905/3069/15 Про визнання незаконним рішення міської ради, визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та повернення земельної ділянки - 04.04.2017 Прийняття

Рогач Л.І.- головуючого, Швець В.О., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.12.2016 у справі № 905/3069/15 Господарського суду Донецької області за позовом Прокурора Волноваського району до - Волноваської міської ради Волноваського району Донецької області - фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та повернення земельної ділянки, за участю представників: прокуратури/ позивача Збарих С.М, - посвідч. № 028728; відповідачів - ОСОБА_6 - предст. дов. від 03.04.2017; - ОСОБА_4 - паспорт

11.11.2015 Прокурор Волноваського району Донецької області подав до господарського суду позов в інтересах держави до Волноваської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення сесії Волноваської міської ради шостого скликання № 6/33-977 від 27.09.2013 щодо дозволу на виготовлення технічної документації по встановленню меж земельного сервітуту, визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту від 01.04.2014, укладеного відповідачами, та додаткового договору до нього від 01.02.2015, зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 звільнити та повернути до земель Волноваської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_1 біля автовокзалу, площею 0,0051 га, вартістю 21899,40 грн. Позов обґрунтовано статями 203, 215, частиною другою статті 235, статті 404 Цивільного кодексу України, статей 98, 116, 122, частини третьої статті 152 Земельного кодексу України, частиною десятою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та вмотивовано доводами про порушення оскаржуваним рішенням Волноваської міської ради вказаних вище норм законодавства, враховуючи особливу суспільну значимість земель, незаконне обтяження сервітутом земельної ділянки та незаконності укладеного на підставі такого рішення договору, який є прихованим правочином, що насправді приховує орендні відносини, які мають регулюватися за іншими правилами чинного законодавства та, відповідно, рішення міськради від 27.09.2013 за № 6/33-977, договір земельного сервітуту від 01.04.2014 та додатковий договір від 01.02.2015 до договору мають бути визнані недійсними у судовому порядку.

Волноваська міська рада заперечила позов, вказавши про його безпідставність, та у своїх доводах зазначила, що, як власник земельної ділянки, рада має право встановлювати земельні сервітути, в тому числі, і на вимогу особи, яка має намір розмістити тимчасову споруду; з моменту отримання паспорта прив'язки у фізичної особи-підприємця виникло право вимагати від міської ради встановлення сервітуту на право розміщення тимчасової споруди; паспорт прив'язки не скасований, відтак розміщення споруди є законним, а вимога прокурора про повернення земельної ділянки міській раді є необґрунтованою, оскільки земельна ділянка з власності міської ради не вибувала.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 заперечив позов, вказавши, що міська рада, як власник землі, діючи в межах вимог статті 100 Земельного кодексу України, має право тимчасово обмежити користування землею територіальної громади іншим її членам, задовольнивши вимогу власника тимчасової споруди на встановлення сервітуту на землі загального користування.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.07.2016 (судді Бокова Ю.В. - головуючий, Огороднік Д.М., Сковородіна О.М.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі; визнано недійсним рішення Волноваської міської ради № 6/33-977 від 27.09.2013 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації з встановлення меж земельного сервітуту"; визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 01.04.2014 відповідачами; визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 13.05.2016; зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку по АДРЕСА_1 біля автовокзалу площею 0,0051 га у місті Волноваха Донецької області та повернути її Волноваській міській раді; стягнуто з відповідачів судовий збір.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.12.2016 (судді: Склярук О.І. - головуючий, Геза Т.Д., Ушенко Л.В.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди не взяли до уваги положення статей 210, 640 Цивільного кодексу України та не врахували, що спірний договір від 01.04.2014, який не пройшов державної реєстрації, є невчиненим і його не можна визнати ні недійсним ні удаваним; суди невірно застосували приписи статей 98- 100 Земельного кодексу України, дійшовши помилкового висновку про відсутність у скаржника права вимагати встановлення сервітуту; суди задовольнили вимогу позивача щодо звільнення земельної ділянки, в порушення вимог статті 47 Господарського кодексу України та права на підприємництво, не врахувавши, що паспорт тимчасової прив'язки та рішення Волноваської міської ради від 13.05.2016 № 6/71-1677, на підставі якого укладено договір про встановлення земельного сервітуту від 13.05.2016 є діючими, висновок судів щодо автоматичного анулювання паспорта тимчасової прив'язки є помилковим; в порушення вимог статей 57, 63 Господарського процесуального кодексу України місцевий господарський суд прийняв до провадження позовну заяву та в подальшому виніс рішення у справі без доказів на підтвердження сплати судового збору.

