818/8413/13-а Про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначиний розмір плати за землю як земельного податку - 10.09.2019 Прийняття

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області (далі - Інспекція) на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 (суддя - Соп`яненко О.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 (головуючий суддя - Бенедик А.П., судді - Бегунц А.О., Калиновський В.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська фірма "Усе для дому" (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у місті Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У жовтні 2013 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог, просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003671503/8884 від 16.09.2013.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що норми земельного законодавства та Податкового кодексу України (2755-17) чітко визначають умови взаємовідносин між землекористувачами та власниками землі. Розмір орендної плати встановлюється виключно договором оренди землі, зміна її розміру допускається виключно шляхом внесення змін до договору, з огляду на що Інспекція безпідставно нарахувала суму податкового зобов`язання з орендної плати, виходячи з 3% від нормативної грошової оцінки без внесення відповідних змін до договору.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 28.11.2013 позов задовольнив: визнав нечинним та скасував податкове повідомлення-рішення №0003671503/8884 від 16.09.2013.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.01.2014 змінив рішення суду першої інстанції, виключивши із абзацу другого резолютивної частини положення щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0003671503/8884 від 16.09.2013. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та скасовуючи оспорюване податкове повідомлення-рішення, суди виходили з того, що зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками і не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної плати та, як наслідок, відповідного донарахування Інспекцією суми податкового зобов`язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 19.02.2014 відкрив касаційне провадження у справі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 7.2 статті 7, підпунктів 12.1.1-12.1.3 пункту 12.1 статті 12, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, статті 67 Конституції України, статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не надали належної правової оцінки тому, що відносини з приводу плати за землю не є за своїм змістом цивільно-правовими, оскільки Податковий кодексу України (2755-17) хоча і містить прив`язку розміру орендної плати до договору оренди землі, проте визначає її мінімальний розмір, який не може бути меншим 3% від її нормативно-грошової оцінки.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.02.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 09.09.2019 призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 10.09.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що між Товариством та Сумською міською радою були укладені: договір від 05.03.1996 № 28 щодо оренди земельної ділянки площею 18700 м-2, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 123. Розмір оренди земельної ділянки становить 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; договір від 05.03.1996 № 29 щодо оренди земельної ділянки площею 1700 м-2, розташованої за адресою: м. Суми, пров. 9-го Травня, 13. Розмір оренди земельної ділянки становить 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Товариство подало до Інспекції податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік, згідно з якою задекларувало щомісячну орендну плату за землю в сумі 10212,99 грн. та, відповідно, річну - у сумі 122555,89 грн.

Інспекція провела камеральну перевірку податкової декларації з плати за землю Товариства за 2013 рік, результати якої оформлені актом № 326/1503/01555004 від 20.08.2013, за висновками якого Товариством були порушені вимоги підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України щодо визначення мінімального річного розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності для всіх категорій земель, крім сільськогосподарського призначення, на рівні трикратного розміру відповідного земельного податку, що призвело до заниження податкового зобов`язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за червень 2013 року на 20425,98 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 0003671503/8884 від 16.09.2013, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності на 30638,97 грн., у тому числі: 20425,98 грн. - за основним платежем, 10212,99 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України (2755-17) , який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка відповідно до вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України (2755-17) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Таким чином, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Отже, з набранням чинності Податковим кодексом України (2755-17) річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України (2755-17) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Кодексу.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що визначений сторонами в договорах оренди земельних ділянок від 05.03.1996 № 28 та № 29 розмір орендної плати за землю та задекларований Товариством у податковій декларації з плати за землю за 2013 рік складає 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто є меншим, ніж передбачено вимогами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими доводи Інспекції щодо вчинення Товариством порушень вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та правомірного визначення позивачу грошового зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за червень 2013 року згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням наведеного касаційна скарга Інспекції підлягає задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає задоволенню, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 349, ч.1 ст. 351, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну Державної податкової інспекції у місті Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2014 скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.