Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Карабаня В.Я., Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року у справі № 907/1215/15 за позовом приватного комерційного підприємства "Ресурс-Захід" до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації міста Ужгорода", Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, третя особа: ОСОБА_4, про визнання незаконними (недійсними) і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,

У листопаді 2015 року позивач звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до відповідачів про визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що зважаючи на визнання протиправним та скасування постановою Вищого адміністративного суду України від 19.06.2013 року у справі № К/800/2692/13 п. 1.33 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28.04.2010 року № 105, яким вирішено провести реєстрацію права власності та оформити свідоцтво про право власності ОСОБА_4 на квартиру № 32 загальною площею 97,1 кв. м у житловому будинку по АДРЕСА_1), та у зв'язку з припиненням попереднього договору від 31.03.2010 року № 55/32, укладеного між ПКП "Ресурс-Захід" і ОСОБА_4, а також неукладенням в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, свідоцтво про право власності на нерухоме майно (НОМЕР_1), видане на підставі скасованого рішення виконавчого комітету, є незаконним та підлягає скасуванню разом із записом про державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.04.2016 року (суддя Журавчак Л.С.) відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та припинено провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року (судді: Якімець Г.Г., Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та позов задоволено.

У касаційній скарзі третя особа ОСОБА_4 вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що постанова апеляційного господарського суду у справі є законною та просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач Виконком Ужгородської міської ради вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить касаційну скаргу задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу від іншого відповідача до суду не надходив.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.12.2016 року розгляд касаційної скарги було відкладено на 11.01.2017 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.01.2017 року розгляд касаційної скарги було відкладено на 08.02.2017 року.

Заслухавши пояснення представників третьої особи та позивача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 24.02.2010 року № 48 "Про реєстрацію права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна" за результатами розгляду клопотання ПКП "Ресурс-Захід" вирішено Комунальному підприємству "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" провести реєстрацію права власності та оформити свідоцтва про право власності ПКП "Ресурс-Захід" на 68-квартирний житловий будинок (літ. А1) по АДРЕСА_1), загальною площею 6482,5 кв. м, в тому числі житловою 2755,1 кв. м, цокольних приміщень 636,8 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 17.03.2010 року № 64 "Про внесення доповнення до рішення виконкому" визначено перелік квартир та офісних приміщень у 68-квартирному житловому будинку по АДРЕСА_1, право власності на які слід зареєструвати за ПКП "Ресурс-Захід".

31.03.2010 року між ПКП "Ресурс-Захід" та ОСОБА_4 укладено попередній договір № 55/32, відповідно до умов якого сторони зобов'язались у майбутньому, в строк, передбачений п. 5.1 договору (31.07.2010 року), укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28.04.2010 року № 105 "Про внесення доповнення до рішення виконкому" вирішено провести реєстрацію права власності та оформити свідоцтво про право власності, зокрема п. 1.33, громадянці ОСОБА_4 на квартиру № 32 загальною площею 97,1 кв. м, в тому числі житловою 54,1 кв. м, у 68 квартирному житловому будинку по АДРЕСА_1).

14 травня 2010 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради на підставі наведеного рішення видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (НОМЕР_1), відповідно до якого ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира, загальною площею 97,1 кв. м у м. Ужгород по вул. Гленца (вул. Профспілкова), 10/32.

На підставі зазначеного свідоцтва комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" здійснило державну реєстрацію права власності гр. ОСОБА_4 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, про що 18.05.2010 року внесено запис до Державного реєстру прав (реєстраційний номер майна 30026842).

У лютому 2011 року ПКП "Ресурс-Захід" звернулось до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним попереднього договору від 31.03.2010 року № 55/32 та скасування свідоцтва про реєстрацію права власності на квартиру, у зв'язку з порушенням умов попереднього договору щодо проведення розрахунку з боку ОСОБА_4, яке рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27.07.2011 року задоволено повністю.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 28.10.2011 року, яке набрало законної сили, зазначене рішення місцевого суду скасовано, в позові відмовлено. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що зобов'язання сторін, які випливають із попереднього договору припинились, оскільки у строк, встановлений умовами попереднього договору, договір купівлі-продажу укладено не було, а позивачем обрано невірний спосіб захисту, а щодо вимоги про скасування свідоцтва суд зазначив, що на день ухвалення рішення судом першої інстанції такого свідоцтва не існувало в природі.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 19.06.2013 року у справі № К/800/2692/13 позов ПКП "Ресурс-Захід" до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, задоволено частково, визнано протиправним та скасовано п. 1.33 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28.04.2010 року № 105, а в частині позову про зобов'язання виконавчого комітету Ужгородської міської ради провести державну реєстрацію права власності та оформити свідоцтво про право власності за позивачем на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено.

