910/6052/16 Про визнання недійсними договору застави майнових прав та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) - 13.02.2017 Прийняття

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу Державної іпотечної установи на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (головуючий суддя Руденко М.А., судді Буравльов С.І., Дідиченко М.А.) у справі № 910/6052/16 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. до Державної іпотечної установи треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс", 3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" про визнання договорів недійсними, за участю представників позивача Мостепанюк В.І., Ханович К.В., відповідача Тодосієнко В.М., Чалов А.О., третьої особи-1 Герасименко Т.В., третьої особи-2 не з'явились, третьої особи-3 Дашо А.Ю.,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у справі № 910/6052/16 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у справі № 910/6052/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою, а також визнано недійсним договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладений між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема положення ст.ст. 92, 98, 190, 241, 546, 572, 589, 1067, 1068, 1069 ЦК України, ст. 73, 73-2 ГК України, ст.ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 56 Закону України "Про національний банк України", ст.ст. 4, 27, 34, 35, 43, 84, 101 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники третьої особи-2 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.02.2013 між Державною іпотечною установою (далі - Клієнт, Установа, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - Банк, позивач) укладено договір банківського рахунка № 26/995-070 (далі - договір банківського рахунка).

Відповідно до п. 1.1 договору банківського рахунка Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у національній валюті № 26502000000995 (далі - рахунок) та отримує плату за обслуговування рахунка згідно з Тарифами Банку на банківські послуги, які доведені Клієнту в момент підписання цього Договору.

Пунктом 1.2 договору банківського рахунка передбачено, що Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавств України.

04.09.2014 на забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського рахунка між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавець) та Державною іпотечною установою (заставодержатель) укладено договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 (далі - договір застави).

Пунктом 1.1 договору застави передбачено, що заставодавець (позивач) надає заставодержателю (відповідачу) майнові права заставодавця за кредитними договорами: № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011; № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012; ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013; НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013, детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у додатку № 1 до цього договору (далі - майнові права).

В п. 1.2 договору застави сторони домовились, що вартість майнових прав на дату укладання цього договору складає 1.441.396.562,46 грн. (один мільярд чотириста сорок один мільйон триста дев'яносто шість тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні сорок шість копійок).

Пунктом 1.3 договору застави сторонами погоджено, що майнові права за цим договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань за договором банківського рахунка № 26/995-070 від 27.02.2013 та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять Заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції у межах законодавства України.

Абзацом 2 пункту 1.3 договору застави встановлено, що згідно з договором банківського рахунка, відповідно до виписки заставодавця по особовим рахункам заставодержателя залишок коштів на дату підписання цього договору складає 2.137.858.170,85 грн. (два мільярди сто тридцять сім мільйонів вісімсот п'ятдесят вісім тисяч сто сімдесят гривень вісімдесят п'ять копійок).

Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору застави встановлено, що у разі невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунка заставодержатель отримує право одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до Закону України "Про заставу" (2654-12) та (або) Цивільного кодексу України (435-15) та (або) цього договору та (або) договору відступлення прав вимоги (у разі його укладання).

Відповідно до п. 4.1 договору застави одночасно з цим договором укладається договір відступлення права вимоги з відкладальними умовами.

04.09.2014 між Державною іпотечною установою (новий кредитор, заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор, заставодавець) укладено договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 (далі - договір відступлення).

Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення сторони уклали цей договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014, що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора (позичальника) за договором банківського рахунка № 26/995-070 від 27.02.2013.

Згідно з п. 1.2 договору відступлення первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору (далі - права вимоги).

Відповідно до пункту 1.3 договору відступлення вартість прав вимоги дорівнює сукупній заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку № 1 до договору станом на дату укладання цього договору, та складає 1.441.396.562,46 грн. (один мільярд чотириста сорок один мільйон триста дев'яносто шість тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні сорок шість копійок). Вартість прав вимоги, зазначена у цьому пункті договору, повинна бути підтверджена довідкою первісного кредитора.

