910/7084/16 Про визнання недійсними укладених між сторонами договору застави майнових прав та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) - 06.02.2017 Прийняття

головуючого судді Кролевець О.А., суддів Євсікова О.О., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 у справі № 910/7084/16 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" до за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державної іпотечної установи 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ", 3. Холдингової компанії "Автокраз" у формі Відкритого акціонерного товариства, 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" про визнання договорів недійсними за участю представників від позивача: Мостепанюк В.І., Ханович К.В., Мединський М.М., від відповідача від третьої особи-1: від третьої особи-2: від третьої особи-3: від третьої особи-4: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11., не з'явився,

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2016 (суддя Ярмак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 (колегія суддів у складі: Ткаченко Б.О., Зубець Л.П., Мартюк А.І.), у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

ПАТ "Дельта Банк" подано додаткові пояснення до касаційної скарги, у яких зазначено про прийняття необґрунтованих судових рішень у даній справі, які підлягають скасуванню, та про необхідність прийняття нового рішення про задоволення позову.

Державною іпотечною установою подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.01.2017 продовжено строк розгляду касаційної скарги позивача та відкладено її розгляд до 16 год. 00 хв. 6 лютого 2017 року у зв'язку зі складністю справи, необхідністю додаткового вивчення матеріалів справи та нез'явленням в судове засідання представника третьої особи-3.

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу задовольнити, рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

ПАТ "Дельта Банк" подано заперечення на відзив Державної іпотечної установи, у якому зазначено про необхідність скасування прийнятих у даній справі судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Державною іпотечною установою подано додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу, у яких просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Крім того, Державною іпотечною установою подано клопотання про відкладення судового засідання. Обґрунтовуючи необхідність відкладення судового розгляду касаційної скарги у даній справі, відповідач посилався на похідну рівність права у наданні додаткових пояснень до відзиву на касаційну скаргу, а також на розгляд в окружному адміністративному суді міста Києва справи № 826/17595/15, що може вплинути на законність постанови у даній справі.

У судовому засіданні колегія суддів відмовила в задоволенні вказаного клопотання з огляду на відсутність передбачених законом підстав для продовження строку розгляду касаційної скарги, встановленого ст.ст. 69, 111-8 ГПК України.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа-4 не скористалась передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.02.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - Банк, ПАТ "Дельта Банк") та Державною іпотечною установою укладено договір банківського рахунку № 26/995-070.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 ПАТ "Дельта Банк" було віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів. З дня прийняття цієї постанови та до кінця строку, визначеного в п.1 цієї постанови, встановлено для ПАТ "Дельта Банк" обмеження, зокрема, не передавати в забезпечення майно та активи без погодження з куратором банку, а також не здійснювати кредитних операцій, не надавати порук та інших зобов'язань.

04.02.2015 р., з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського рахунку № 26/995-070, між Банком (заставодавець) та Державною іпотечною установою (далі - Установа, заставодержатель) укладено договір застави майнових прав № Д-2/2015 (далі - договір застави), за умовами якого заставодавець надає в заставу заставодержателю майнові права заставодавця за договорами: від 30.11.2010 № ВКЛ-2005191, укладеному з ТОВ "АТЛ"; від 14.02.2008 № 07/08, укладеному з ПАТ "Автокраз"; від 20.08.2008 № 837К-Н, укладеному з ТОВ "Ніко Інвест", детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у Додатку № 1 до цього договору (далі - майнові права).

Згідно з п.п.1.2,1.3,2.2.1 договору застави передбачено, що вартість майнових прав на дату укладання цього договору складає 1228694333,35 грн. Згідно з договором банківського рахунку, відповідно до виписки заставодавця по особовим рахункам заставодержателя залишок коштів на момент підписання цього договору становить 3448390865,43 грн. У разі невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку або в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення), заставодержатель набуває прав вимоги за договорами, наведеними у Додатку № 1 до цього договору, переважно перед іншими кредиторами, відповідно до Закону України "Про заставу" (2654-12) та (або) Цивільного кодексу України (435-15) та (або) цього договору та (або) договору відступлення прав вимоги (у разі його укладання).

