Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів: Корсака В.А., Данилової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі № 903/422/16 Господарського суду Волинської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 422032,87 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: від відповідача: Тіньков Д.Л. (довіреність від 27.09.2016) не з'явились

Рішенням Господарського суду Волинської області (суддя Костюк С.В.) від 02.08.2016 у справі № 903/422/16 позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" безпідставно отримані грошові кошти в сумі 400000,00 грн, а також 6000,00 грн витрат по сплаті судового збору; в частині стягнення пені, інфляційних, відсотків річних на суму 22032,87 грн відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 (головуючий суддя Демянчук Ю.Г., судді: Крейбух О.Г., Мамченко Ю.А.) рішення місцевого суду від 02.08.2016 скасовано; прийнято нове рішення про відмову в позові.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, натомість рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 202, 625, 1212 Цивільного кодексу України ( ЦК України (435-15) ), ст.ст. 4-2, 32, 34, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України ( ГПК України (1798-12) ).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Відповідач не скористався правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Каменяр" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 400000,00 грн та 22032,87 грн штрафних санкцій. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем помилково сплачено відповідачу на 400000,00 грн більше ніж визначено рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2015 у справі № 924/1925/14, яким стягнуто з ТОВ "Каменяр" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 суму 290236,86 грн за договором поставки № 936.

Судами встановлено таке.

05.04.2013 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каменяр" (покупець) було укладено Договір поставки № 936 (надалі - Договір), згідно з яким постачальник зобов'язується поставляти покупцю товарно-матеріальні цінності, зазначені у видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити їх вартість.

Договір № 936 від 05.04.2013 підписаний представниками позивача та відповідача, скріплений печатками останніх.

На виконання умов договору постачальником передано у власність покупця товар на суму, що підтверджується первинною бухгалтерською та товаросупровідною документацією. За одержаний товар покупець розрахувався частково, не здійснивши в порушення умов договору повної оплати вартості товару у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2015 у справі № 924/1925/14 (в апеляційному порядку рішення не оскаржувалося) стягнуто з урахуванням сум основного богу, 10% річних за користування чужими коштами, пені; у стягненні упущеної вигоди відмовлено.

У зв'язку з невиконанням рішення суду 29.09.2015 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 48868687 з виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 12.03.2015 № 924/1925/14 про стягнення з ТОВ "Каменяр" на користь ФОП ОСОБА_4 боргу у розмірі 290236,86 грн.

Окрім того, 29.09.2015 державним виконавцем Кузьмишиним Е.М. на підставі заяви представника ФОП ОСОБА_4 від 28.09.2015, відповідно до ст.ст. 5, 11, ч.4 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про доручення на проведення виконавчих дій, в якій встановлено, що до відділу надійшла заява представника стягувача, згідно з якою майно боржника - мобільна щокова дробарка Terex Pegson XA 400, 2008 р.в., знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з чим державний виконавець Кузьмишин Е.М. доручив Корольовському ВДВС Житомирського РУЮ Житомирської області здійснити опис та арешт вказаного майна і за результатами проведення таких дій скласти акт та направити до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.

За період з 26.02.2015 по 16.03.2016 року ТОВ "Каменяр" рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2015 у справі № 924/1925/14 не виконувало.

16.03.2016 боржник оплатив 290236,86 грн, а 22.03.2016 Корольовським ВДВС було закінчено виконавче провадження.

Відповідно до п.8 договору поставки № 936 від 05.04.2013 (згідно якого ТОВ "Каменяр" не виконало своїх зобов'язань та не сплатило за поставлений товар суму боргу) сторони дійшли згоди, що договір набирає чинності з моменту його укладення (підписання) сторонами та діє протягом одного календарного року з моменту його підписання сторонами, а в частині виконання зобов'язань за дійсним договором дія його продовжується до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

У зв'язку з тим, що договір поставки № 936 від 05.04.2013 свою дію не припинив, а також у зв'язку з невиконанням впродовж року рішення суду та несплатою заборгованості, ФОП ОСОБА_4 було виставлено претензію № 765 від 08.02.2016 про сплату заборгованості по договору поставки № 936 від 05.04.2013.

Зі змісту дослідженої претензії вбачається, що в зв'язку з несвоєчасною оплатою поставленого товару, після винесення рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2015 ФОП ОСОБА_4 поніс значні збитки в зв'язку з коливанням курсу іноземної валюти Євро, на суму 444088,70 грн.

08.02.2016 Товариство сплатило кошти в розмірі 100000,00 грн, що підтверджується наданою ОСОБА_6 розпискою від 08.02.2016, з метою погашення заборгованості по договору поставки № 936 від 05.04.2013.

