю плати за користування приміщенням, за перший і останній місяць оренди.

Орендна плата за користування приміщенням становить тридцять тисяч гривень (двадцять сім тисяч гривень по договору № 1 та три тисячі гривень по договору № 2) (п. 2.2. договорів).

Відповідно до п. 6.6.2 договорів зазначено, що договір може бути достроково розірвано за ініціативою орендодавця у разі затримки внесення орендарем орендної плати, більше ніж на двадцять днів.

Орендодавець (відповідач) листом від 26.04.2016 повідомив орендаря (позивача) про припинення договорів в односторонньому порядку у зв'язку із невиконанням орендарем п. 2.1. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення містяться у ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження здійснення оплати орендної плати у відповідності із п. 2.1 договорів оренди позивач посилається на розписку про сплату 30 000 грн. Однак дана розписка не містить посилань на договори і в ній не зазначені підстави отримання коштів. Натомість, відповідач зазначає, що дана розписка була здійснена не по даних договорах.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не виконав умови укладених сторонами договорів оренди щодо оплати орендної плати (п.2.1) тому у відповідача не виникло зобов'язання щодо передачі йому предмету оренди.

У зв'язку з цим, судами визнано безпідставним нарахування позивачем відповідачу пені за непередачу предмету оренди.

На підставі викладеного вище, враховуючи, що позивачем не доведено виконання п. 2.1. договорів оренди від 04.04.2016, щодо сплати орендної плати за перший і останній місяць оренди, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача виконати умови договорів оренди № 1, № 2 від 04.04.2016 та передати в оренду нежитлове приміщення під магазин загальною площею 330 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом підписання акту приймання-передачі ключів від вказаного магазину та стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 5 207,67 грн.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків судів, спростовуються вищенаведеним, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових актів у справі № 925/1050/16.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 та рішення Господарського суду Черкаської області від 01.11.2016 у справі № 925/1050/16 залишити без змін.