Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                 Кривенка В.В.,

суддів:                     Гусака М.Б., 

                            Маринченка В.Л.,

                            Панталієнка П.В., 

                            Самсіна І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Повного товариства "Торговельно-фінансова компанія "СОТА" (далі – Товариство) справу за його позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення,

У січні 2006 року Товариство звернулося в суд із позовом про визнання частково нечинним (у частині донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 11 434 грн 88 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 22 869 грн 76 коп.) податкового повідомлення-рішення від 1 липня 2005 року № 2012-1702/0/17-215, прийнятого на підставі акта перевірки від 30 червня 2005 року № 19/23-615/31908760.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що він не є податковим агентом і тому не може нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету від імені та за рахунок платника податок з доходу, отриманого позичальником у разі неповернення ним позики.

Господарський суд Полтавської області постановою від 30 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27 червня 2006 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 11 грудня 2007 року скасував зазначені рішення і в задоволенні позову відмовив.

У скарзі Товариство, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, просить скасувати постанову касаційного суду і залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

При вирішенні спору Господарський суд Полтавської області та Київський міжобласний апеляційний господарський суд виходили з того, що за позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки під час видачі позики він не може виконувати обов’язок щодо нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку від імені та за рахунок його платника, адже на цей час сума позики не є доходом позичальника, а в разі коли останній не викупить заставлену річ на день закінчення дії договору, ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок. Через це дохід фізичної особи, одержаний від ломбарду у зв’язку з невиконанням нею своїх зобов’язань за договором позики, підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку.

Касаційний суд визнав помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, скасував їх рішення і постановив нове – про відмову в позові.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що постановлене Вищим адміністративним судом України рішення є законним і обґрунтованим, виходячи з нижченаведеного.

За змістом підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі – Закон № 889-IV (889-15) ) сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до настання визначеного договором строку її повернення ця сума не є об’єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов’язання та реалізації заставленого майна виникає об’єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об’єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться в ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента–юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на положення підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 та пункту 12.3 статті 12 Закону № 889-IV ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

З урахуванням наведеного підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись статтями 241– 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Повного товариства "Торговельно-фінансова компанія "СОТА" відмовити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs1488861) від 11 грудня 2007 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.