Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Барицької Т.Л., суддів: Картере В.І., Губенко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 та на рішення господарського суду Херсонської області від 21.07.2016 у справі № 923/609/16 господарського суду Херсонської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 593 301,00 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - ФОП ОСОБА_4 повідомлена, але не з'явилася, - ФОП ОСОБА_5 повідомлений, але не з'явився,

Рішенням господарського суду Херсонської області від 21.07.2016 у справі № 923/609/16 (суддя Ярошенко В.П.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Головей В.М.), відмовлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (надалі - позивач / скаржник / ФОП ОСОБА_4.) у задоволенні позову до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (надалі - відповідач / ФОП ОСОБА_5.) про стягнення збитків у розмірі 593 301,00 грн.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України було належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 593 301,00 грн.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення відповідачем п. 6.1.4. договору оренди, укладеного між сторонами у справі, за яким позивач був орендарем, а відповідач - орендодавцем, відповідно до положень якого (п. 6.1.4.) у випадку продажу об'єкта, що надано в оренду, до закінчення строку оренди орендодавець бере на себе обов'язок повернути у повному обсязі всю суму орендної плати за договором. Сплаченою є сума, як стверджує позивач 593 301,00 грн., яку і просить стягнути позивач з відповідача як завдані останнім позивачу збитки. При цьому, ФОП ОСОБА_4 посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, а також помилкове незастосування судами ч. 1, 3 ст. 212 ЦК України

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір встановили наступні обставини:

- 08.07.2009 між позивачем (орендар) і відповідачем (орендодавець) був укладений договір оренди будівлі, умовами якого врегульовано відносини, пов'язані з передачею орендодавцем орендарю в строкове оплатне користування нежиле приміщення (далі - об'єкт оренди), а саме: торговельний зал під літерою "А1" (дані техпаспорта) за адресою: м. Каховка вул. Мелітопольська 194, загальною площею 260 кв. м. (п. 1.1 договору);

- відповідно до п. 4.1. строк оренди складає 12 місяців з дати приймання об'єкта оренди за актом приймання-передачі;

- пунктом 5.1. договору сторони передбачили розмір орендної плати, який складає 1300 доларів США в місяць (із розрахунку 5 доларів США за 1 кв.м.), за виключення наступного періоду -з дати підписання акту прийому-передачі об'єкту в користування і до 31.12.2009 включно. В період користування з дати підписання акту прийому-передачі об'єкту в користування і до 31.12.2009 включно розмір орендної плати за користування об'єктом оренди складає 1010 доларів США в місяць (із розрахунку 4 долара США за 1 кв.м.). Орендна плата сплачується в українській гривні, перерахунок здійснюється за курсом долару США до української гривні за даними Українського міжбанківського валютного ринку на дату виставлення рахунку орендодавцем;

- згідно з п. 6.1.4 договору, у випадку продажу об'єкта, який орендується, до закінчення строку оренди, зазначеного в п. 4.1 договору, орендодавець зобов'язується повернути орендарю в повному розмірі всю сплачену суму орендної плати. В цьому випадку орендодавець зобов'язаний письмово повідомити орендаря про продаж об'єкта, який орендується, за 30 календарних днів до дати продажу об'єкта, яка і буде датою розірвання даного договору;

- строк дії договору починається і закінчується з дати підписання акту прийому-передачі об'єкта оренди, але у будь-якому випадку до повного виконання взятих за договором зобов'язань (п.11.2 договору);

- 01.10.2009 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди будівлі від 08.07.2009, відповідно до якої збільшили площу об'єкта оренди до 353,3 кв. м, зазначивши, що об'єкт оренди становить: торговельно-офісний центр, який складається з торговельного залу площею 250,7 кв. м, офісних та допоміжних приміщень 102, 6 кв. м.;

- крім того, додатковою угодою № 1 до договору сторони змінили розмір орендної плати (п. 5.1 договору), узгодивши, що розмір орендної плати за користування об'єктом оренди площею 260 кв. м до 30.09.2009 складає в еквіваленті 1300 дол. США в місяць; за користування об'єктом оренди площею 353,3 кв. м з 01.10.2009 до 31.12.2009 складає в еквіваленті 1413,2 дол. США, починаючи з 01.01.2010 і до закінчення строку договору розмір орендної плати становить 1663,9 дол. США. Орендна плата сплачується в гривнях по курсу долара США за даними Українського міжбанківського валютного ринку на дату виставлення рахунку;

- 01.10.2009 сторони підписали акт приймання-передачі об'єкту оренди;

- позивач зазначає, що на його адресу надійшов лист від відповідача з повідомленням про те, що він має намір достроково, починаючи з 01.07.2013 розірвати договір оренди від 08.07.2009, та просив позивача забезпечити явку уповноважених представників 01.07.2013 для складання акта приймання-передачі майна;

- як стверджує позивач, на виконання вимог відповідача, позивачем було звільнено орендовані приміщення з 02.08.2013, що підтверджується копією листа від 02.07.2013, яким позивач повідомив відповідача, що офісні і допоміжні приміщення площею 102, 6 кв. м, ним звільнено та направив для підписання акт приймання-передачі орендованого майна від 01.07.2013, а також копією листа від 03.08.2013, яким позивач повідомив відповідача, що ним звільнені приміщення торгівельно-офісного центру площею 260 кв. м та направив для підписання акт приймання-передачі орендованого майна від 02.08.2013;

- 30.01.2014 позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою повернути 571880,76 грн. орендної плати на підставі п. 6.1.4 договору, яка (претензія) залишена відповідачем без реагування.

