825/389/16 Про визнання протиправною бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини - 10.09.2019 Прийняття

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 39414636 від 12 лютого 2016 року по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року №1270/12 у справі "Москаленко та інші проти України" та зобов`язати відповідача повідомити Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про це судове рішення;

- зобов`язати відповідача виконати рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року № 1270/12 у справі "Москаленко та інші проти України" у повному обсязі;

- зобов`язати відповідача примусити боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, зробити перерахунок додаткової пенсії на теперішній час, який залучити до справи виконавчого провадження, здійснити заходи щодо виплати пенсії за минулий час та примусити вказаного боржника відновити його попередній стан (по виконанню рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2010 року, позивач - заявник - ОСОБА_1, ВП № 39414636, ВП № 29341890);

- зобов`язати відповідача постійно контролювати хід виконання вказаних рішень судів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2010 року на момент звернення до суду із цією позовною заявою не виконане, а отже підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні. Крім того, на думку позивача, для повного виконання рішення Європейського суду боржник, одразу після виплати перерахованої пенсії за минулий час, повинен відновити попередній стан позивача за рішенням Європейського суду, тобто продовжувати нараховувати та виплачувати додаткову пенсію у встановленому судом розмірі до перших змін в законодавстві щодо цієї пенсії, чого також не зроблено. Державний виконавець повинен проконтролювати відновлення попереднього стану позивача, і тільки після цього виникнуть підстави для закінчення виконавчого провадження. При цьому, позивач вважає, що виконувати зазначене рішення Європейського суду потрібно незважаючи на проведені зміни у законодавстві щодо пенсій та відновити попередній стан позивача, оскільки зміни в законодавстві жодним чином не впливають на виконання остаточних рішень судів України. Позивач також зазначив, що державний виконавець наділений достатнім переліком повноважень з метою здійснення контролю за станом виконання рішень Європейського суду та судів України та повідомлення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду про хід виконання останніх. Спірна постанова містить посилання на додаткову підставу закінчення виконавчого провадження, а саме висновки Європейського суду з прав людини по іншій справі. На думку позивача таке рішення за іншою справою, саме по собі не може бути підставою для закінчення виконавчого провадження. Одночасно позивач наголосив, що згідно рішень судів України відповідач вже був судом зобов`язаний виконати рішення Європейського суду у повному обсязі, попри це він продовжує ігнорувати рішення судів України, чим грубо порушує Конституцію та законодавство України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року №1270/12 у справі "Москаленко та інші проти України" відносно ОСОБА_1, в частині невиконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2010 року (ВП №39414636); визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 12 лютого 2016 року №39414636 по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року №1270/12 у справі "Москаленко та інші проти України" в частині виконання рішення національного суду; в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Європейського суду з прав людини не виконано у повному обсязі, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 29341890 (рішення національного суду від 04 січня 2010 року у справі №2а-356/10) скасована в судовому порядку, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишені в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року, відповідно, в силу преюдиційного значення зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України, підстави вважати рішення національного суду виконаним відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, правильно застосував законодавство, яке регулює спірні правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

06 червня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року через допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що рішення Європейського суду з прав людини та рішення національного суду в частині перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 виконано в повному обсязі. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 07.11.2013 № 4537 у розмірі 21 608,28 грн (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 01.10.2014 № 7088 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 401,78 грн та платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 20.06.2014 № 954, від 20.06.2014 № 982 перерахована заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 13 850,24 грн. Тому, 12 лютого 2016 року державним виконавцем на підставі пункту 8 частитни 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.

Щодо наявності відкритого виконавчого провадження № 29341890 з виконання національного суду скаржник зазначив, що боржником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області не було надано доказів державному виконавцю щодо перерахування відповідних коштів на користь ОСОБА_1, оскільки відповідне перерахування було здійснено Міністерством юстиції України безпосередньо на рахунок стягувача, у зв`язку з чим боржником по виконавчому провадженню № 29341890 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області може не мати відповідної інформації щодо перерахування вказаних коштів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту держаної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Шарапа В.М., судді Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21 червня 2019 року №808/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Шарапи В.М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 04 вересня 2019 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Позиція інших учасників справи

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, де позивач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Установлені судами фактичні обставини справи

Постановою Деснянського районного суду м.Чернігова від 04 січня 2010 року у справі №2а-356/10 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задоволено частково, визнані протиправними дії відповідача щодо виплати ОСОБА_1 додаткової пенсії у розмірах, менших, ніж передбачені статтею 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов`язано відповідача здійснити перерахунок додаткової пенсії з 23 жовтня 2008 року у розмірах, відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та здійснити відповідні виплати за відрахуванням вже виплачених сум.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року №1270/12 у справі "Москаленко та інші проти України" (заява позивача №49131/12 та 249 інших заяв), зокрема:

- оголошено прийнятними скарги заявників, наведені у Додатку 3 (в тому числі скарга ОСОБА_1 ), за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятною (п. 4);

- постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 5);

- постановлено, що було порушення статті 13 Конвенції (п. 6).