У судовому засіданні прокурор заперечив доводи касаційної скарги просив залишити прийняті у справі рішення та постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Представник Волноваської міської ради та скаржник підтримали доводи касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що 27.09.2013 Волноваська міська рада прийняла рішення № 6/33-977 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації з встановлення меж земельного сервітуту", згідно з пунктом 1 якого обтяжено земельну ділянку площею 51,0 кв.м., яка розташована в районі автовокзалу по АДРЕСА_1, згідно відповідності намірів щодо місцезнаходження тимчасової споруди, виданого на ім'я ОСОБА_4 сервітутом на право встановлення тимчасової споруди (1 торговий павільйон). Відповідно до пункту 1.1. вказаного рішення надано дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації із землеустрою з визначення меж земельного сервітуту на земельну ділянку площею 51,0 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 в районі автовокзалу в м. Волноваха, для розміщення тимчасових споруд, які не повинні мати заглиблення у ґрунт фундаментом - одного стаціонарного павільйону розміром у плані 7.3 х 4.10 м.

01.04.2014 Волноваська міська рада (власник) та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (сервітуарій) уклали договір про встановлення земельного сервітуту (далі - договір). Відповідно до пункту 1.1 договору земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 51 кв.м., цільове призначення - для розміщення тимчасової споруди (торгівельного павільйону розміром 7,30х4,10 м) із земель житлової та громадської забудови Волноваської міської ради, яка розташована за адресою: в районі автовокзалу по АДРЕСА_1, в інтересах сервітуарія.

Згідно з пунктом 2.1 договору цим договором встановлюється земельний сервітут строком до 5 років, а саме до 23.08.2018 з моменту видачі паспорту прив'язки на тимчасову споруду 23.08.2013.

Плата по договору розрахована у розмірі 9% нормативної грошової оцінки землі, що складає 1870,93 грн. на рік, щомісячна плата складає 155,91 грн., виходячи з того, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 20788,11 грн. (пункт 3.1 Договору).

Пунктом 5.2 Договору передбачено право Сервітуарія приступати до використання земельної ділянки після реєстрації цього договору.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами (пункт 11.2. договору).

Суди також встановили, що 13.05.2016 Волноваська міська рада (власник) та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (сервітуарій) уклали договір про встановлення земельного сервітуту (далі - Договір), предметом якого є земельна ділянка, що і за договором від 01.04.2014. Відповідно до пункту 1.1. договору за рішенням Волноваської міської ради від 13.05.2016 № 6/71-1677 власником встановлюється земельний сервітут відносно земельної ділянки площею 1,219 га, кадастровий номер НОМЕР_1, із земель житлової та громадської забудови Волноваської міської ради, яка розташована за адресою: в районі автовокзалу по АДРЕСА_2, в інтересах сервітуарія згідно з кадастровим планом земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту (додаток до договору, який є невід'ємною частиною цього договору). Площа земельного сервітуту складає 0,0051 га. Вид земельного сервітуту - право на розміщення тимчасової споруди (малих архітектурних форм).

Згідно з пунктом 2.1 договору встановлюється земельний сервітут на строк дії паспорту прив'язки тимчасової споруди - до 23 вересня 2018 року.

Плата по договору розрахована у розмірі 9% нормативної грошової оцінки землі, що складає 2824,32 грн. на рік, щомісячна плата складає 235,36 грн., виходячи з того, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 31381,32 грн. (пункт 3.1 Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та державної реєстрації (пункт 12.2. договору).

Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений відбитком печаток.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 59181879 від 17.05.2016 цей договір зареєстрований 13.05.2016.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вказав, що рішення Волноваської міської ради від 27.09.2013 за № 6/33-977 є таким, що прийнято в порушення норм діючого законодавства, оскільки у міської ради не було підстав для встановлення сервітутних відносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, який не є ні власником земельної ділянки, ні особою, потреби якої у землекористуванні не можуть бути встановлені у інший спосіб; також суд визнав, що договір про встановлення земельного сервітуту від 01.04.2014 є удаваним та приховує насправді договір оренди; земельну ділянку надано в оренду без проведення торгів за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, визнав обґрунтованими доводи прокурора про відсутність у спірних правовідносинах, в тому числі і у визнаних недійсними договорах, правових ознак користування чужим майном (сервітуту), як передбачено статтею 401 Цивільного кодексу України, відхиливши доводи апеляційної скарги щодо неукладеності договору та, відповідно, неможливості визнати його недійсним.