16.03.2016 ТОВ "Каменяр" сплачено заборгованість в розмірі 290236,86 грн згідно наказу Господарського суду Хмельницької області № 924/1925/14, що перебував на виконанні в державній виконавчій службі.

22.03.2016 ТОВ "Каменяр" сплачено кошти в розмірі 300000,00 грн що підтверджується наданою ОСОБА_6 розпискою від 22.03.2016. Зі змісту розписки слідує, що дана сплата була здійснена в якості погашення заборгованості ТОВ "Каменяр" перед ФОП ОСОБА_4 по договору поставки № 936 від 05.04.2013 та згідно претензії № 765 від 08.02.2016.

Судами встановлено, що ТОВ "Каменяр" 08.02.2016 та 22.03.2016 видано кошти під звіт на підставі оформлених видаткових касових ордерів.

Зі змісту досліджених видаткових касових ордерів слідує, що підставою для їх видачі визначено оплату ФОП ОСОБА_4 згідно Договору № 936 від 05.04.2013, що зафіксовано у видатковому касовому ордері від 08.02.2016 та 22.03.2016.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, пославшись на приписи ч.3 ст. 35 ГПК України та рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2015 у справі № 924/1925/14, яким відмовлено у стягненні упущеної вигоди у вигляді курсової різниці, зазначив про відсутність підстав для сплати позивачем відповідачу суми, зазначеної в претензії від 08.02.2016, у зв'язку з чим, визнав грошові кошти в розмірі 400000 грн такими, що сплачені за відсутності правової підстави та задовольнив позов в частині повернення цих коштів.

Апеляційний господарський суд з такими висновками не погодився та, відмовляючи в задоволенні позову зазначив, що сплата позивачем спірної суми на підстави виставленої відповідачем претензії від 08.02.2016, свідчить про визнання першим свого боргу, а, отже, враховуючи що такі дії були здійснені повноважним представником позивача та на виконання договору № 936 від 05.04.2013, повернення 400000,00 грн за приписами ст. 1212 ЦК України є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Претензією № 765 від 08.02.2016 відповідачем нараховано збитки (упущену вигоду) на підставі п.5.3. Договору, згідно якого сплата неустойки (пені) не звільняє жодну із сторін від обов'язків погасити свою заборгованість перед іншою Стороною за передані у власність (поставлені) за цим Договором товари та від обов'язку повністю відшкодувати протилежній стороні усі збитки (у тому числі й упущену вигоду), завдані невиконанням (неналежним виконанням) своїх грошових зобов'язань, у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Хмельницької області від 26.02.2015.

Саме на виконання вимог претензії від 08.02.2016 позивачем було сплачено відповідачу спірну суму грошових коштів, про що останнім видано розписки від 08.02.2016 та від 22.03.2016.

Колегія суддів зазначає, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати визнання пред'явленої претензії, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) .

Тобто, сплата повноважним представником позивача коштів на виконання вимог претензії щодо неналежного виконання умов договірних відносин сторін, є вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу та підтверджує існування зобов'язальних відносин між сторонами.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин у вигляді визнання претензії та сплати коштів, отриманні розписки є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України, а також шляхом вчинення конклюдентних дій, що спрямовані на виконання погоджених між ними зобов'язань.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

З огляду на вищевикладене, для застосування статті 1212 ЦК України немає підстав, оскільки правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод.

Крім зазначеного вище, апеляційним господарським судом встановлено, що ТОВ "Каменяр" 08.02.2016 та 22.03.2016 видано кошти під звіт на підставі оформлених видаткових касових ордерів. Зі змісту досліджених видаткових касових ордерів слідує, що підставою для їх видачі визначено оплату ФОП ОСОБА_4 згідно Договору № 936 від 05.04.2013, що зафіксовано у видаткових касових ордерів від 08.02.2016 та 22.03.2016 (а.с.67,72 у т.1)

При цьому, оформлення ТОВ "Каменяр" видаткових касових ордерів не відповідає застосуванню скаржником до спірних відносин і норм ст. 1212 ЦК України. Так, добровільне оформлення видаткових ордерів на передачу коштів із зазначенням в цих ордерах, як реквізитів, даних, що ідентифікують передані кошти, їх розмір тощо, всупереч норм вказаної статті (безпідставне набуття права власності на чуже майно) свідчить про вчинення правочину з передачі шляхом оформлення згаданих вище видаткових ордерів, та відповідно виникнення між цими сторонами цивільних правовідносин (ст. 11 ЦК України). Вчинення ж правочину суперечить положенням щодо безпідставності набуття на нього права (ст. 1212 ЦК України).

Наведена позиція підтверджується Постановою Судової палати у цивільних та господарських спорах від 02.10.2013 року № 6-88цс13.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для стягнення 400000,00грн згідно приписів ст. 1212 ЦК України ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Каменяр" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі № 903/422/16 залишити без змін.