- постановлено, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Згідно додатку 3 до вказаного рішення, держава повинна виконати постанову національного суду, зокрема, Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2010 року, 04 лютого 2011 року, 23 червня 2011 року.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2013 року № 1270/12.

12 серпня 2013 року позивач звернувся до державного виконавця з заявою, в якій зазначив реквізити рахунку у банку. В цій же заяві позивач вказав, що по вказаним у рішенні Європейського суду з прав людини рішенням національних судів України досі здійснюється примусове виконання Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, зокрема, по постанові Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2010 року триває виконавче провадження № 29341890, по постанові Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 лютого 2011 року триває виконавче провадження № 35920618, по постанові Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 червня 2011 року триває виконавче провадження № 27787753. Крім цього, позивач просив зобов`язати відповідача по рішенню Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 січня 2010 року зробити повний розрахунок боргу з додаткової пенсії із розрахунку на теперішній час, тобто за усі місяці по серпень 2013 року включно, з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини та вислати копію цього розрахунку на його адресу, а також зобов`язати боржника в подальшому здійснювати виплату додаткової пенсії у розмірі, вказаному у постанові суду від 04 січня 2010 року.

12 лютого 2016 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 та статті 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV (далі - Закон №3477-IV (3477-15) ) (редакція від 16.10.2012) рішення (остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) ) є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

При цьому, за визначенням, наданим в абзаці дев`ятому частини першої статті 1 Закону № 3477-IV, під виконанням Рішення ЄСПЛ розуміється виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, а також вжиття заходів загального характеру.

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон №606-XIV (606-14) ) (чинного станом на момент прийняття відповідачем спірної постанови, в редакції від 17.05.2016) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини другої статті 17 Закону № 606-XIV підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) .

Згідно положень статті 11 вказаного Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною першою статті 50 Закону № 606-XIV передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року у справі № 750/9440/14, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнані незаконними та скасовані постанови від 08 вересня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № 32385237, № 32321610, № 29341890 по примусовому виконанні рішень Деснянського районного суду м.Чернігова від 04 січня 2010 року, 04 лютого 2011 року, 23 червня 2011 року на підставі виконавчих листів № 2-а/2506/8110/11, № 2-а-427/10, № 22а-9612/2011.

Задовольняючи позовні вимоги суди погодилися із доводами позивача, що оскільки боржник виконав рішення суду лише частково (нарахував, але не виплатив перераховані суми пенсії), то передбачені пунктом 11 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні.

Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що рішення Європейського суду з прав людини не виконано у повному обсязі, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 29341890 (рішення національного суду від 04 січня 2010 року у справі № 2а-356/10) скасована в судовому порядку, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишені в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року, відповідно, в силу преюдиційного значення зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України, підстави вважати рішення національного суду виконаним відсутні.

Колегія суддів зауважує, що рішення національного суду від 04 січня 2010 року у справі № 2а-356/10 не містить кінцевої дати перерахування додаткової пенсії ОСОБА_1 у розміру відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідач не пересвідчився чи було здійснено повне виконання рішення національного суду від 04 січня 2010 року у справі № 2а-356/10, оскільки даним рішенням не визначено періоду за який має бути перерахована додаткова пенсія ОСОБА_1, а саме не зазначена кінцева дата такого період.

Тому, посилання відповідача у спірній постанові на наявність фактичного виконання рішення національного суду в частині перерахунку та виплати пенсії згідно платіжного доручення Міністерства юстиції України від 20.06.2014 № 982, є необґрунтованими.

Колегія суддів також погоджується з судами попередніх інстанцій, що орган державної виконавчої служби, з метою вжиття заходів індивідуального характеру, передбачених у рішенні Європейського суду з прав людини, в тому числі шляхом виконання рішення національного суду, наділений переліком повноважень, а саме щодо здійснення постійного контролю за станом його виконання та повідомлення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про хід виконання останнього.

Проте, відповідачем не вчинено належного контролю за станом виконання рішень національного суду відносно позивача у повному обсязі, зокрема, не доведено, що виплата у сумі 3638,24 грн є повним виконанням рішень національного суду стосовно позивача про які вказано у вищезазначеному рішенні Європейського суду з прав людини. Докази на спростування вказаних обставин у матеріалах справи відсутні.

Тим більше зважаючи на те, що на неповне виконання рішень національного суду вказав Деснянський районний суд м. Києва у своїй постанові від 30 вересня 2014 року у справі № 750/9440/14 при вирішенні питання про скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень № 32385237, № 32321610, № 29341890.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що вищевказане рішення Європейського суду з прав людини не виконано в частині забезпечення виконання рішень національних судів, а тому оскаржувана у даній справі постанова про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із повним його виконанням є протиправною та підлягає скасуванню.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого та законного висновку про задоволення частково позовних вимог.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів відсутні.