Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Кролевець О.А., Євсікова О.О., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.09.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 у справі № 917/1067/16 Господарського суду Полтавської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лубнигаз" про стягнення 2 725 394,01 грн. за участю представників: від позивача: Некрасов Д.А., від відповідача: Куришкіна К.В.,

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лубнигаз" (надалі - відповідач) про стягнення 2 725 394,01 грн., з них: 1 989 632,68 грн. основного боргу за послуги згідно з договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.07.2015 № 1506000177/Н033, 316 121,77 грн. пені, 354 466,04 грн. - 7% штрафу від суми прострочення, 42 092,75 грн. - інфляційних, 23 080,77 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.09.2016 у справі № 917/1067/16 (суддя Безрук Т.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 (колегія суддів у складі: Камишева Л.М., Івакіна В.О., Пелипенко Н.М.), позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Торговий дім "Лубнигаз" на користь ПАТ "Укртрансгаз" пеню у розмірі 133 854,17грн., інфляційні втрати у сумі 8 409,87грн., 3% річних у сумі 10 251,11 грн.; припинено провадження в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 689 291,49 грн.; відмовлено у задоволені позову в іншій частині.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, а рішення місцевого господарського суду - в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення з ТОВ "Торговий дім "Лубнигаз" на користь позивача 316 121,77 грн. пені, 354 466,04 грн. штрафу, 23 080,77 грн. - 3% річних, 42 092,75 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2015 між ПАТ "Укртрансгаз" (газотранспортне підприємство) та ТОВ "Торговий дім "Лубнигаз" (замовник) укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000177/Н033, відповідно до п. 1.1 якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а відповідач зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього договору.

Відповідно до п. 3.1. та п. 3.4 договору послуги з транспортування газу оформлюються відповідачем і позивачем актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами, які є підставою для проведення остаточних розрахунків.

Згідно з п. 5.4. договору вартість послуг по транспортуванню газу визначається на підставі акту наданих послуг.

Судами встановлено, що ТОВ "ТД "Лубнигаз" у період з 01.07.2015 був гарантованим постачальником природного газу, що підтверджується, зокрема, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 1735 від 11.06.2015 (v1735874-15) .

Відповідно до п. 5.6 договору, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики

У разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.3 договору).

Відповідно до п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє в частині транспортування газу з 01.07.2015 до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу протягом липня 2015 р. - квітня 2016 р. послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на загальну суму 7 451 283,42 грн., що підтверджується актами наданих послуг.

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати послуг за постачання природного газу за період з лютого 2016 року по квітень 2016 року, а також пені, 7% штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з простроченням оплати протягом липня 2015 року - квітня 2016 року.

Частково відмовляючи у стягненні основного боргу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до подання позову відповідачем було погашено частину основного боргу, в іншій частині основного боргу - провадження у справі припинено у зв'язку з його погашенням під час розгляду справи. Відмовляючи у стягненні 7 відсотків штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ч. 2 ст. 231 ГК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, врахувавши проведення розрахунків за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, судами здійснено перерахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних.

Вищий господарський суд України погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до розрахунку заборгованості за надані послуги з транспортування природного газу за договором № 1506000177/Н033 від 01.07.2015 станом на 08.06.2016 заборгованість відповідача перед позивачем складала 1 989 632,68 грн.

Встановивши, що відповідачем 22.06.2016 сплачено 300 341,19 грн. основного боргу, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили позивачу у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Крім того, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було сплачено 1 694 653,63 грн. - іншу частину заявленої позивачем суми основного боргу, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для припинення провадження у справі в цій частині.

Рішення та постанова судів попередніх інстанцій в частині основного боргу скаржником не оскаржується.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, варто зазначити наступне.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено зобов'язання учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема, у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.

Пунктом 7.3. договору в редакції додаткової угоди № 2 сторони визначили, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань, а також 3% річних та інфляційних втрат є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами у справі було укладено

спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання про погашення заборгованості за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України № 1840/у від 21.08.2015, № 2050/у від 22.09.2015, № 2235/у від 21.10.2015, № 2587/у від 20.11.2015, № 2933/у від 21.12.2015, № 720/у від 19.02.2016, № 950/y від 18.03.2016, № 1219/у від 15.04.2016, № 1600/у від 20.05.2016, № 1708/у від 16.06.2016, № 1937/у від 20.07.2016, № 2229/у від 22.08.2016.

Предметом вказаних спільних протокольних рішень є організація проведення сторонами взаєморозрахунку за договором № 1506000177/Н033 від 01.07.2015 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (20-2005-п) .

Зі змісту вказаних спільних протокольних рішеннях вбачається, що сторони дійшли згоди про те, що усі учасники розрахунків не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунок перераховують кошти наступному учаснику розрахунків.

Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, підписавши спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу.

Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за порушення відповідачем умов договору № 1506000177/Н033 від 01.07.2015 без врахування положень спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, якими змінено порядок і строки проведення розрахунків, суди попередніх інстанцій, здійснивши перерахунок, дійшли вірного висновку щодо часткової відмови у задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про стягнення 7% штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у справі № 3-1гс14 від 04.02.2014.

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України (435-15) , можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Оскільки, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем саме грошового зобов'язання, висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України є правомірним та обґрунтованим.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 та рішення Господарського суду Полтавської області від 20.09.2016 у справі № 917/1067/16 залишити без змін.