Пунктом 2.1 договору відступлення передбачено, що пункт 1.2 цього договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених пунктом 2.1.1 цього договору, та однієї з обставин, визначеної п. 2.1.2 цього договору, або п. 2.1.3 цього договору, або 2.1.4 цього договору, зокрема:

- невиконання первісним кредитором зобов'язань за договором банківського рахунка (п. 2.1.1);

- розміщенням новим кредитором у газеті "Урядовий кур'єр" повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги (п. 2.1.2);

- отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з розпискою в одержанні (п. 2.1.3);

- отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення по відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується відміткою про одержання первісного кредитора на копії повідомлення зазначеного у цьому пункті договору (п. 2.1.4).

04.09.2014 між Державною іпотечною установою (поклажодавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (зберігач) на виконання умов п. 1.5 договору застави укладено договір про відповідальне зберігання № б/н (далі - договір про відповідальне зберігання), за умовами якого сторони домовились в порядку та на умовах, визначених цим договором, що поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання оригінали кредитних договорів та договорів забезпечення, отриманих від поклажодавця (далі - документи), на виконання договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та додаткових угод до нього, укладених між сторонами (п. 1.1 договору про відповідальне зберігання).

Відповідно до пп. 2.2.1 п. 2.2 договору про відповідальне зберігання Установа передала оригінали документів Банку, про що сторонами 04.09.2014 підписано Акт прийому-передачі № 1.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що спірні договори застави та відступлення права вимоги є нікчемними на підставі на підставі п. 1, 5, 7 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсними договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 не доведена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Однак колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з підстав, визначених судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Частиною 1 ст. 193 ГК України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів бере до уваги таке.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" по 02.10.2015 включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. по 02.10.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пункт 8 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлює, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином у спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як передбачено ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та абз. 3 п. 1.18 глави першої розділу III "Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку", затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 (z1581-12) (далі - рішення № 2), уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Згідно з ч. 2. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Таким чином статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженій особі Фонду надано право перевіряти правочини (у тому числі договори), вчинені (укладені) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, однак лише з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Дельта Банк" від 11.03.2015 № 67 "Про перевірку правочинів (договорів) в AT "Дельта Банк", в Банку була створена Комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями.

На підставі наданих їй повноважень Уповноважена особа Фонду протоколом № 54 від 22.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" № 67 від 11.03.2015, виявила численні факти порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України, та затвердила результати перевірки, якою було виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно зі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014.

Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції на час укладення спірних договорів, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

24.09.2015 позивач листом № 8951 від 24.09.2015 повідомив відповідача про нікчемність, окрім іншого, договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою.

Судом першої інстанції в рішенні зазначено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2015 № 826/23041/15 визнано протиправним та скасовано рішення у формі повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. про нікчемність правочинів № 8951 від 24.09.2015, прийняте на підставі протоколу № 54 від 22.09.2015.

Однак колегія суддів зазначає, що наявність чи відсутність такого повідомлення не впливає на вирішення даного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, зокрема розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовам та на власний ризик.

Тобто, Банк мав право використовувати кошти, що надходили на банківський рахунок Установи, для кредитування інших клієнтів Банку.

Посилаючись на вказане, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки застава є похідною від основного зобов'язання, а розміщення банком залучених на поточні рахунки коштів клієнтів (в тому числі відповідача) є кредитною операцією, то укладення між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою договору застави є також кредитною операцією.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, але відзначає що він не призвів до подальшої неправильної оцінки обставин справи.

Згідно з ч. 13 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.

Як передбачено ч. 1 ст. 66 цього Закону, державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

Договори застави та відступлення права вимоги були укладені у період, коли в AT "Дельта Банк" існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку, зокрема у зв'язку із виникненням у позивача проблем із ліквідністю.

Постановою Правління Національного банку України від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" з метою недопущення погіршення стану ліквідності ПАТ "Дельта Банк" та захисту інтересів його вкладників і кредиторів було постановлено надати АТ "Дельта Банк" кредит для збереження ліквідності в сумі 800 млн. грн. на строк до 360 днів.

