Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів: Данилової М.В., Корсака В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову від 21.09.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/679/16 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про стягнення 169 983,28 грн в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: від відповідача: Сидоренко А.С. (довіреність № 14-100 від 18.04.2014) Ступак Т.О. (довіреність № Д-66/16 від 21.11.2016)

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Борисенко І.І.) від 31.03.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Станік С.Р., судді - Корсакова Г.В., Власов Ю.Л.) від 21.09.2016, у справі № 910/679/16 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 52619,23 грн, 21049,80 грн 3% річних та 1894,75 грн витрат зі сплати судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти в частині відмови у стягненні 89033,50 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 525, 549- 552 Цивільного кодексу України ( ЦК України (435-15) ), ст. 233 Господарського кодексу України ( ГК України (436-15) ), ст. 4, 4-2, 43, п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України ( ГПК України (1798-12) ).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про стягнення 28330,55 грн - 3% річних та 141652,73 грн - пені. Позовні вимоги позивача мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі - продажу природного газу № 14/2110/12-Б від 30.03.2012 щодо здійснення своєчасної оплати.

Судами встановлено таке.

30.03.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "Київгаз" (Покупець) укладений договір № 14/2110/12-Б купівлі-продажу природного газу (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ (надалі - газ), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу.

На виконання п.2.1. Договору Позивач поставив протягом березня - грудня 2012 року, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 64369 855,35 грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.03.2012, від 30.04.2012, від 31.05.2012. від 30.06.2012, від 31.07.2012, від 31.08.2012, від 30.09.2012, від 31.10.2012, від 30.11.2012, від 31.12.2012.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу з урахуванням положень п.6.2. Договору.

Відповідно до п.6.2. Договору оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (2467-17) кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим доповідною постановою НКРЕ, та зараховується, як оплата за газ в тому ж місяці, у якому надійшли кошти.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пунктів 6.1., 6.2. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.2. Договору передбачено, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Частково задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції, встановивши факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань зі своєчасного розрахунку за поставлений газ, перевіривши правильність розрахунку заявлених до стягнення сум, зазначили про обґрунтованість вимог про стягнення 3% річних в розмірі 21049,80 грн та пені в розмірі 105238,47 грн. Разом з тим, реалізуючи право, надане нормами ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про наявність підстав для часткового задоволення поданого відповідачем клопотання від 16.02.2016 № 9/09-2 та стягнення з останнього пені в сумі 52619,23 грн.

Колегія суддів враховує, що фактично, судові акти у справі оскаржуються виключно в частині зменшення розміру пені на 50%, адже скаржник не оспорює вірність здійсненого судами перерахунку цієї неустойки.

Колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування судових актів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду; оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру цих санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

На виконання вказаних приписів та рекомендацій, суди попередніх інстанції, оцінивши зазначені відповідачем доводи щодо зменшення розміру пені, викладені у письмових поясненнях, та надані на їх обґрунтування докази, встановили, що суму основної заборгованості відповідачем не могло бути погашено з незалежних від нього обставин в установлені договором строки, оскільки він залежав від інших контрагентів, а одночасне спрямування всіх належних відповідачу коштів на своєчасне виконання грошових зобов'язань перед позивачем могло спричинити затримання чи навіть зупинення господарської діяльної відповідача, тоді як він є стратегічним державним підприємством з постачання природного газу, і при цьому у подальшому відповідач заборгованість повністю погасив, а прострочення, що мало місце, не завдало збитків позивачу, оскільки за даним рішенням суду стягуються на користь позивача компенсаційні санкції у порядку ст. 625 ЦК України.

Відтак, врахувавши зазначені вище обставини та інтереси обох сторін, попередні судові інстанції дійшли ґрунтовного висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача і стягнення з останнього пені в сумі 52619,23 грн, а не в сумі 1000 грн як просив відповідач.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про зменшення нарахованої відповідачеві пені ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди першої та апеляційної інстанцій не припустились порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 у справі № 910/679/16 залишити без змін.