04.02.2015 р. між Установою (новий кредитор) та ПАТ "Дельта Банк" (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 (далі - договір відступлення).

Сторони уклали цей договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015, що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора за договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013.

Згідно з п.1.2 договору відступлення первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору (далі - права вимоги).

Відповідно до п.1.3 договору відступлення вартість прав вимоги дорівнює сукупній заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку № 1 до договору станом на дату укладання цього договору, та складає 1228694333,35 грн. Вартість прав вимоги, зазначена у цьому пункті договору, повинна бути підтверджена довідкою первісного кредитора.

Пунктом 2.1 договору відступлення встановлено, що п. 1.2 цього договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених п.2.1.1 цього Договору, та однієї з обставин, визначеної п.2.1.2 цього договору або п.2.1.3 цього договору або п.2.1.4 цього договору або в день прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних, зокрема, у разі: невиконання первісним кредитором зобов'язань за Договором банківського рахунку (п.2.1.1); розміщенням новим кредитором у газеті "Урядовий кур'єр" повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги (п.2.1.2); отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з розпискою в одержанні (п.2.1.3); отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення по відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується відміткою про одержання первісного кредитора на копії повідомлення зазначеного у цьому пункті договору (п.2.1.4).

В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" від 02.03.2015 № 51, запроваджено з 03.03.2015 р. тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

03.08.2015р. рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" № 147 було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" по 02.10.2015 р. включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" від 02.10.2015 № 181 розпочато процедуру ліквідації Банку з 05.10.2015р. по 04.10.2017 р. включно і призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Дельта Банк" Кадирову В.В.

28.10.2015 р. Установа звернулася з кредиторською вимогою № 7804/15/2 до ПАТ "Дельта Банк" у порядку, передбаченому ст.49 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у якій просила визнати його кредитором Банку в сумі 3494213767,20 грн. (т. 1 а.с.54-56).

Як вбачається з витягу з переліку (реєстру) вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк", затвердженого протоколом № 005/16 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 11.01.2016 (з урахуванням змін №1, затверджених рішенням від 03.03.2016 № 291), вимоги відповідача акцептовані на загальну суму 3332921190,01 грн. (т. 1 а.с.58).

Судами також встановлено, що 11.03.2015 р. у Банку була створена комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про перевірку правочинів (договорів) в ПАТ "Дельта Банк" № 67.

22.09.2015р. у ході здійснення комісією перевірки застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) від 04.02.2015 № Д-2.1/2015 (далі - договори забезпечення), укладених між Банком та Установою, було прийнято рішення (протокол № 54) про те, що вказані договори забезпечення є нікчемними на підставі п.п.1, 5, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Листом № 8951 від 24.09.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадиров В.В. повідомив відповідача про нікчемність правочинів, зокрема, договорів забезпечення, на підставі п.п.1, 5, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (т. 1 а.с.37-39).

Предметом даного спору є вимоги Банку визнання недійсними укладених між сторонами договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04.02.2015.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач вважає оспорювані договори нікчемними на підставі п.п.1, 5, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме: 1) Банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) Банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ; 3) Банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення при укладанні оспорюваних договорів приписів ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які містять вичерпний перелік підстав нікчемності правочинів. При цьому, суди зазначили, що порушення передбачених постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ обмежень (не передавати в забезпечення майно та активи без погодження з куратором Банку, а також не здійснювати кредитних операцій, не надавати порук та інших зобов'язань), на які посилається позивач, не є в розумінні ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 215 ЦК України підставою нікчемності правочинів, оскільки, по-перше, ця постанова, будучи правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий характер та спрямована на реалізацію заходів впливу стосовно конкретного проблемного банку (ПАТ "Дельта Банк"), а не щодо невизначеного кола осіб, тобто в силу своєї правової природи не є актом цивільного законодавства, як наслідок, вона не може мати юридичних наслідків для Державної іпотечної установи. По-друге, порушення вимог постанови № 692/БТ може бути підставою для відповідальності посадових осіб та самого банку, а не підставою для визнання недійсними договорів.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними з огляду на таке.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. При цьому рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили (п.п.1,4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) ).

