Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 у справі № 910/8970/16 Господарського суду міста Києва за позовом Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" про стягнення 1 080 266,76 грн. У судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Волошенюк О.Г. (прокурор відділу);

від позивача: Кривошей Д.А. (представник за дов. від 04.11.2016);

від відповідача: Литвин В.В. (представник за дов. від 17.01.2017);

Музика М.В. (представник за дов. від 24.01.2017);

Заступник Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 1 080 266,76 грн., з яких 397 787,76 грн - пеня та 682 479,00 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовувались порушенням відповідачем строків поставки товару за договором поставки для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/15/544.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" на користь Міністерства оборони України штрафні санкції в сумі 529 408, 71 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 17.11.2016 року, рішення суду першої інстанції змінив в частині стягнення штрафних санкцій та судового збору, виклавши дану частину в наступній редакції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (01023, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 139, офіс 345, ідентифікаційний код: 35920687) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) штрафні санкції в розмірі 51088,43 (п'ятдесят одна тисяча вісімдесят вісім) грн. 43 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (01023, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 139, офіс 345, ідентифікаційний код: 35920687) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, ідентифікаційний код: 00034051, р/р 35211001000164, МФО 280172) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4935,74 грн (чотири тисячі дев'ятсот тридцять п'ять гривен) 74 коп.

В іншій частині рішення залишив без змін.

Апеляційний суд розстрочив виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 року у справі № 910/8970/16 зі сплатою рівними частинами по 4257,36 грн з грудня 2016 по листопад 2017 року.

Заступник Генерального прокурора України - Головного військового прокурора звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить суд постанову у справі скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін. Скаржник посилається на те, що в порушення ст. 231 Господарського кодексу України судом не враховано, що штраф необхідно було нараховувати на підставі п.7.3.3 договору, тобто з вартості всього договору, а не вартості непоставленого товару. Окрім того скаржник вважає, що апеляційним судом помилково виключено один день понеділок 21.12.2015 року з розрахунку пені і штрафу, оскільки сторони погодили, що останнім днем виконання зобов'язання є саме 20.12.2015 року - неділя. Вказує скаржник і на те, що судом безпідставно розстрочено стягнення штрафних санкцій, позаяк виняткові обставини для цього в розумінні ст. 121 Господарського процесуального кодексу України відсутні. Також скаржник вказує, що судом не було досліджено фінансові результати діяльності відповідача за І-ІІІ квартали 2016 року для встановлення можливості виконання останнім постанови у справі без зменшення нарахованих пені та штрафу на 90%. При цьому скаржник посилається на правову позицію Вищого господарського суду України у постанові від 09.11.2016 зі справи № 914/1488/15, а також вказує на те, що апеляційним судом невірно стягнуто з відповідача судовий збір.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСО" у відзиві на касаційну скаргу просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 року залишити в силі з підстав, викладених у відзиві.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваної постанови, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

При розгляді даної справи апеляційним судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСО" (постачальник) та Міністерством оборони України (замовник) 30.10.2015 року було укладено договір № 286/3/15/544 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався у 2015 році (до 20.12.2015 року (включно)) поставити замовнику вироби текстильні готові (спальний мішок) у кількості 15000 штук загальною вартістю 9 749 700, грн, в т.ч. ПДВ (далі - товар), а замовник зобов'язався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі.

На виконання умов договору відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято 7 700 штук виробів.

Однак, за актами № 4 від 24.12.2015 року і № 5 від 28.12.2015 року відповідачем поставлено товар з порушенням строку виконання зобов'язання, а 4 000 шт. мішків спальних до 31.12.2015 року відповідачем не поставлено.

Відповідно до п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Згідно з п. 7.3.3 договору, за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

У зв'язку з неналежним виконання умов договору щодо поставки продукції, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 397 787,76 грн та штраф в розмірі 682 479,00 грн.

Згідно з п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

В силу ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Розглядаючи даний спір по суті заявлених вимог, апеляційна інстанція встановила, що останній день поставки визначений в договорі є вихідним днем - неділею, а тому перший після нього робочий день - 21.12.2015 року, є останнім днем виконання обов'язку з поставки, тому законно визнала, що пеня та штраф повинні нараховуватись з 22.12.2015 року.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі коли останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відтак, посилання скаржника в цій частині не можуть бути підставою для визнання незаконними висновків апеляційного суду.