Встановивши наведені обставини, суди попередніх інстанцій, зокрема, суд апеляційної інстанції, виходячи з підстав і предмету позову, прийшли до висновку, про те, що позивачем, всупереч ст.ст. 22, 610, 623 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України, не доведено завдання відповідачем йому збитків. Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що лист відповідача про дострокове розірвання договору, не містить відомостей щодо наміру продати орендований об'єкт, що спричинило б наслідки, передбачені в п. 6.1.4 договору - повернення всієї орендної плати позивачу (орендарю).

Вищий господарський суд України погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторони у договорі мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегульовувати свої відносини в межах законів. Тобто, свобода договору не є безмежною, вона існує в рамках чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, у п. 6.1.4. договору оренди, укладеного між позивачем та відповідачем, сторони чітко обумовили та визначили, що у випадку продажу об'єкта, який орендується, до закінчення строку оренди, зазначеного в п. 4.1 договору, орендодавець зобов'язується повернути орендарю в повному розмірі всю сплачену суму орендної плати. В цьому випадку орендодавець зобов'язаний письмово повідомити орендаря про продаж об'єкта, який орендується, за 30 календарних днів до дати продажу об'єкта, яка і буде датою розірвання даного договору;

Отже, укладаючи договір, сторони будучи вільними в укладенні договору та визначенні його умов, встановили, що у разі продажу орендодавцем (відповідачем) об'єкту оренди, до закінчення строку дії договору, відповідач зобов'язаний повідомити позивача про свій намір не менше ніж за 30 днів до дати його продажу; продаж об'єкту оренди відповідачем до закінчення строку дії договору оренди, укладеного з позивачем, покладає на відповідача певний обов'язок, окрім повідомлення, про яке вказувалося вище, повернути орендарю в повному розмірі всю сплачену суму орендної плати.

Будь-яких інших підстав, для повернення орендарю всієї сплаченої орендної плати за час дії договору, окрім наміру орендодавця продати об'єкт до закінчення дії договору оренди, сторони укладеним між ними договором, не обумовлювали.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів в установленому законом порядку, наміру відповідача, висловленого у листі відповідача б/н та б/д (а.с. 11) на ім'я позивача, по-перше, про продаж об'єкту оренди, що має наслідком дострокове розірвання договору оренди та настання обов'язку, виходячи з приписів п. 6.1.4. договору оренди повернути усю сплачену позивачем відповідачу орендну плату, по-друге, як вірно зазначив апеляційний суд, вказаний лист не можна ідентифікувати як лист, про який зазначено в п. 6.1.4. договору, тобто який має бути направлений відповідачем позивачу за 30 днів до дня продажу об'єкту, оскільки лист не містить ані дати його відправлення, ані дати отримання його позивачем.

Виходячи з наведеного, є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано те, що відповідачу було невигідно виконувати умови п. 6.1.4. договору оренди та вказувати у листі про намір продажу, тощо, оскільки, така умова договору міститься у договорі та має свої відповідні та узгоджені сторонами наслідки, позивачем в установленому порядку не доведено, що зі спливом 30 днів після направлення йому вказаного листа без дати та без номеру, відбулося відчуження відповідачем іншій особі цього об'єкту, що мало б наслідком, дотримання п. 6.1.4. в частині настання обов'язку відповідача повернути позивачу орендну плату.

Крім того, колегія суддів зазначає, що конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 1 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення

Як вказувалося вище, предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача збитків в розмірі 593 301,00 грн., які виникли, як стверджує позивач, внаслідок невиконання відповідачем п. 6.1.4. договору оренди, в частині повернення позивачу усієї сплаченої орендної плати у зв'язку з продажем об'єкту оренди.

Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як визначено статтею 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

З аналізу статей 224, 225 Господарського кодексу України та статті 614 ЦК України випливає, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина боржника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. (вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 17/192, від 07.10.2015 у справі № 916/3371/14).

Отже, для вирішення спору в межах даної справи вирішальне значення має встановлення наявності або відсутності у діях відповідача вищевказаних елементів складу цивільного правопорушення та, відповідно, підстав для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, в свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

В той же час, як встановив суд апеляційної інстанції, позивачем не доведено наявності усіх чотирьох складових для покладення на відповідача такої господарсько-правової відповідальності як стягнення з нього збитків, а саме: протиправної поведінки боржника; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника, оскільки, як вказувалося вище, за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про відмову у задоволенні позову.

Доводи скаржника про ухилення судів від дослідження усіх обставин справи, спростовуються вищевикладеним; при цьому, знову ж таки, враховується предмет позову, заявленого позивачем - стягнення збитків з відповідача, задоволення якого (позову про стягнення збитків) можливе лише при дотриманні особою обов'язку з доведення наявності усіх складових, про які вказувалося вище, і які необхідні для задоволення такого роду позову.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами, колегія суддів дійшла висновків про те, що вони в порядку ст. ст. 47, 43 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових рішення, а тому не є підставою для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 та рішення господарського суду Херсонської області від 21.07.2016 у справі № 923/609/16 залишити без змін.