906/1568/15 Про стягнення завданих збитків - 15.02.2017 Прийняття

головуючого судді Сибіги О.М., суддів Данилової М.В., Корсака В.А. розглянувши матеріали касаційної скарги Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області, м. Новоград-Волинський, Житомирська обл. на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року у справі господарського суду Житомирської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед", м. Київ до Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області, м. Новоград-Волинський, Житомирська обл. про стягнення 95 900 грн. збитків

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Марчук Т.В.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" (далі за текстом - ТОВ "Ілатанмед") звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення 95 900 грн. збитків.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Житомирської області від 16.06.2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем не доведено спричинення йому збитків відповідачем у контексті цивільно-правових приписів, а зміна норм податкового законодавства, яке діяло на час укладення Договору, не є підставою для визнання однієї сторони Договору винною у понесених іншою стороною витратах у вигляді сплати податку на додану вартість, суму якого позивачем нараховано на свій розсуд на зобов'язання, яке виникло до внесення таких змін.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року рішення господарського суду Житомирської області від 16.06.2016 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено: присуджено до стягнення з Новоград-Волинської районної державної адміністрації на користь ТОВ "Ілатанмед" 95 900 грн. збитків та судовий збір.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано доведеністю збитків, завданих позивачу, винних дій (бездіяльності) відповідача у заподіянні збитків позивачу та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками у зв'язку із неналежним виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Новоград-Волинська районна державна адміністрація Житомирської області звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та залишити в силі рішення господарського суду Житомирської області від 16.06.2016 року.

ТОВ "Ілатанмед" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року - скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Житомирської області від 16.06.2016 року.

Позивача згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.11.2013 року ТОВ "Ілатанмед" (постачальник) та Новоград-Волинською районною державною адміністрацією Житомирської області (замовник) укладено Договір № 1т, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язався у 2013 році поставити замовнику автомобіль спеціальної призначеності (код предмета закупівлі - 29.10.5). Кабінет діагностичний рухомий "КРАС" ТУ У 26.6-38183326-003:2012, зазначений в Специфікації (Додаток 1), а замовник зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його; найменування, номенклатура, асортимент та кількість товару зазначено в Специфікації, що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна сума цього Договору складає 1 370 000 грн. без ПДВ.

Положеннями п. 3.2 Договору передбачено, що товар не оподатковується ПДВ згідно пп. 197.1.27 п. 197.1 ст. 197 Розділу V Податкового кодексу України (2755-17) від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями.

Згідно з п. 4.1 Договору оплата за товар, який надано постачальником, проводиться за фактом поставки протягом 10 календарних днів у разі наявності та в межах відповідних бюджетних призначень.

В п. 10.1 Договору сторони погодили, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 року, але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

ТОВ "Ілатанмед" на виконання умов Договору здійснено поставку обумовленого у Специфікації товару, який прийнято відповідачем, що підтверджується видатковою накладною № СФ-00032 від 13.12.2013 року, довіреністю № 34 від 12.12.2013 року, а також актом здавання-приймання медичного обладнання від 13.12.2013 року.

У строки, встановлені Договором, товар оплачено не було і лише 14.04.2015 року Новоград-Волинська районна державна адміністрація оплатила поставлений товар, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 14.04.2015 року.

01.01.2014 року ТОВ "Ілатанмед" отримано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Позивачем вимоги про стягнення з відповідача 95 900 грн. збитків мотивовано тим, що у період прострочення відповідачем виконання свого грошового зобов'язання до Податкового кодексу України (2755-17) внесені зміни, відповідно до яких операції з поставки виробів медичного призначення, які на момент укладення Договору поставки були звільнені від оподаткування податком на додану вартість, стали оподатковуватись ПДВ за ставкою 7 %. Відтак, отримавши 15.04.2015 року оплату за товар у розмірі 1 370 000 грн. в силу приписів податкового законодавства, постачальник зобов'язаний був здійснити нарахування податкового зобов'язання з ПДВ за ставкою 7 % від отриманих коштів, які вніс до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2015 року, таким чином збільшивши свої податкові зобов'язання з ПДВ на 95 900 грн. та сплативши зазначений податок до бюджету, що підтверджується платіжними дорученнями № 296 від 15.05.2015 року, № 298 від 18.05.2015 року, № 347 від 19.06.2015 року, № 391 від 29.07.2015 року та № 443 від 15.09.2015 року. Отже, враховуючи порушення відповідачем умов Договору щодо строків оплати позивач на підставі ст. 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 530, 599, 610, 623, 692 Цивільного кодексу України позивач просив суд стягнути з відповідача збитки, які він поніс внаслідок змін податкового законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що за приписами ст. ст. 22, 611, 612, 623 Цивільного кодексу України ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення зобов'язання потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Однак, позивачем не доведено усіх складових цивільного правопорушення у діях відповідача, оскільки зміни у податковому законодавстві в частині оподаткування виробів медичного призначення не є підставою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді збитків.

