Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Мачульського Г.М. (доповідач), суддів Кравчука Г.А., Коробенка Г.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Лисичанський гумово-технічний завод" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі № 913/623/16 Господарського суду Луганської області за позовом Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Лисичанський гумово-технічний завод" про внесення змін до договору оренди землі

за участю - прокурора: Кравчук О.А. (посвідчення № 043796 від 01.09.2016),

Керівник Лисичанської місцевої прокуратури звернувся в суд в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області (далі - позивач), з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Лисичанський гумово-технічний завод" (далі - відповідач) про внесення змін до договору оренди землі від 15.03.2007, який укладений між позивачем та відповідачем та зареєстрований 03.04.2007 за № 040740600130 у Державному реєстрі земель, шляхом викладення пунктів 5, 9 та 11 договору у наступних редакціях: "п.5 Нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 15 295 611,18 грн.", "п.9 Орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку 3 (трьох) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 458 868, 34 грн. за рік на р/р 33214812700051 в УК у м.Лисичанську, ГУДКСУ у Луганській області, МФО 804013, код ЄДРПОУ 37800278, код пл.18010600", "п.11 Орендна плата вноситься орендарем щомісячно у розмірі 38 239,03 грн. не пізніше 30 числа наступного за звітним місяцем".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою були виявлені порушення інтересів держави, які полягали в тому, що відповідач ухиляється укласти з позивачем зміни до договору оренди землі, незважаючи на те, що позивач прийняв рішення, яким змінив нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка була передана в оренду відповідачу за договором оренди землі, що стало підставою для внесення змін у договір оренди землі у цих частинах та відповідно приведення його умов до вимог чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 20.07.2016 (суддя Масловський С.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Будко Н.В., судді М'ясищев А.М., Сгара Е.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняте нове, яким в позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак сторони не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Від представника відповідача Ганишевського А.М. надійшло письмове клопотання про зупинення провадження у справі із посиланням на неможливість її розгляду до вирішення Вищим адміністративним судом України пов'язаної, як зазначено заявником, з нею справи № 812/860/16.

Клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Разом з тим, повноваження суду касаційної інстанції є відмінними від повноважень суду першої та апеляційної інстанції.

Так, згідно приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Враховуючи наведене, та виходячи із процесуальної заборони на вчинення у суді касаційної інстанції процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, що визначено статтею 111-5 Господарського процесуального кодексу України, в задоволенні клопотання належить відмовити.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у відповідності до умов договору оренди землі, укладеного 15.03.2007 між Лисичанською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Лисичанський гумово-технічний завод" (орендар), орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 5,3211га для розміщення та експлуатації цеху № 1, цеху № 2 та АПК, цільове призначення - землі підприємств іншої промисловості в м.Лисичанськ, вул.Орджонікідзе, 128, терміном на 10-ть років.

Пунктом 5 договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на період експлуатації складає 10 261 209, 24 грн.

Згідно пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у розмірі на період експлуатації 153 918,14 грн. за рік на р/р 33214812700051 в УДК м.Лисичанську, ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, код платежу 13050200.

Відповідно до пункту 11 договору орендна плата вноситься орендарем щомісячно у розмірі на період експлуатації 12826,51 грн. не пізніше 30 числа наступного за звітним місяцем.

У п.33 Договору сторони дійшли згоди про те, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

25.12.2014 орендодавцем прийнято рішення № 77/1236 "Про внесення змін в Порядок розрахунку орендної плати за землю на території міста Лисичанськ", згідно з яким затверджено новий порядок розрахунку орендної плати за землю на території міста Лисичанськ з 01.01.2015.

03.07.2015 позивачем прийнято рішення № 83/1343 "Про затвердження нормативної грошової оцінки землі міста Лисичанськ", згідно якого затверджено нову нормативну грошову оцінку земель та одночасно зобов'язано зокрема, відповідача, у відповідний термін отримати в Управлінні Держземагентства у м.Лисичанську Луганської області витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок та надати їх позивачу для укладення відповідних додаткових угод до договорів оренди землі.

Згідно довідки про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, наданою Управлінням Держгеокадастру у м.Лисичанську Луганської області від 11.03.2016 № 8-28-0.3-528/2-16, нормативна грошова оцінка орендованої відповідачем земельної ділянки, площею 5,3211 кв.м, становить 15 295 611,18 грн.

Також встановлено, що позивач звертався до відповідача з пропозицією внести зміни у договір оренди землі шляхом укладення додаткової угоди, але відповідач залишив її без задоволення.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов своє рішення мотивував тим, що виходячи із затвердження нормативної грошової оцінки землі міста Лисичанськ, та виходячи із необхідності привести умови договору до вимог чинного законодавства, у відповідних частинах у договір оренди належить внести зміни.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) (частини перша, друга статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Положеннями пункту 2 частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Судами встановлено, що рішенням позивача змінено нормативно грошову оцінку земель міста Лисичанська та затверджено нові ставки орендної плати у тому числі і щодо наданої відповідачу у користування земельної ділянки для розміщення та експлуатації приміщень, які визначені умовами договору.

Судами не встановлено, що це рішення органу місцевого самоврядування оспорено відповідачем і скасовано у встановленому законом порядку.

Отже, визначення статтею 288 Податкового кодексу України граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку та зміна нормативної грошової оцінки земель міста Лисичанська і затвердження нових ставок орендної плати, є підставою для приведення положень спірного договору оренди земельної ділянки у відповідність до вимог законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України також встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні правила щодо змін умов договору оренди землі за взаємною згодою сторін містить і стаття 30 Закону України "Про оренду землі", та нею встановлено, що у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у цих правовідносинах, що розглядаються.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 28/5005/640/2012, від 20.08.2013 у справі № 5009/3430/12, висновки якого щодо застосування норм права, викладені у його постановах, відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відтак судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, було прийнято обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів ст. 111-7 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Посилання відповідача на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № 913/623/16 до розгляду Донецьким апеляційним адміністративним судом справи № 812/860/16 безпідставні.

Так, відповідно до положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Однак із обставин справи не вбачається, що господарський суд у справі що переглядається у касаційному порядку, не міг самостійно встановити наведені у вказаній нормі права обставини, необхідні для вирішення даного спору.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Лисичанський гумово-технічний завод" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2016 у справі Господарського суду Луганської області № 913/623/16, залишити без змін.