Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий, суддя Яценко О.В., судді Бакуліної С.В., Ходаківської І.П. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 911/2221/16 Господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Спейс" про визнання недійсним пункту 5.5 договору від 10.12.14 № 15/12/15-1

в засіданні взяли участь представники:

- позивача: Легейда І.І. - директор, - відповідача: Кирій Л.Г. дов від 01.02.2017, Куксюк А.Л. дов. від 01.02.2017,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Спейс" (надалі - відповідач) про визнання недійсним пункт 5.5 договору № 15/12/15-1 від 10.12.2014, укладеного між ТОВ "Смарт Спейс" та ТОВ "Юридичний центр правового партнерства".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ "Смарт Спейс" та ТОВ "Юридичний центр правового партнерства" 11.07.2016 було укладено договір № 15/12/15-1, предметом якого було визначено обов'язок продавця розробити, виготовити, провести монтажні роботи та передати у власність покупця меблі, а обов'язок покупця прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Пунктом 5.5 договору було передбачено, що фактом поставки товару є видана та підписана покупцем довіреність на отримання товару. В якості підстав для визнання недійсним пункту п.5.5 договору позивач вказує:

- на його невідповідність ч.1 ст. 203 ЦК України. Позивач твердить, що оскаржуваний пункт суперечить ст.ст. 1, 2, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні";

- на його невідповідність ч.5 ст. 203 ЦК України, оскільки виконання умов даного пункту договору не призводить до настання правових наслідків.

- на ч.1 ст. 229 ЦК України. Позивач твердить про помилку особи, яка вчинила правочин, щодо обставин, які мають істотне значення.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.09.2016 (суддя Конюх О.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що будь-якого відступу сторін від положень актів цивільного законодавства недостатньо для визнання правочину недійсним (адже на це сторони мають право відповідно до абз.1 ст. 6 ЦК). Необхідно також встановити, щоб такий відступ був прямо заборонений законодавством та порушував об'єктивне право позивача. Таким чином, не будь-яка суперечність змісту правочину законодавству може бути підставою для визнання його недійсним. Виходячи із ст. ст. 6, 203 ЦК України такою підставою є лише така суперечність, яка порушує абз.2 ч.3 ст. 6 ЦК України, відповідно до якої сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (судді: Дикунської С.Я., Мальченко А.О., Жук Г.А.) рішення Господарського суду Київської області від 15.09.2016 залишено без змін.

Судова колегія апеляційної інстанції погодилась з висновком суду першої інстанції який підтверджується матеріалами справи, що укладаючи Договір сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов для договору даного виду, погодили взаємні права та обов'язки, а отже умови Договору, зокрема п. 5.5, не суперечать вимогам чинного законодавства, правових підстав для визнання недійсним цього пункту Договору з підстав, викладених в позові, немає.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції та рішенням господарського суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 та рішення Господарського суду Київської області скасувати з підстав порушення норм права, а саме: ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16, ст.ст. 203, 215, 244 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Скаржник доводить, що оспорюваний п.п.5.5 Договору не тільки обмежив права та можливості Позивача, але й спотворив у цілому суть Договору, що призвело до негативних економічних наслідків для Позивача. Це свідчить про порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача у зв'язку із фактичним застосуванням оспорюваного п.п.5.5 Договору.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач доводи скарги заперечує, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги на постанову апеляційної інстанції в повному обсязі.

Ухвалою від 18.01.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І. касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 09.02.2016.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 09.02.2017 року № 08.03-04/605 для розгляду касаційної скарги у справі № 911/2221/16, у зв'язку з перебуванням судді Поляк О.І. на лікарняному, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів, у зв'язку з чим в подальшому сформовано колегію суддів у складі: головуючий (доповідач)- Яценко О.В., судді Бакуліна С.В., Ходаківська І.П.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарським судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Спейс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" було укладено договір № 15/12/15-1, відповідно до умов якого: п. 1.1. продавець зобов'язується розробити, виготовити, провести монтажні роботи та передати у власність покупця меблі (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (пункт 1.1 договору); обов'язок продавця: передати товар покупцю по кількості, якості, асортименту та комплектності згідно умов даного договору, що визначені в додатках до даного договору, відповідно до довіреності та видаткової накладної, яка підписується працівниками покупця та продавця в день поставки товару (пункт 3.1. підпункт с ); згідно підпункту b пункту 3.2 Договору покупець зобов'язаний прийняти товар від покупця по кількості, якості, асортименту та комплектності згідно умов Договору, що визначені в додатках до Договору, відповідно до довіреності та видаткової накладної, яка підписується працівниками покупця та продавця в день поставки товару; фактом поставки товару - є видана та підписана покупцем довіреність на отримання товару (пунктом 5.5 договору).

