Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Мачульського Г.М. (доповідач), суддів Коробенка Г.П., Рогач Л.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 5019/1355/12 Господарського суду Рівненської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення суми

за участю - позивача: Проценко О.М. (довіреність від 08.12.2016) - відповідача: Фрейдун О.М. (довіреність від 25.01.2017),

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" (далі - стягувач) звернулося у Господарський суд Рівненської області із заявою з урахуванням уточнення до якої просило поновити строк пред'явлення до виконання дублікату ухвали Господарського суду Рівненської області від 25.09.2012 про затвердження мирової угоди у справі № 5019/1355/12 (далі - ухвали).

Заява мотивована тим, що виконавчий документ стягувач пред'явив до виконання своєчасно, а його втрата відбулася з вини працівників відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Рівненській області (далі - ДВС).

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10.10.2016 (суддя Марач В.В.), залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., судді Мельник О.В., Грязнов В.В.), прийнято відмову стягувача від заяви про видачу дубліката ухвали, провадження у цій частині припинено, у задоволенні заяви стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання ухвали відмовлено.

У касаційній скарзі стягувач просить скасувати вищевказані ухвалу і постанову судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні заяви стягувача про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання ухвали, та задовольнити заяву стягувача у цій частині, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні заяви стягувача про поновлення процесуального строку виходив з того, що відсутні об'єктивні обставини для поновлення процесуального строку пред'явлення до виконання ухвали оскільки заявник протягом трьох років не вживав жодних заходів для реагування на дії державного виконавця, що виключно залежало від його волевиявлення.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.09.2012 затверджено мирову угоду у справі, укладену між стягувачем та Дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України (далі-боржник) на умовах обумовлених сторонами, провадження у справі припинено.

28.03.2013 за заявою стягувача та на підставі ухвали, начальником відділу ДВС була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 37214793 та надано боржнику строк на добровільне виконання виконавчого документу до 04.04.2013.

26.12.2013 ДВС прийнята постанова про повернення ухвали стягувачу на підставі п.2, п.9 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", яка була направлена стягувачу поштою разом з виконавчим документом рекомендованим листом, про що свідчить список № 266 поштових відправлень рекомендованих листів від 23.01.2014.

Також встановлено, що 03.06.2016 представником стягувача до ДВС був направлений запит про надання копії постанови про повернення виконавчого документу та повідомлення про її вручення стягувачу.

Листом від 14.06.2016 № 2635/4879-0-20-16/02 ДВС повідомив представника стягувача, що постанова про повернення виконавчого документу та виконавчий документ було направлено на адресу стягувача рекомендованим листом та з приводу отримання підтверджуючих документів про вручення поштового відправлення було рекомендовано звернутися до центру надання поштового зв'язку - поштампу "Укрпошти".

Листом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" на запит представника стягувача повідомлено, що інформація про внутрішні реєстровані поштові відправлення, що пересилається в межах України, надається протягом шести місяців з дня прийняття їх для пересилання.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для пред'явлення ухвали до виконання, стягувач посилався на те, що постанову ДВС про повернення виконавчого документа від 26.12.2013 з ухвалою він не отримував, встановити факт направлення ДВС поштового відправлення на адресу стягувача на даний час неможливо. При цьому, стягувач зазначав, що ухвала не була йому надіслана належним чином, тобто рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як того вимагається положеннями статті 31 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до приписів частини 1-ї статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Пунктом 2 частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Із приписів статті 50 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що процесуальний строк, це строк протягом якого має бути вчинена відповідна процесуальна дія, а положеннями частини 1-ї статті 53 вказаного кодексу визначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно цієї норми суд у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Відтак причини пропуску строку мають бути поважними, що відповідно, дає підстави для його поновлення.

Положеннями статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, що діяла на час спірних правовідносин, визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 8 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (270-2009-п) , до внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема, поштові картки - прості, рекомендовані, листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Судами встановлено і стягувачем не спростовано, що постанова про повернення виконавчого документу та виконавчий документ було направлено на його адресу рекомендованим листом, отже його посилання на те, що ухвала не була йому надіслана належним чином, тобто рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як того вимагається положеннями статті 31 Закону України "Про виконавче провадження", а відтак наявні поважні причини для відновлення строку, безпідставні.

При цьому слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 зі справи "Пономарьов проти України" роз'яснив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Моргуненко проти України" від 06.09.2007 наголошено, що виконавче провадження не має бути відокремлене від судового і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

Отже у зв'язку з відсутністю обставин, які б перешкоджали стягувачу дізнатись про стан відомого йому виконавчого провадження, а відтак і вжити відповідних заходів у встановлений законом строк, ураховуючи, що про відкриття виконавчого провадження стягувач був обізнаний з 2013 року, а про стан цього провадження він поцікавився тільки у червні 2016 року, слід погодитись із висновками апеляційного суду щодо відсутності правових підстав для поновлення строку пред'явлення до виконання згаданої ухвали.

Крім того, судами не встановлено, а стягувачем не доведено, що ухвала була втрачена поштою або ДВС.

Доводи стягувача, які обґрунтовані постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2016 у справі № 5028/6/88/2011, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у справі, що розглядається, є відмінними від обставин у справі, на рішення у якій посилається заявник у касаційній скарзі.

Так, згідно наведеної стягувачем постанови суду касаційної інстанції обставинами справи є поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин його втрати, а також не надсилання відділом ДВС, дії якого були визнанні незаконними у встановленому законом порядку, тоді як у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, обставинами є питання щодо поновлення строку для пред'явлення ухвали, який був пропущений з причин, які залежали виключно від волевиявлення стягувача, тобто мали суб'єктивний характер.

Посилання стягувача на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про здійснення процесуального правонаступництва безпідставні так як апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали правові підстави для здійснення такої процесуальної дії.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови суду немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі Господарського суду Рівненської області № 5019/1355/12, залишити без змін.