Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів: Євсікова О.О., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 01-23/903/334/16 господарського суду міста Києва за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до 1. Волинської обласної ради (відповідач-1); 2. Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання (відповідач-2) про визнання пункту договору оренди недійсним, за участю представників: від позивача ОСОБА_5 від відповідача-1 Хитрик С.І. від відповідача-2 не з'явився

У травні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) звернулася до господарського суду Волинської області з позовом до Волинської обласної ради та Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання про визнання недійсним п. 7.6 договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області від 31.12.2015.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 19.05.2016 матеріали справи передано за виключною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 01-23/903/334/16 (суддя Турчин С.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 (колегія суддів у складі: Пономаренко Є.Ю. - головуючий, Дідиченко М.А., Руденко М.А.) рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 01-23/903/334/16 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 01-23/903/334/16, ФОП ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд відновити строк на касаційне оскарження, скасувати оскаржувані судові акти, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.01.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Євсікова О.О., Шевчук С.Р. відновлено ФОП ОСОБА_4 строк подання касаційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 01-23/903/334/16, прийнято зазначену касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 14.02.2017 о 10 год. 40 хв.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4, який надійшов до Вищого господарського суду України 13.02.2017, Волинська обласна рада проти касаційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.

Заслухавши представників позивача, відповідача-1, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 31.12.2015 між Волинською обласною радою (Орендодавець), Волинським обласним дитячим територіальним медичним об'єднанням (Балансоутримувач) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області (далі - Договір), відповідно до умов якого Балансоутримувач передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами), що є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст області (далі - Майно), що розміщене за адресою: м. Луцьк, пр. Відродження, 30, корисною площею 17,5 кв.м., що знаходиться на балансі Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку і становить за незалежною оцінкою або залишковою балансовою вартістю 89 600,00 грн.

Згідно з п. 1.4 Договору передача Майна в оренду здійснюється за актом приймання-передачі, в якому зазначається перелік та стан Майна, що орендується та інші відомості за узгодженням сторін.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін вказаний в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акту приймання-передачі майна.

Розділом 3 Договору передбачено визначення орендної плати та розрахунків за Договором.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3, 7.5 Договору строк його дії складає з 16.01.2016 по 16.12.2019 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором. Термін дії Договору може бути скорочений лише за згодою сторін.

Згідно з п. 7.6 Договору він може бути розірваний однією із сторін при умові письмового попередження іншої сторони за 30 календарних днів.

Пунктом 7.7 Договору передбачено, що чинність цього Договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства Орендаря; ліквідація юридичної особи, яка була Орендарем; у разі смерті Орендаря (якщо орендарем є фізична особа).

Відповідно до п. 7.8 Договору договір може бути розірваний з ініціативи Орендодавця або Балансоутримувача в судовому порядку у разі: несплати Орендарем орендної плати та інших, передбачених цим Договором платежів протягом двох місяців; навмисного або необережного погіршення стану орендованого майна; використання орендованого майна для цілей, не передбачених у пункті 1.3 цього Договору; передачі всіх чи частини орендованих приміщень (Майна) в суборенду третім юридичним чи фізичним особам без Орендодавця, Балансоутримувача та постійної комісії обласної ради з питань використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області; в разі невиконання Орендарем взятих на себе обов'язків, передбачених пунктом 5.2 цього Договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП ОСОБА_4 послалася на те, що п. 7.6 Договору не відповідає ч. 1 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 10.3 Положення про оренду нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням Волинської обласної ради від 13.05.2011 № 4/46 (зі змінами) та положенням типового договору оренди, затвердженого рішенням Волинської обласної ради від 13.05.2011.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили зі свободи договору та дійшли висновку, що п. 7.6 даного Договору, яким передбачено право на його одностороннє розірвання, не суперечить приписам чинного законодавства.

Проте висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. (ст.ст. 628, 629 вказаного кодексу).

Згідно з ч.ч. 1 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 651 вказаного кодексу унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Разом з тим, ст. 291 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 цього кодексу.

Положення про неможливість односторонньої відмови від договору закріплено також і в ч. 1 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Одночасно, в матеріалах справи, наявний типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, затверджений рішенням Волинської обласної ради 6 скликання від 04.05.2012 № 11/47, в якому п. 7.6 викладено у редакції, що відрізняється від укладеного між сторонами договору.

Отже, господарським судам попередніх інстанцій, необхідно було в повному обсязі дослідити обставини справи та визначити які саме норми чинного законодавства слід застосовувати до спірних правовідносин, зокрема, надати оцінку спірного пункту договору з урахуванням приписів Господарського кодексу України (436-15) та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , які конкретизують вимоги до даної категорії договорів.

Разом з тим, необхідно проаналізувати положення типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, затверджений рішенням Волинської обласної ради 6 скликання від 04.05.2012 № 11/47.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання чи нотаріально посвідчено та здійснено державну реєстрацію договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області від 31.12.2015, як це передбачено пунктом 5.1.1 Положення про оренду нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням Волинської обласної ради від 13.05.2011 № 4/46 (зі змінами).

Таким чином, судами попередніх інстанцій, у порушення приписів процесуального законодавства не досліджено повно та всебічно спірні правовідносини, не надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності, що призвело до неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Враховуючи встановлені ст. 111-7 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають права касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну правову оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 01-23/903/334/16 скасувати.

Справу № 01-23/903/334/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.