Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 (суддя Зеленіна Н.І.) у справі № 910/14672/16 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" про визнання зобов'язань припиненими, за участю представників позивача Удовенко К.С., Геєць Т.О., відповідача Дубій І.В.,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 у справі № 910/14672/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017, відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" про визнання зобов'язань припиненими.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 46, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 22, 33, 35, 36 ГК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Преміум" було укладено Кредитний договір № 30/КЛ/13 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - Кредитний договір).

Згідно з п. 1.1 Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - Кредит або Транш кредиту), а позичальник зобов'язується отримати Кредит/Транш кредиту, використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування Кредитом/Траншем кредиту, комісії та інші платежі, встановлені цим договором.

Відповідно до п. 1.1.1 Кредитного договору ліміт кредитної лінії (або кредитний ліміт) складає 5.000.000,00 доларів США.

Пунктом 1.1.3 Кредитного договору визначено, що плата за користування Кредитом/Траншем кредиту (процентна ставка) встановлюється у розмірі 15 % річних.

Пунктом 1.1.2 Кредитного договору сторони погодили термін остаточного повернення кредиту - до 15.04.2014 включно.

Між сторонами 30.09.2015 укладений Додатковий договір № 9 до Кредитного договору, відповідно до якого ліміт Кредитної лінії становить 1.081.497,74 доларів США з терміном остаточного повернення кредиту - 12.10.2018.

За доводами позивача, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, заборгованість за вищевказаним кредитним договором загалом становить 2.716.527,58 грн.

06.03.2014 між сторонами був укладений Договір про відкриття і обслуговування банківських рахунків юридичної особи (далі - Договір поточного рахунка), відповідно до умов якого відповідач відкриває позивачу поточний рахунок № 26001001006090 (980, 840) для зберігання грошових коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів.

З наявної в матеріалах справи копії виписки по особовому рахунку № 26001001006090 від 24.05.2016 вбачається, що на вказаному рахунку у позивача наявні кошти у сумі 7.128.665,17 грн. Таким чином позивач є кредитором відповідача на суму 7.128.665,17 грн. за Договором поточного рахунка і одночасно є боржником відповідача на суму 2.716.527,58 грн. за Кредитним договором.

Позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про припинення зобов'язань (від 22.03.2016 за вих. № 108, від 19.07.2016 за вих. № 08 та від 07.10.2016 за вих. № 10) на суму 2.716.527,58 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які були залишені відповідачем без відповіді.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що зобов'язання, які виникли у позивача за Кредитним договором, припинилися на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Судами також встановлено, що 10.02.2016 правлінням Національного банку України винесено постанову № 68/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Преміум"".

Виконавчою дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 10.02.2016 було прийнято рішення № 314 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "Преміум" та делегування повноважень ліквідатора банку з 11.02.2016". Даним рішенням розпочато процедуру ліквідації відповідача, призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію відповідача та делеговано всі повноваження ліквідатора відповідача.

Відмовляючи в позові, суди виходили з того, що позивачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.03.2016 за вих. № 108, від 19.07.2016 за вих. № 08 та від 07.10.2016 за вих. № 10 були направлені відповідачу вже після початку процедури виведення установи відповідача з ринку та запровадження тимчасової адміністрації, а тому до спірних правовідносин застосовується заборона зарахування зустрічних вимог під час тимчасової адміністрації, встановлена ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того суди відзначили, що кредиторські вимоги позивача за Договором поточного рахунка у сумі 7.139.899,15 грн. рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 693 від 10.05.2016 були віднесені до сьомої черги, а зарахування однорідних зустрічних вимог, що являються предметом позовних вимог позивача, призвело б до зміни черговості задоволення вимог кредиторів.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права з огляду на таке.

За змістом ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом п. 8 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час подання заяв про зарахування) заборонено зарахування зустрічних вимог, в тому числі шляхом договірного списання. Проте ці обмеження не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами, виключно з урахуванням того, що:

за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

У п. 2 Листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.09.2015 № 12-33820/15 також зазначено, що відповідно до абзацу другого пункту 8 частини другої статті 46 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, протягом здійснення процедури ліквідації банку зарахування зустрічних однорідних вимог заборонено, крім випадків, визначених зазначеним пунктом Закону.

У цьому разі боржник банку має бути одночасно кредитором цього банку, кошти мають бути спрямовані на погашення зобов'язань за кредитом такого боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, а також договірне списання з рахунків має бути передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Пункт 8 частини другої статті 46 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, застосовується уповноваженими особами Фонду в усіх банках, що знаходяться на стадії ліквідації, незалежно від дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії і ліквідації банку.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суди, розглянувши спір по суті, не дослідили змісту укладених між сторонами кредитного договору та договору поточного рахунка на предмет того, чи містять вони положення про договірне списання коштів на погашення зобов'язань за кредитом.

В той же час колегія суддів відзначає, що п.п. 2.13, 3.2.4, 3.3.18 Кредитного договору вказують на можливість договірного списання коштів. Зокрема пунктом 3.2.4 Кредитного договору передбачено, що банк має право здійснювати договірне списання коштів згідно з п. 2.13 цього Договору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак суди, незважаючи на доводи позивача, зовсім не досліджували конкретних пунктів Кредитного договору, в т.ч. вказаних вище, які передбачають договірне списання.

Таким чином суди дійшли передчасного та необґрунтованого висновку про те, що відносини, яки склалися між відповідачем та позивачем на час запровадження тимчасової адміністрації, не відповідають передумовам, визначеним законом для проведення зарахування зустрічних вимог.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки в сукупності з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Судам при новому розгляді справи слід також встановити, чи визнані банком вимоги позивача та чи включені вони до реєстру, а також взяти до уваги лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.12.2015 № 21-51564/15 "Про зарахування зустрічних однорідних вимог", в якому зазначено, що заборгованість за кредитами, відсотками та заборгованість за борговими цінними паперами погашається за рахунок акцептованих кредиторських вимог у банків, які сформували реєстри кредиторів та за рахунок залишків за поточними та/або депозитними рахунками (крім заблокованих та арештованих) у банків, які перебувають у стадії ліквідації, але реєстри кредиторів ще не сформували. Залишок заборгованості, що залишилась після зарахування зустрічних однорідних вимог, боржник погашає шляхом внесення готівкою через касу банку або шляхом безготівкового зарахування коштів на рахунок банку.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 у справі № 910/14672/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.