Таким чином, апеляційний суд в межах повноважень наданих йому процесуальним законодавством, перевіривши розрахунки позивача, законно визнав, що позовні вимоги в частині нарахування пені є обґрунтованими в розмірі 328 889,88 грн., а штрафу - в розмірі 181 994,40 грн.

При цьому, апеляційний суд законно відхилив розрахунок позивача суми штрафу, позаяк він був нарахований на загальну суму договору, в той час, як ст. 231 Господарського кодексу України передбачає додаткові нарахування штрафів виходячи із ціни вартості товару по якій було допущено прострочення.

Щодо заперечень скаржника про зменшення штрафних санкцій, що підлягали стягненню з відповідача, то вони також визнаються судом неспроможними, оскільки таке право надано суду при встановлені відповідних обставин для такого зменшення.

За приписами частини 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі аналізу судом, що розглядає спір по суті.

Істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов'язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

При ухваленні постанови у справі, апеляційним господарським судом підставно взято до уваги та надано належну оцінку обставинам щодо затвердження зразку, незначного періоду прострочення виконання зобов'язання, а також, наявності рішення господарського суду м. Києва від 23.05.2016 року у справі № 910/6956/16, яким зобов'язано Міністерство оборони України виконати свої зобов'язання по договору щодо прийняття у ТОВ "ІСО" виготовленого товару - мішка спального в кількості 4000 штук, що і стало обґрунтованою підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказаною нормою визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду, оскільки у процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому, згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При цьому, господарський суд враховує можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але враховує такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускає їх настання. Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини здійснюється за правилами статті 43 цього Кодексу.

Тому доводи скаржника щодо розстрочення виконання рішення апеляційного суду також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки апеляційним судом при прийнятті постанови у цій частині, в межах повноважень наданих їй процесуальним законодавством, надавалась оцінка посиланням відповідача про те, що у зв'язку з несприятливою фінансовою ситуацією та тимчасовими фінансовими труднощами, що виникли у зв'язку з невиконанням Міністерства оборони України своїх обов'язків по прийняттю та оплаті ТОВ "ІСО" товару на загальну суму більше 26 мл. грн, які підлягають стягненню, зокрема за рішеннями судів (910/6956/16, 910/11428/16, 910/7962/16, тощо), відповідач не може виконати рішення одразу повністю.

Тому апеляційний суд, враховуючи незначний період прострочення (4, 8, 11 днів) та те, що заявлена відповідачем сума штрафних санкцій (пеня і штраф) в 1,5 рази перевищує прибуток товариства від виконання спірного договору, і стягнення обумовленої суми призведе до повної зупинки виробництва, що в свою чергу призведе до невиконання державного замовлення, апеляційна інстанція мотивовано скористалась правом, наданим її ст. 121 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням матеріальних інтересів обох сторін, розстрочила виконання постанови у справі.

Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 09.11.2016 року зі справи № 914/1488/15 також не впливає на законність прийнятої постанови у даній справі, оскільки у справі № 914/1488/15 апеляційний суд встановив протилежні ніж у цій справі обставини, а саме відсутність таких, що ускладнили б виконання рішення або робили б його неможливим для відповідача

Поряд з цим, доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при розподілі судових витрат знайшли своє часткове підтвердження.

За приписами названої статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, про що зазначено в п. 3.17.4 постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. (v0018600-11) , пославшись на яку в тексті оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції все ж припустився помилки щодо розміру такого судового збору.

Тому судова колегія касаційної інстанції визнає, що постанова апеляційного суду в частині постанови щодо розподілу судових витрат між сторонами підлягає зміні.

В решті постанова апеляційного господарського суду, як така, що прийнята у відповідності до норм матеріального та процесуального права підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 року у справі № 910/8970/16 в частині розподілу судових витрат змінити, виклавши її в наступній редакції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСО" (01023, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 139, офіс 345, ідентифікаційний код: 35920687) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, ідентифікаційний код: 00034051, р/р 35211001000164, МФО 280172) витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 663,27 грн.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 року у справі № 910/8970/16 залишити без змін.