Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Карабаня В.Я., судді Нєсвєтової Н.М., за участю представника від боржника Свириденка І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м Києві Савчука Костянтина Петровичана ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 року за скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на діїстаршого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору від 02.02.2016 року ВП № 4045498 у справі № 19/483 Господарського суду міста Києва за позовом Відкритого акціонерного товариства "Хартрон" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 2621390,12 грн,

12.02.2016 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (надалі - ДП "НАЕК "Енергоатом", боржник) звернулось до Господарського суду міста Києва в порядку ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК (1798-12) ) зі скаргою, в якій просило визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (надалі - Відділ державної виконавчої служби, орган ДВС) щодо винесення постанови від 02.02.2016 року ВП № 40454898 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 200621,98 грн та визнати недійсною цю постанову.

В обґрунтування скарги ДП "НАЕК "Енергоатом" посилалося на відсутність у державного виконавця правових підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки сума боргу погашена божником самостійно до початку вчинення державним виконавцем дій, пов'язаних з виконанням рішення.

Орган ДВС проти скарги заперечував, посилаючись на те, що відповідно до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (у редакції Закону № 191-VII від 12.02.2015 року (191-19) ) виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Крім того, Відділ державної виконавчої служби зауважив, що державним виконавцем вживалися в рамках виконавчого провадження № 39832110 заходи примусового виконання, зокрема, надсилалися вимоги про виконання рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 року, скаргу ДП "НАЕК "Енергоатом" на дії Відділу державної виконавчої служби відхилено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року скасовано, а скаргу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва

При новому розгляді скарги старший державний виконавець подав письмові пояснення, в яких додатково зазначив, що посилання скаржника на той факт, що рішення суду боржником було виконано в добровільному порядку та державним виконавцем не вживалися заходи примусового виконання по виконавчому провадження є хибними, оскільки державним виконавцем такі дії вчинялись, зокрема, надсилались вимоги в порядку ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження".

Боржник також подав додаткові пояснення, в яких вказав, що строк для добровільного виконання рішення у цій справі згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 18.06.2003 року № 1330/10 закінчився 25.06.2003 року. Борг був сплачений у добровільному порядку у 2006 році (19.10.2016 року та 30.10.2006 року).

Стаття 46 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (у редакції, яка діяла станом на 25.06.2003 року) передбачала, що у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі п'яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника. Водночас, редакція ст. 46 цього Закону, яка діяла станом на момент фактичного виконання рішення, вже передбачала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом. Оскільки на момент фактичного та добровільного виконання рішення боржником державний виконавець не вчиняв жодної виконавчої дії, ДП "НАЕК "Енергоатом" вважає, що стягнення з нього виконавчого збору, є безпідставним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2016 року (суддя Демидов В.О.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 року (судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., Сулім В.В.), скаргу задоволено. Визнано недійсною постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Савчука К.П. від 02.02.2016 року ВП № 40454898 про стягнення з ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" виконавчого збору у розмірі 200 621,98 грн.

У касаційній скарзі державний виконавець просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги. В обґрунтування скарги заявник посилається на помилковість висновків судів про те, що рішення суду було виконано 13.10.2016 року, та про те, що державним виконавцем не вчинялись заходи примусового виконання, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (606-14) , а також на неправильне застосування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 28.01.2015 року, щодо застосування норми ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника боржника, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Вищий господарський суд України, скасовуючи попередні судові рішення, у постанові від 03.08.2016 року вказав, що при новому розгляді суду слід встановити коли закінчився строк, наданий для добровільного виконання, коли розпочалося примусове виконання, коли і яким чином (шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача чи шляхом стягнення державним виконавцем примусово) відбулось виконання рішення боржником. З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного застосування редакції Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (606-14) , що встановлює розмір та порядок стягнення виконавчого збору.

Суди обох інстанцій при новому розгляді скарги зазначили, що 25.06.2003 року закінчився строк для добровільного виконання виконавчого документа. В цей строк рішення не було виконано. Виконання рішення в добровільному порядку відбулось 13.10.2006 року.

Оскільки під час розгляду справи не було встановлено факту вчинення відділом державної виконавчої служби заходів примусового виконання рішення, починаючи з дати закінчення строку для добровільного виконання виконавчого документа (25.06.2003 року) і до моменту його виконання в добровільному порядку (13.10.2006 року), суди, застосовуючи норми п. 1 ч. 3 ст. 11, ст. 25, ч. 3 ст. 27, ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) від 04.11.2010 року N 2677-VI (2677-17) , що діяв з 09.03.2011 року по 05.01.2017 року), а також враховуючи практику Верховного Суду України (постанова від 28.01.2015 року по справі № 3-217гс14) щодо застосування цих норм, дійшли висновку про безпідставне стягнення державним виконавцем виконавчого збору.

З таким висновком судова колегія не може погодитися, оскільки суди не в повній мірі виконали вказівки суду касаційної інстанції, зокрема, щодо з'ясування обставин, коли і яким чином (шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача чи шляхом стягнення державним виконавцем примусово) відбулося виконання рішення боржником.

Відповідно до наказу від 08.04.2003 року боржник мав сплатити 2006219,82 грн. Останній у своїх поясненнях від 30.01.2016 року № 4797/10 (а.с. 121 т. 1) вказує, що погашення суми заборгованості відбулося двома платежами (19.10.2006 року на суму 914506,87 грн та 30.10.2006 року на суму 1084844,93 грн), тобто, всього на суму 1999351,80 грн. Суди ці обставини не перевірили.

В порушення вимог ст.ст. 4-3, 32, 43, 84, 105 ГПК України у прийнятих за результатами розгляду скарги судових рішеннях відсутнє посилання на докази, на підставі яких, суди зробили свій висновок про те, що "13.10.2006 року є моментом виконання в добровільному порядку виконавчого документа". Мотиви застосування норм Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (606-14) у редакції, яка діяла з 09.03.2011 року по 05.01.2017 року, до виконавчого провадження, яке було відкрито до набрання чинності цієї редакції Закону не обґрунтували.

За цих обставин, прийняті у справі судові рішення не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею скарги на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, оскільки допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати такі обставини.

При новому розгляді суду слід встановити коли і яким чином (шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача чи шляхом стягнення державним виконавцем примусово) відбулося виконання боржником рішення у справі, і в залежності від установлених обставин, зробити обґрунтований висновок про те, яка саме редакція Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (606-14) , що встановлює розмір та порядок стягнення виконавчого збору, підлягає застосуванню до спірних правовідносин, і відповідно перевірити, чи прийнята оскаржувана постанова державного виконавця на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені цим Законом.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м Києві Савчука Костянтина Петровича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 року скасувати, а скаргу на дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.