Судова колегія зазначає, що за приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15 та 16 Цивільного кодексу України особа звертається до господарського суду за захистом свого порушеного майнового чи особистого немайнового права, охоронюваного законом інтересу.

За змістом статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який несе обов'язки і користується правами сторін, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва, визначити, в чому саме полягає порушення інтересів держави та обґрунтувати необхідність її захисту. В позовній заяві прокурор мотивував звернення з позовом потребою захистити інтереси держави, яка надала органам місцевого самоврядування право розпорядження землями територіальних громад в порядку та спосіб, передбачені Земельним Кодексом України (2768-14) .

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключних повноважень органу місцевого самоврядування віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; також розпорядження землями територіальних громад віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад на території сіл, селищ, міст за пунктом "а" частини першої статті 12 Земельного кодексу України.

За статтею 116 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою набувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону; статтею 122 цього Кодексу визначено порядок надання земельних ділянок у користування після виокремлення зазначеної земельної ділянки в натурі та з передачею землекористувачу права користування як складової права власності.

За договором землі орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві у володіння і користування земельну ділянку орендареві на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства (стаття 13 Закону України "Про оренду землі").

Натомість сервітут за своєю правовою природою обмежує власника речі у вчиненні перешкод для її використання іншою особою без зміни речових прав власника щодо самої речі, без передачі її у користування іншій особі.

Так, за змістом статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими та здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 Цивільного кодексу України право користування (сервітут) є одним з речових прав на чуже майно; за своїм змістом сутність сервітуту як права на чужу річ полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. У відповідності до частини першої статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом; частиною першою статті 402 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Разом з тим, як вірно вказали суди, правовідносини, що склалися між відповідачами не мають ознак, які б характеризувалися як відносини сервітуту (реалізації права на чужу річ, що полягає у обмеженому користуванні чужою річчю); натомість, умови спірного договору передбачають передачу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 права користування земельною ділянкою, належного Волноваській міській раді, що є характерною ознакою договору оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Порядок надання земельних ділянок державної чи комунальної власності в оренду врегульований статтею 124 Земельного кодексу України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України, статті 13 Закону України "Про оренду землі" за договором оренди земельної ділянки орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк за плату.

За приписами статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, спірний правочин містить ознаки, притаманні договору оренди землі, та, натомість, не відповідає вимогам законодавства щодо надання в орендне користування земельної ділянки (земельну ділянку надано в користування поза процедурою торгів, за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки з цього приводу).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини також вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес" і саме національні органи при визначенні суспільних інтересів мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Внаслідок прийняття спірного рішення та укладення спірного договору порушено права територіальної громади у використанні земельної ділянки, чим водночас порушено права держави у сфері сфері земельних відносин, застосовано невірний механізм надання та одержання у користування земельної ділянки, а саме щодо дотримання законодавчих засад надання земельних ділянок забезпечується рівність прав громадян, юридичних осіб, відповідні надходження до бюджету.

Посилаючись на те, що порушення допущено саме органом місцевого самоврядування, що не є підставою для позбавлення особи права мирно володіти належним їй майном, відповідач залишив поза увагою, що в даному випадку держава через її органи запровадила сталу процедуру надання земельних ділянок в користування, яка є прозорою і ясною та сприяє юридичній визначеності у земельних правовідносинах. Відповідач не надав доказів та не навів доводів, що він скористався загальновідомою та законодавчо визначеною процедурою для отримання земельної ділянки в користування, звертався до органу місцевого самоврядування за отриманням земельної ділянки саме в оренду, та що саме лише помилка чи невірні дії такого органу спричинили цей спір.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди попередніх інстанцій в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи та дійшли законного та обґрунтованого висновку щодо наслідків вирішення спору, виходячи з наведених позивачем підстав позовних вимог та мотивування, викладеного у цій постанові.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами та не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі не вбачається.