Постановою Правління Національного банку України від 12.06.2014 № 348/БТ внесено зміни у пункт 1 Постанови Правління Національного банку України від 12.02.2014 № 102/БТ - цифри "800" замінено цифрами "1300", а також доповнено пункт 4 Постанови Правління Національного банку України від 12.02.2014 № 102/БТ підпунктом такого змісту: "передбачити в кредитному договорі право Національного Банку України призначити в АТ "Дельта Банк" представника Національного банку України Мелюшкевічеву С.Е. для здійснення контролю за використанням кредиту для збереження ліквідності, функціональні обов'язки якого визначені згідно із додатком до цієї постанови".

Як вбачається з додатку до постанови Правління Національного банку України від 12.06.2014 № 348/БТ "Зобов'язання АТ "Дельта Банк" щодо здійснення операцій у разі призначення представника НБУ" операції банку та його клієнтів (за сумами в межах 1 контрагента в день), які попередньо (до здійснення операції) погоджуються з представником НБУ, а саме: з кредитування (за сумами, що перевищують 500 тис. грн. (в еквіваленті); операції банку та його клієнтів щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами за сумами, що перевищують 10000 тис. грн. (в еквіваленті).

Як уже зазначалося вище, предметом спірного договору застави є майнові права за кредитними договорами на загальну суму 1.441.396.562,46 грн. Тобто, вказана в договорі сума значно перевищує 10000 тис. грн. (в еквіваленті).

Постанова Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014 поширювалася на всі без виключення операції банку та його клієнтів, здійснені в період її дії. Незважаючи на існування обмежень, передбачених постановою, AT "Дельта Банк" уклав договір застави та договір відступлення права вимоги від 04.09.2014, не отримавши на це згоди представника НБУ, яка була обов'язковою для нього, що суперечить вимогам постанови Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014 та ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом.

В ст. ст. 2, 6 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

Відповідно до ст. 7-1 названого Закону Національний банк України Конституції України (254к/96-ВР) за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.

Колегія суддів відзначає, що постанови Правління Національного банку України № 102/БТ та № 348/БТ не є нормативно-правовими актами, однак зазначені постанови Правління Національного банку України в даному випадку є обов'язковими для виконання AT "Дельта Банк", адже спрямовані на стабілізацію банку та підтримання його платоспроможності.

Отже, сторони всупереч вимог постанови Національного банку України №№ 348/БТ, яка була отримана AT "Дельта Банк" у встановленому законом порядку та була обов'язковою для виконання, уклали договір застави та договір відступлення права вимоги в період існування у банку відповідних заборон, зокрема щодо здійснення кредитних операцій, операцій щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами без погодження з представником Національного банку України.

Крім того відповідно до ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Апеляційним судом встановлено, що в умовах договору застави та договору відступлення права вимоги не визначено строків виконання зобов'язань ПАТ "Дельта Банк" перед Державною іпотечною Установою.

AT "Дельта Банк", уклавши з відповідачем спірні договори всупереч наявних обмежень, передбачених постановою Національного банку України № 348/БТ, прийняло на себе зобов'язання щодо виконання грошових вимог відповідача у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) .

Крім того умовами договору застави оплата за таке відступлення не передбачена. Умови договору відступлення права вимоги містять опис процедури повернення банку грошової різниці між вартістю майнових прав та заборгованістю банку перед Державною іпотечною установою лише у випадку продажу відповідачем набутих нею прав вимоги, але не містять зобов'язань щодо такого продажу, строків та опису процедури продажу.

Згідно з протоколом № 54 від 22.09.2015 крім спірних договорів між цими ж сторонами було укладено інші договори застави майнових прав, зокрема, № Д-2/2015 від 04.02.2015, Д-3/2015 від 04.02.2015. При цьому загальна вартість за усіма договорами застави перевищує вартість кредиторських вимог Державної іпотечної установи до ПАТ "Дельта Банк". Станом на 04.02.2015 сума коштів, яка обліковувалась на рахунку відповідача, становила 3.448.390.865,43 грн.

Разом з тим загальна вартість заставлених майнових прав за договорами застави, визначена на момент їх укладення, складала 3.870.103.325,61 грн.