Між сторонами в межах Договору було укладено додаток № 2 до Договору на суму 283034,78 грн на товар (меблі), який за умовами Договору відповідач зобов'язався розробити, виготовити, провести монтажні роботи та передати у власність позивача. Позивачем була видана довіреність № 13 на свого представника для отримання товару й надана відповідачу, оскільки позивач мав намір перевірити поставлений товар по комплектності, кількості та якості, з врахуванням виявлених дефектів та невідповідності розміру товару, товар прийнятий позивачем не був. Відповідно, у продавця виникла можливість, отримавши довіреність на отримання товару (підтверджує згідно п. 5.5 Договору факт його поставки) не поставляти товар покупцю, зазначаючи, що він вже отриманий покупцем. Місцевим судом встановлено, що фактично між позивачем та відповідачем існує спір не лише щодо дійсності пункту 5.5 Договору, а й з приводу виконання сторонами своїх зобов'язань, обумовлених Додатком № 2 до Договору, що додатково підтверджується наявними в матеріалах справи копіями судових рішень у справі № 910/25721/15 про стягнення з ТОВ "Юридичний центр правового партнерства" на користь ТОВ "Смарт Спейс" заборгованості за продукцію, поставлену згідно Додатку № 2 до Договору.

Таким чином, умовами Договору передбачено обов'язок продавця передати товар покупцю, а також відповідний обов'язок покупця прийняти товар по кількості, якості, асортименту та комплектності, відповідно до довіреності та видаткової накладної, яка підписується працівниками покупця та продавця в день поставки (пункти 3.1 та 3.2 Договору). Отже, пункти 3.1, 3.2 та оскаржуваний п. 5.5 доповнюють один одного в межах чинного законодавства.

Одночасно, умовами Договору регламентовано дії його сторін у випадку виявлення дефектів, а саме складення акту, обов'язкове надіслання продавцю поштою повідомлення із зазначенням найменування продукції, номеру та дати рахунку-фактури, основні недоліки визначені в продукції, кількість продукції неналежної якості, а також час на який призначена прийомка товару по якості; підписання Дефектного акту повноважними представниками сторін за Договором (пункт 4.2). Пунктом 5.12 Договору сторони передбачили, що покупець у разі виявлення недоліків поставленого товару за якістю має право пред'явити вимоги до виготовлювача даного товару за умови, що ці недоліки були виявлені в розумний строк (7 днів).

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з таких мотивів.

В статті 628 Цивільного кодексу України також вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Водночас відповідно до ч.3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно до ст. 3 ЦК України свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, віднесені до основних засад цивільного законодавства.

Таким чином в силу ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ст. 244 ЦК України).

Сама по собі довіреність, про яку йде мова у спірному п. 5.5 Договору, свідчить, що з її допомогою сторонами визначено порядок поставки товару.

При цьому, визначення сторонами такого порядку для оформлення поставки товару не порушує норм законодавства, оскільки законом не встановлено імперативних норм щодо порядку оформлення поставки товару.

Таким чином, погодження сторонами у договорі порядку засвідчення факту поставки товару за допомогою підписаної покупцем довіреності на отримання товару не суперечить закону.

Відтак, застосування довіреності для обумовленого договором порядку передачі товару та засвідчення покупцем обставин поставки не зумовлює визнання оспорюваного пункту договору недійсним.

Отже, наведені умови договору не порушують прав та законні інтереси позивача та не обмежує його можливостей діяти відповідно до закону та алгоритму, передбаченому Договором, у випадку виникнення між ним та постачальником спору в процесі виконання Договору.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скарги слід відхилити, як такі, що зводяться до намагання встановити інші обставини та заперечити правові висновки суду апеляційної інстанції на підставі переоцінки доказів, зокрема що стосується твердження про те, що оспорюваний п.п.5.5 Договору обмежив права та можливості Позивача.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридичний центр правового партнерства" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 911/2221/16 Господарського суду Київської області залишити без змін.