466/9123/15-а Про визнання протиправними дій державного виконавця, скасування постанови про відмову у відкритті виконавчих проваджень - 10.09.2019 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними дій державного виконавця, скасування постанови про відмову у відкритті виконавчих проваджень

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого - судді Старунського Д.М., суддів: Багрія В.М., Рибачука А.І.

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

02 листопада 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідач), третя особа підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, в якому просив визнати такими, що дійсно пред`являлись до виконання Управлінню державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області 17.01.2015 виконавчий лист № 2а-419/2011, виданий Шевченківським районним судом 20.06.2012 та 03.02.2015 виконавчий лист № 2а-69/2011, виданий Шевченківським районним судом 02.08.2012; визнати неправомірними дії Головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо винесення постанов про відмову у відкритті виконавчих проваджень від 12.10.2015 ВП № 48968792, ВП № 48968853; скасувати постанову Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є пенсіонером, ліквідатором аварії на Чорнобильській АЄС першої категорії, інвалідом війни другої групи, зареєстрованим у АДРЕСА_1 та проживає у АДРЕСА_2 . 22 жовтня 2015 року позивач отримав постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 12 жовтня 2015 року № 48968792, № 48968853 якими встановлено, що згідно даних ЄДРВП та відмітками на виконавчому документі ВП з виконання виконавчого листа № 2а-419/2011 закінчено 14 серпня 2014 року, а виконавчий лист № 2а-69/2011 пред`явлений до виконання з пропущенням строку пред`явлення до виконання і виконавче провадження по даному виконавчому листу також закінчено 14 серпня 2014 року. На думку позивача, оскільки вищевказані виконавчі листи реально не виконані органами державної виконавчої служби, то винесення постанов про закінчення їх виконання не перешкоджає йому повторно звернути їх до виконання.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано таким, що ОСОБА_1 дійсно пред`являлись до виконання Управлінню державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області 17 січня 2015 року виконавчий лист № 2а-419/2011, виданий Шевченківським районним судом 20 червня 2012 року та 03 лютого 2015 року виконавчий лист № 2а-69/2011, виданий Шевченківським районним судом 02 серпня 2012 року.

Скасовано постанови Головного територіального управління юстиції у Львівській області про відмову у відкритті виконавчих проваджень від 12 жовтня 2015 року ВП № 48968792, ВП № 48968853.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої виходив з того, що відповідачем в порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) не було вжито всіх заходів спрямованих на примусове виконання рішення суду, на виконання яких судом видані означені виконавчі листи.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Львівській області задоволено. Постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2015 року у справі №466/9123/15-а скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржувані постанови про відмову у відкритті виконавчих проваджень від 12 жовтня 2015 року № 48968792, № 48968853, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) . Дана відмова пов`язана з тим, що 14 серпня 2014 року державним виконавцем вже було винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень з виконання вказаних виконавчих листів, а за наслідками статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у вказаній редакції завершені виконавчі провадження не можуть бути розпочаті знову.

Суд апеляційної інстанції в оспорюваному рішенні дійшов висновку, що виконавчі листи № 2а-419/2011 та № 2а-69/2011 не підлягають виконанню відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , оскільки дані виконавчі листи внесені до реєстру рішень, виконання яких гарантується державою у відповідності до норм Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) , статтею 3 якого чітко визначений порядок та процедура виконання даної категорії рішень.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

21 жовтня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року через допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до відповідача з даними виконавчими листами для повторного пред`явлення їх до виконання, оскільки рішення судів так і не були виконані. Також скаржник зазначив, що виконавчі документи були пред`явлені до виконання в строки визначені статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року у справі №466/9123/15-а.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Шарапа В.М., судді Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року №531/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Шарапи В.М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 04 вересня 2019 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (далі - ЄДРВП) та відміткам на виконавчих документах виконавчі провадження з виконання виконавчих листів № 2а-419/2011 та № 2а-69/2011 закінчено 14 серпня 2014 року на підставі пункту 11 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" відповідними постановами державного виконавця.

Інформації про скасування вказаних постанов в адміністративному чи судовому порядку сторонами не надано.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач повторно звертався із заявами від 13 січня 2015 року та від 30 січня 2015 року про прийняття на примусове виконання відповідно виконавчих листів № 2а-419/2011 № 2а-69/2011.

Згідно повідомлень відповідача виконавчий лист № 2а-419/2011 та виконавчий лист №2а-69/2011 на підставі п. 7 Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440 (440-2014-п) прийняті для обліку та включені до першої черги задоволення вимог.

Дані про рішення від 20.06.2012 року (виконавчий лист 2а-419/2011) внесені до реєстру рішень, виконання яких гарантується державою за № 2188.

Дані про рішення від 02.08.2012 року (виконавчий лист 2а-69/2011) внесені до реєстру рішень, виконання яких гарантується державою за № 2490.

Пізніше, позивач знову пред`явив до виконання вказані виконавчі листи, а державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області постановами від 12 жовтня 2015 року відмовлено у відкритті виконавчих проваджень № 48968792 та № 48968853.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, у спірний період визначалися Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (606-14) (надалі - Закон № 606-XIV (606-14) ) (чинного станом на момент прийняття відповідачем спірних постанов).

Пунктом 8 частини 2 статті 17 Закону №606-XIV визначено, що виконанню державною виконавчою службою підлягають рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Статтею 19 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; в інших передбачених законом випадках.

У відповідності до пунктів 1, 2 статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження передбачені статтею 26 Закону.

Згідно із цією статтею державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: пропуску встановленого строку пред`явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону №606-XIV завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

З 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VІ (4901-17) (надалі - Закон - № 4901-VІ).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2а-419/2011 та виконавчого листа №2а-69/2011 закінчено державним виконавцем 14 серпня 2014 року на підставі пункту 11 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".

На повторне звернення позивача із цими ж виконавчими листами державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області 12 жовтня 2015 року винесено постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження № 48968792 (на підставі пункту 8 частини 1 статті 26 Закону №606-XIV) та № 48968853 (на підставі пунктів 1, 8 частини 1 статті 26 Закону №606-XIV).

Обидві оспорювані постанови містять посилання як на підставу для відмови пункт 8 частини 1 статті 26 Закону №606-XIV, відповідно до якого державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Відповідачем дана підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження пов`язується із тим, що провадження по цим виконавчим листам вже було закінчено державним виконавцем постановами від 14 серпня 2014 року, у зв`язку із чим застосуванню підлягають наслідки статті 50 цього ж Закону - завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що повторне звернення із цими ж виконавчими листами не передбачено нормами Закону № 606-XIV (606-14) як випадок, який підпадає під вищезазначене виключення.

Колегія суддів зауважує, що завершене виконавче провадження може бути відновлене у випадках, визначених статтею 51 Закону №606-XIV, зокрема, у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби.

Однак судом апеляційної інстанції не встановлено доказів про скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень від 14 серпня 2014 року в адміністративному чи судовому порядку.

Крім того, враховуючи, що виконавчі листи № 2а-419/2011 та № 2а-69/2011 на підставі пункту 7 Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440 (440-2014-п) , прийняті для обліку у відповідному реєстрі та включені до першої черги задоволення вимог, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що виконавчі листи № 2а-419/2011 та № 2а-69/2011 не підлягають виконанню відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в порядку, передбаченому Законом №606-XIV (606-14) , оскільки наявний чітко визначений порядок з особливостями процедури виконання даної категорії рішень згідно статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно відсутні підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.