Крім того, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03.10.2013 року у справі г 308/13101/13ц за позовом ПКП "Ресурс-Захід" до виконавчого комітету Ужгородської міської ради та Реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, третя особа - ОСОБА_4, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_1) на ім'я ОСОБА_4, видане виконкомом Ужгородської міської ради 14.05.2010 року та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на спірне нерухоме майно.

Проте, ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12.11.2015 року вказане рішення Ужгородського міськрайонного суду скасовано та провадження у справі закрито у зв'язку з тим, що вказаний спір, з огляду на його суб'єктний склад, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Предметом даного судового розгляду є вимоги особи, яка вважає себе власником спірного нерухомого майна, до органу місцевого самоврядування та осіб, на яких покладено функції видачі правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на майно, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та скасування державної реєстрації права власності у зв'язку з скасуванням судовим рішенням рішення органу місцевого самоврядування, яке було підставою для видачі свідоцтва і внесення реєстраційного запису, відтак незаконністю набуття права власності на спірне майно третьою особою у справі.

Висновок суду першої інстанції в частині відмови в позові мотивовано пропуском позовної давності щодо вимоги про визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, оскільки про таке свідоцтво позивач дізнався ще 14.05.2010 року, тобто, з дати його видачі. В частині припинення провадження у справі щодо вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно рішення суду першої інстанції обгрунтовано тим, що визначені позивачем у правовідносинах стосовно вчинення оспорюваних дій відповідачами КП "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" та Реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції (згодом замінена ухвалою суду від 11.02.2016 року на Ужгородське міськрайонне управління юстиції Закарпатської області) є суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, а спори, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень управлінських функцій, тобто з публічно-правових відносин, не підвідомчі господарським судам в силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України.

Натомість суд апеляційної інстанції задовольняючи позов про визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності виходив з того, що місцевим господарським судом зроблено помилковий висновок про пропуск позовної давності, оскільки її перебіг переривався поданням позивачем з 2011 року позовів, спрямованих на відновлення становища, яке існувало до порушення його права, а у відповідності до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Водночас, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позову і в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки така вимога є похідною та пов'язаною з вимогою про скасування свідоцтва про право власності, зважаючи на те що, підставами для звернення позивача з даною вимогою не були порушення, пов'язані з безпосередньою діяльністю державних органів, що є відповідачами у даній справі, а зводились до того, що підстава, на якій було видано спірне свідоцтво та внесено запис про державну реєстрацію, відпала, і тому розгляд цієї вимоги в сукупності з первісною саме господарським судом не суперечить положенням ст. 12 ГПК України.

Проте, з такими висновками обох судових інстанцій не можна погодитися з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Господарські суди вирішуючи питання про підвідомчість справ повинні враховувати вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" де визначено, що місцевим господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги ст.ст. 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з позовної заяви, позовні вимоги в даній справі спрямовані на захист права власності на об'єкт нерухомого майна шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення його права з боку інших осіб, тобто між учасниками спору існує спір про право цивільне, що виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

- захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

- інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірне свідоцтво про право власності на квартиру № 32 загальною площею 97,1 кв. м у житловому будинку по АДРЕСА_1), видане на підставі скасованого рішення виконавчого комітету, є правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності фізичної особи ОСОБА_4 на нерухоме майно, яку залучено до участі у справі в якості третьої особи.

Між тим, встановивши, що поданий позов безпосередньо стосується суб'єктивного цивільного права та охоронюваних законом інтересів фізичної особи ОСОБА_4, суди не з'ясували питання про те, ким має виступати вказана особа у спірних правовідносинах з урахуванням предмету спору та не встановили її процесуального становища відповідно до ст.ст. 21, 22 ГПК України.

Тобто, судам попередніх інстанцій необхідно було з'ясувати правовий статус ОСОБА_4 у даній справі та в залежності від встановленого визначити, чи такий суб'єктний склад сторін буде відповідати приписам ст.ст. 1, 12 ГПК України, що має значення для вирішення питання підвідомчості цього спору господарським судам.

Однак, вказаних обставин попередні судові інстанції відповідно до вимог ст. 43 ГПК України не з'ясували та належної правової оцінки їм не надали.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 року та рішення господарського суду Закарпатської області від 07.04.2016 року скасувати, і справу № 907/1215/15 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.