826/25519/15 Про визнання протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк" в частині визнання нікчемним договору вкладу (депозиту), зобов'язання уповноваженої особи ФГВФО на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про особу вкладника, яка має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором вкладу (депозиту) - 10.09.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Твердохліб В.А., Костюк Л.О., Мамчура Я.С. від 12 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", відповідач), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, третя особа), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 006-09511-160215 від 16 лютого 2015 року, укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк";

- зобов`язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) № 006-09511-160215 від 16 лютого 2015 року за рахунок Фонду.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в Уповноваженої особи Фонду були відсутні правові підстави для визнання договору банківського вкладу нікчемним, а отже, відповідачем, в порушення норм чинного законодавства, не включено позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2016 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доводи Уповноваженої особи Фонду про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) не знайшли підтвердження під час розгляду справи, отже, наказ № 813 від 16 вересня 2015 року у частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) № 006-09511-160215 від 16 лютого 2015 року є протиправним та підлягає скасуванню, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позову відмовлено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки наказ в частині визнання нікчемним договору, укладеного між позивачем та АТ "Дельта Банк", та застосування наслідків нікчемності до договору банківського вкладу є чинним та не підлягає скасуванню, то позовні вимоги щодо подачі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації про позивача, як похідної вимоги, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, представника позивача ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 01 серпня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/25519/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року скаргу в адміністративній справі № 826/25519/15 суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 16 лютого 2015 року між ОСОБА_1 (вкладник) та ПАТ "Дельта Банк" (банк) укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 006-09511-160215, за умовами якого банк відкриває вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 .

Також, між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" укладено додаткову угоду № 1 від 16 лютого 2015 року до договору банківського вкладу (депозиту) № 006-09511-160215 від 16 лютого 2015 року.

Згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 45961014 від 16 лютого 2015 року ОСОБА_3 на поточний рахунок позивача перераховано кошти у розмірі 190 000,00 грн, призначення платежу: переказ коштів на депозитний рахунок згідно депозитного договору № 006-09511-160215 від 16 лютого 2015 року, додаткова угода № 1 від 16 лютого 2015 року.

02 березня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних".

02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 відповідно до якого з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено на 3 місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року.

Згідно наказу № 813 від 16 вересня 2015 року, виданого Тимчасовою адміністрацією ПАТ "Дельта Банк" у зв`язку із виявленням Комісією з перевірки право чинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" нікчемних правочинів відповідно до частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме договорів банківського вкладу (депозиту), перелік яких надано у додатку № 1 до цього наказу, застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та перелік яких наведено у додатку № 1 до цього наказу.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 181 від 02 жовтня 2015 року "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк", призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

На адресу позивача надійшло повідомлення № 8821/1513 від 23 вересня 2015 року про нікчемність правочину, згідно з яким ПАТ "Дельта Банк" повідомило позивача про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 006-09511-160215 від 16 лютого 2015 року з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про те, що позивач не набув статусу вкладника, мотивуючи такий висновок тим, що транзакція з перерахування коштів на вкладний рахунок ОСОБА_1 здійснено з рахунку іншої фізичної особи у період дії обмежень, запроваджених постановою правління Національного банку України про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних. Вважає, що необґрунтованість таких висновків обумовлена тим, що укладенням між банком та позивачем додаткової угоди сторони домовились, що зарахування коштів на вкладний рахунок дозволено з рахунку іншої особи.

Крім того, з посиланням на статтю 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" скаржник зазначає, що рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, відтак, позивач не могла знати про запроваджені обмеження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI (4452-17) ).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Закон № 4452-VI (4452-17) пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку ОСОБА_1, відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 006-09511-160215 від 16 лютого 2015 року, знаходилась сума 190 000 грн.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахування із рахунку іншої фізичної особи у ПАТ "Дельта Банк", що підтверджено випискою з рахунку.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Закон № 4452-VI (4452-17) визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у повідомленні про нікчемність № 8821/1513 від 23 вересня 2015 року Уповноважена особа Фонду, як на підставу нікчемності правочину, посилається на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "ВАБ", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України (254к/96-ВР) , у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13 (v0013700-15) .

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу № 006-09511-160215 від 16 лютого 2015 року нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI (4452-17) , для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права при вирішенні адміністративного спору про застосування наслідків нікчемності договорів банківського вкладу, укладених з ПАТ "Дельта Банк", викладена у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 826/685/16.

У свою чергу судом апеляційної інстанції не надано обґрунтування щодо неправильності висновків суду першої інстанції, крім того, що позивач не набув статусу вкладника у розумінні статті 2 Закону № 4452-VI, оскільки кошти надійшли з рахунку іншої фізичної особи у період дії постанови НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних". З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, договір банківського вкладу № 006-09511-160215 укладено 16 лютого 2015 року, у цей же день здійснена транзакція щодо зарахування коштів на відкритий відповідно до цього договору рахунок позивача. Рішення Правління Національного банку України № 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних" прийнято 02 березня 2015 року.

Відтак, на дату укладення договору банківського вкладу, позивач не міг знати про те, що у ПАТ "Дельта Банк" запроваджено обмеження щодо окремих операцій, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних прийнято не було.

Колегія суддів також вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивач не набув статусу вкладника у розумінні статті 2 Закону № 4452-VI з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з положеннями частини першої статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, зарахування коштів з рахунку однієї особи на банківський рахунок іншої не суперечить законодавству України, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.

Колегія суддів також враховує правову позицію що висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 816/4666/15, відповідно до якої посилання Уповноваженої особи Фонду на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта банк" як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту Правил (у редакції, чинній на час укладення договорів банківського вкладу) забороняли зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами чинного законодавства або продуктами банку. За таких обставин внесення коштів на рахунок позивача з рахунку іншої фізичної особи не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта банк".

При цьому згідно з приписами пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта банк" у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до договору, якщо в конкретному договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне.

Відтак, відсутні підстави вважати договір банківського вкладу від 16 лютого 2015 року № 006-09511-160215 нікчемним та застосовувати до нього наслідки нікчемності з огляду на внесення суми коштів на депозит шляхом перерахування з рахунку іншої особи.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 823/5408/15, від 21 грудня 2018 року у справі № 826/27994/15.

При цьому судом першої інстанції передчасно задоволено позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 006-09511-160215 від 16 лютого 2015 року, укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", у зв`язку з наступним.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що рішення Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов`язків для третіх осіб, відповідно, видання такого рішення не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання правочину нікчемним та застосування до нього наслідків нікчемності не може бути предметом судового розгляду, тому провадження у справі у цій частині слід закрити.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 1058, 1062 ЦК України, статті 26, 38 Закону № 4452-VI та скасував рішення суду першої інстанції, яке у відповідній частині відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу адвоката Гапчук Т.А. слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, провадження у справі у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду закрити; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити у силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України (2747-15) ,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року скасувати.

Провадження у справі у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", оформленого наказом № 813 від 16 вересня 2015 року, про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 006-09511-160215 від 16 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", закрити.