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 ст. 105 ГПК України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Перевіривши в межах, встановлених ст. 111-7 ГПК України, в касаційному порядку рішення і постанову в даній справі щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція дійшла висновку, що судами не у повному обсязі дотримано наведених вище вимог, які ставляться до судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Згідно імперативних приписів п.п.1, 5, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тій істотній обставині, на яку посилався позивач, що постановою Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 ПАТ "Дельта Банк" було віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів, і з дня прийняття цієї постанови та до кінця строку, визначеного в п.1 цієї постанови, встановлено для ПАТ "Дельта Банк" обмеження в господарській діяльності, зокрема, не передавати в забезпечення майно та активи без погодження з куратором Банку, а також не здійснювати кредитних операцій, не надавати порук та інших зобов'язань.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В порушення вимог ст.ст. 43, 84, 101, 105 ГПК України судами попередніх інстанцій не спростовано доводи позивача щодо укладення оспорюваних договорів Банком з порушенням господарської компетенції (без згоди куратора Банку) незалежно від того, є постанова Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних" нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, оскільки в її пункті 1 встановлено чітке обмеження господарської компетенції позивача, а саме неможливість укладати такі договори, як спірний договір застави, без погодження з куратором Банку.

Касаційна інстанція визнає такими, що не мають істотного значення для правильного вирішення даного спору, наявні висновки суду апеляційної інстанції щодо аналізу правової природи постанови Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ, оскільки, як зазначено вище, незалежно від того, вважати зазначену постанову Правління Національного банку України нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, факт обмеження господарської компетенції позивача на момент укладення оспорюваного договору застави є доведеним та не спростованим відповідачем.

Відтак, колегія суддів відзначає, що місцевий та апеляційний господарські суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин приписи постанови Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ, якими встановлено нормативну заборону на передачу в забезпечення майна та активів Банку без погодження з його куратором.

Відповідно до ч.1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Натомість, визначивши вказану постанову в якості правового акту індивідуальної дії, який має чітко виражений організаційно-розпорядчий характер, апеляційний суд не врахував тих обставин, що з матеріалів справи не вбачається визнання цієї постанови незаконною та її скасування судом як такої, що суперечить актам цивільного законодавства і порушує чиї-небудь цивільні права або інтереси.

Наведене не виключає наявність достатніх підстав вважати, що, уклавши договори застави майнових прав та відступлення права вимоги за місяць до запровадження тимчасової адміністрації в Банку, останній шляхом порушення обмежень, встановлених постановою Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014, фактично безоплатно відмовився від власних майнових вимог до позичальників (третіх осіб-2, 3, 4) та прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , що підпадає під ознаки нікчемності правочину, врегульовані п.п.1, 5 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Водночас, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки умовам договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015, зокрема, чи визначено ним конкретний розмір забезпеченого заставою зобов'язання, як того вимагає ч.1 ст. 12 Закону України "Про заставу".

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не відхилено доводи позивача про те, що умови договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04.02.2015 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04.02.2015, укладених в забезпечення виконання Банком зобов'язань за договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013, передбачають передачу заставодержателю предметів застави (майнових прав за кредитними договорами, укладених з третіми особами-2,3,4) у разі визнання Банку неплатоспроможним, та надають Установі, як окремому кредитору, віднесеному до сьомої черги (юридичні особи), переваги перед іншими кредиторами в обхід встановленої чинним законодавством процедури черговості задоволення вимог кредиторів, що підпадає під ознаки нікчемності правочину, встановлені п.7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Адже, відповідно до ч.3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

Крім того, відповідно до ч.ч.2,3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, приймаючи рішення та постанову у даній справі, суди попередніх інстанцій в порушення ст.ст. 43, 101, 105 ГПК України не взяли до уваги вищенаведеного та не оцінили всі матеріали справи в їх сукупності. Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки наданих сторонами доказів, а таке право належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення усіх суттєвих обставин справи і надання їм належної правової оцінки в сукупності.