Задовольняючи позовні вимоги апеляційний господарський суд виходив з того, що прострочення оплати поставленого товару у зв'язку зі змінами, які відбулись у податковому законодавстві на момент зарахування цих коштів (оплати) на рахунок позивача, призвело до збільшення податкового зобов'язання за Договором № 1т від 14.11.2013 року на суму 95 900 грн., яку не було включено в ціну Договору. Водночас, у разі оплати поставленого товару у строк до 01.04.2014 року - набрання чинності Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) , яким внесено відповідні зміни у пп. 197.1.27 п. 197.1 ст. 197 Розділу V Податкового кодексу України (2755-17) , позивач був би звільнений від нарахування податку на додану вартість за ставкою 7 %, що становить 95 900 грн. від суми Договору - 1 370 000 грн. без ПДВ. Зазначені обставини вказують на наявність у діях відповідача протиправної винної поведінки у невиконанні умов Договору (порушення зобов'язання) та причинного зв'язку між порушенням зобов'язання відповідачем і збитками, які полягають у тому, що якби розрахунок був проведений вчасно, позивач був би звільнений від податкового зобов'язання - податку на додану вартість, сплата якого призвела до недоотримання частини вартості товару (збитки). Отже, у діях відповідача наявний повний склад цивільного правопорушення, що є підставою для застосування до останнього цивільної відповідальності за порушення господарського зобов'язання у вигляді стягнення збитків.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними висновки апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 13.12.2013 року позивачем на виконання Договору № 1т від 14.11.2013 року здійснено поставку медичного обладнання (товару) за ціною 1 370 000 грн. без ПДВ, оскільки такий товар звільнений від оподаткування ПДВ згідно з пп. 197.1.27 п. 197.1 ст. 197 Розділу V Податкового кодексу України (2755-17) . За умовами п. 4.1 Договору відповідач зобов'язаний був за фактом поставки оплатити поставлений товар протягом 10 календарних днів. Проте, оплату поставленого товару відповідачем здійснено лише 14.04.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Положеннями ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В силу приписів ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у період прострочення боржника Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) , який набрав чинності 01.04.2014 року, та Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо усунення окремих неузгодженостей норм законодавства" (1200-18) внесені зміни до Податкового кодексу України (2755-17) , відповідно до яких операції з поставки виробів медичного призначення, які на момент укладення Договору поставки були звільнені від оподаткування податком на додану вартість, стали оподатковуватись ПДВ за ставкою 7 %.

Так, п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України було доповнено підпунктом "в", згідно з яким по операціях з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів, а також медичних виробів за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 7 %.

Водночас, відповідно до пп. 197.1.27 п. 197.1 ст. 197 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент підписання Договору та фактичної поставки медичного обладнання) від оподаткування ПДВ звільнялися операції з постачання виробів медичного призначення; проте, цей пункт був виключений з Податкового кодексу України (2755-17) на момент оплати поставленого товару.

Згідно з п. 187.7 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на банківський рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом.

В листі Міністерства доходів і зборів України від 06.05.2014 року № 10295/7/99-99-19-04-02-17 (v1029810-14) "Про податок на додану вартість" роз'яснено, що при проведенні операцій з постачання лікарських засобів та медичних виробів за бюджетні кошти податкові зобов'язання не нараховуватимуться лише у випадку, якщо першою подією була їх оплата, яка відбулася до 01.04.2014 року. Якщо оплата за поставлені до 01.04.2014 року за рахунок бюджетних коштів лікарські засоби та медичні вироби проводиться з 01.04.2014 року, то на дату оплати нараховується податок на додану вартість за ставкою 7 %.

Згідно витягу з Єдиного реєстру податкових накладних № 14308380 від 14.09.2016 року сума ПДВ у розмірі 95 900 грн. за податковою накладною від 15.04.2015 року увійшла до податкової декларації за квітень 2015 року, у якій зазначена загальна сума податкових зобов'язань у розмірі 320 468 грн.

З листів ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18.10.2016 року № 14873/10/26-50-12-01 та від 18.10.2016 року № 14734/10/26-50-12-01 вбачається, що останньою отримано податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2015 року та повідомлено, що станом на 01.01.2015 року за ТОВ "Ілатанмед" обліковувалась переплата в сумі 110 453 грн., а на 30.09.2015 року переплата складала 707, 68 грн.; за період з 01.01.2015 року по 30.09.2015 року нараховано або зменшено платежів в сумі 239 947 грн.; сплачено коштів в сумі 136 860 грн.

Згідно з пп. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 розділу V Податкового кодексу України (2755-17) податок визначається у розмірі 7 % бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (лікарського засобу чи виробу медичного призначення).

Отже, позивачем правомірно нараховано та сплачено до Державного бюджету України на податкове зобов'язання, що виникло на підставі Договору № 1т від 14.11.2013 року, податок на додану вартість у розмірі 95 900 грн., оскільки у зв'язку зі змінами у законодавстві на момент оплати поставленого медичного обладнання за рахунок бюджетних коштів, положеннями Податкового кодексу України (2755-17) передбачено оподаткування таких операцій.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції дійшов встановлено наявність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення і, зокрема, протиправної поведінки, яка виразилась у неналежному виконанні зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строки, встановлені Договором, шкідливий результат такої поведінки (збитки), що виразилися у сплаті позивачем податку на додану вартість, що додається до договірної ціни, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, який полягає у тому, що сплата податку на додану вартість є наслідком перерахування відповідачем грошових коштів за поставлений товар після набрання чинності змін до Податкового кодексу України (2755-17) , якими скасовано норми законодавства щодо звільнення поставленого товару від оподаткування, при цьому, вина відповідача презюмується, оскільки останнім не надано доказів вжиття ним будь-яких заходів для оплати поставленого товару у строки, встановлені Договором.

За змістом ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, посилання на відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення своїх договірних зобов'язань.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірним висновки суду апеляційної інстанції про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на те, що заявлена до стягнення сума у розмірі 95 900 грн. фактично є складовою вартості товару, яка на момент укладення Договору на поставку товару не була включена в його ціну із-за звільнення від оподаткування податком на додану вартість, однак, внаслідок зміни податкового законодавства у період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем була нарахована та сплачена позивачем, а, отже, повинна бути відшкодована за рахунок боржника.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи Новоград-Волинської районної державної адміністрації Житомирської області, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.