Державна іпотечна установа є кредитором ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського рахунка від 27.02.2013 № 26/995-070.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Договір банківського рахунка від 27.02.2013 № 26/995-070 є публічним, однак в даному випадку Державній іпотечній установі шляхом укладення договорів застави та відступлення права вимоги було надано перевагу, адже запропоновано лише безпосередньо відповідачу вчинення вказаних правочинів на підставі індивідуального рішення Кредитного комітету позивача, тобто умова про укладення договорів застави (договорів відступлення) як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківського рахунка не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб, зокрема, іншим клієнтам ПAT "Дельта Банк".

Таким чином укладені з відповідачем правочини ставлять інших кредиторів ПАТ "Дельта Банк" з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору застави та договору відступлення права вимоги, укладених для забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором банківського рахунка, прямо передбачають передачу Державній іпотечній установі як кредитору та заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами), що в свою чергу свідчить про надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами.

Отже, умови договору застави та договору відступлення права вимоги передбачають окремі переваги (пільги) перед іншими кредиторами, що суперечить п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину.

Як вже зазначалось, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПAT "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181, яким розпочато процедуру ліквідації вказаного банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Як передбачено ч. 1 ст. 49 вищевказаного Закону, Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Державна іпотечна установа у порядку, передбаченому статтею 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", звернулась до ПAT "Дельта Банк" із кредиторською вимогою за № 7804/15/2 від 28.10.2015 про визнання її кредитором банку у сумі 3.494.213.767,20 грн.

22.01.2016 відповідач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПAT "Дельта Банк" із заявою № 229/15/2 про відмову від частини кредиторських вимог у сумі 80.645.986,55 грн.

11.01.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення про затвердження реєстру вимог кредиторів ПAT "Дельта Банк". Згідно з витягом з реєстру вимог кредиторів АТ "Дельта Банк" вимоги відповідача акцептовані на загальну суму 3.332.921.190,01 грн.

Таким чином відповідач фактично отримав право на задоволення своїх кредиторських вимог в рахунок позачергового задоволення своїх вимог відповідно до договорів забезпечення, укладених з ПАТ "Дельта Банк".

Враховуючи викладене, колегія судів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що в ході здійснення перевірки правочинів неплатоспроможного ПAT "Дельта Банк" Уповноваженою особою правомірно встановлено, що вказані договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договір відступлення права вимоги № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, укладені між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою, є нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).

Як передбачено п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) , правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. У зв'язку з цим господарським судам слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Згідно з п. 2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Нікчемний правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ТІК України).

Відповідно до п. 2.9 цієї постанови Пленуму на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Таким чином, оскільки сам факт укладення договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення права вимоги № Д-1.2/2014 від 04.09.2016 суперечить Постанові НБУ № 348/БТ, то в даному випадку наявні підстави для визнання укладених між сторонами договорів як нікчемних правочинів недійсними з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що вимоги позивача про визнання недійсними договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2016 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Висновок суду першої інстанції про те, що Державна іпотечна установа вчинила конклюдентні дії, тобто дії, які виражають волю відповідача встановити певні правовідносини та які свідчать про прийняття до виконання правочину, судова колегія вважає необґрунтованим, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як встановлено апеляційним судом, подальші дії за спірними договорами з боку Державної іпотечної установи вчинялися першим заступником Голови правління ДІУ Зоцом Ю.В., який діяв на підставі довіреностей.

Згідно з п. 42 статуту відповідача до компетенції правління належить прийняття рішення щодо вчинення правочинів (крім операцій рефінансування іпотечних кредитів, які відповідають єдиним стандартам, та операцій під час первинного розміщення цінних паперів). У разі вчинення правочинів на суму, що дорівнює або перевищує 10 відсотків суми активів балансу, станом на останню звітну дату, таке рішення приймається за погодженням з наглядовою радою.

Згідно з балансом (звітом про фінансовий стан) на 31.12.2013 сума активів балансу відповідача станом на 31.12.2013 (остання звітна дата перед укладенням спірних правочинів) становить 3.063.250.000,00 грн., тоді як оспорювані договори забезпечення між позивачем та відповідачем укладені на суму 1.441.396.562,46 грн.

Таким чином при укладені спірних договорів зазначені правочини відповідачем повинні були бути погоджені з наглядовою радою.

Однак жодних рішень щодо погодження на укладення та/або виконання таких договорів зазначеним органом управління Державна іпотечна установа судам попередніх інстанцій не надала.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.