Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Селіваненко В.П. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Транс.НАФТА", м. Запоріжжя,

на рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2016

та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.01.2017

у справі № 908/841/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Транс.НАФТА" (далі - ТОВ "Транс.НАФТА"), м. Запоріжжя,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія" (далі - ТОВ "Полонія"), м. Запоріжжя,

про визнання договору дійсним та визнання права власності.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Мазін А.С. предст. (дов. від 03.04.2017)

відповідача - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

У березні 2016 року ТОВ "Транс.НАФТА" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ "Полонія" про визнання договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 дійсним, визнання за ТОВ "Транс.НАФТА" права власності на майно, що складається з будівлі операторської АЗС, навісу, складу, бензозаправлювальної колонки - 2 шт., ємності ПММ - 2 шт., паркану, цоколю паркану, замощення - 2 шт., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Українська, 52.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.06.2016 у справі № 908/841/16 (суддя Черкаськіий В.І.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.01.2017 (судді Сгара Е.В. - головуючий, Геза Т.Д., Будко Н.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ "Транс.НАФТА" просить судові рішення зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційну скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги частково, проте не з мотивів, які наведені у скарзі, а з мотивів, які викладено далі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ "Полонія" (код ЄДРПОУ 22143875) про визнання договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 дійсним, визнання за ТОВ "Транс.НАФТА" права власності на майно, що складається з будівлі операторської АЗС, навісу, складу, бензозаправлювальної колонки - 2 шт., ємності ПММ - 2 шт., паркану, цоколю паркану, замощення - 2 шт., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Українська, 52.

У відзиві на позов ліквідатор ТОВ "Полонія" зазначав про те, що господарським судом Запорізької області порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Полонія" (код ЄДРПОУ 22143875), у зв'язку з чим даний спір повинен розглядатися у межах справи про банкрутство. До відзиву ліквідатора додано постанову господарського суду Запорізької області від 16.12.2015 зі справи № 908/4828/15 про визнання ТОВ "Полонія" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Суди попередніх інстанцій розглянули даний спір по суті, залишивши поза увагою посилання ліквідатора ТОВ "Полонія" на виключну підсудність даної справи.

Так, у відповідності до пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) (аналогічне положення міститься у пункті 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Слід мати на увазі, що спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, заявлені такі вимоги з підстав невідповідності правочинів спеціальним нормам (стаття 20 Закону) чи загальним, встановленим цивільним законодавством.

Крім названих у зазначеній статті Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника (пункт 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 (v_606600-13) "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI (4212-17) )".

Згідно з приписами частини дев'ятої статті 16 ГПК України справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК (1798-12) , з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково) (пункт 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 28.03.2013 № 01-06/606/2013 (v_606600-13) "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI (4212-17) )".

У відповідності до приписів статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.

Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання.

Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову.

У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Якщо у порушенні провадження у справі про банкрутство відмовлено або провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті.

Положення частин першої - четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Що ж стосується вимог поточних кредиторів, то у відповідності до пункту 8 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

За наведених обставин, судам попередніх інстанцій, насамперед належало дослідити питання підсудності даної справи, а саме, чи підлягає даний спір розгляду за виключною підсудністю тим господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ "Полонія".

Проте, суди попередніх інстанцій наведених обставин не дослідили.

У відповідності до пункту 7 частини другої статті 111-10 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

За наведених обставин, судові акти попередніх інстанцій підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Транс.НАФТА" задовольнити частково з мотивів, наведених у цій постанові.

2. Рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.01.2017 зі справи № 908/841/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.