910/7083/16 Про визнання недійсними договорів застави майнових прав - 31.01.2017 Прийняття

- договору застави майнових прав № Д-3/2015 від 04 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою;

- договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-3.1/2015 від 04 лютого 2015 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01 серпня 2016 року (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2016 року (склад колегії суддів: Буравльов С.І. - головуючий, Андрієнко В.В., Шапран В.В.), позов задоволено повністю. Визнано недійсними договір застави майнових прав № Д-3/2015 від 04 лютого 2015 року та договір відступлення права вимоги № Д-3.1/2015 від 04 лютого 2015 року, укладені між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою.

Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні договори є нікчемними з підстав, передбачених пунктами 1, 5, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та, відповідно, є недійсними з моменту їх вчинення в силу вимог закону, оскільки

по-перше, за спірними договорами ПАТ "Дельта Банк" прийняв на себе зобов'язання у вигляді застави щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , оскільки уклав з відповідачем спірні договори в період, коли існували встановлені постановою НБУ № 692/БТ обмеження на здійснення кредитних операцій, надання майнових порук та інших зобов'язань та передачу третім особам майна та активів банку без погодження з куратором НБУ (п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");

по-друге, за спірними договорами ПАТ "Дельта Банк" відмовився від власних майнових вимог, безоплатно прийняв на себе додаткові зобов'язання з передачі майнових прав за кредитними договорами відповідачу у період, коли існувала ймовірність настання ризиків, пов'язаних із невиконанням перед відповідачем зобов'язань за договором банківського рахунку внаслідок його неплатоспроможності. (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");

по-третє, за спірними договорами Державній іпотечній установі було надано перевагу перед іншими кредиторами банку, оскільки лише відповідачу було запропоновано укладення договорів застави та відступлення прав вимоги, як способу забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського рахунку, за відсутності публічної пропозиції укласти такі договори забезпечення іншим клієнтам банку, що в свою чергу ставить інших кредиторів ПАТ "Дельта Банк" у невигідне становище (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Не погодившись із зазначеними рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Державна іпотечна установа звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2016 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27 лютого 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк, позивач) та Державною іпотечною установою (клієнт, відповідач) укладено договір банківського рахунку № 26/995-070 (далі за текстом - договір банківського рахунку), відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого банк відкрив клієнту поточний рахунок у національній валюті № НОМЕР_1 та отримував плату за обслуговування рахунку згідно з тарифами банку на банківські послуги, які доведені клієнту в момент підписання цього договору, та зобов'язався приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавства України.

04 лютого 2015 року в забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського рахунку між Державною іпотечною установою (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № Д-3/2015 (далі за текстом - договір застави), відповідно до п. 1.1. якого заставодавець надав в заставу заставодержателю майнові права за кредитними договорами, укладеними між заставодавцем та фізичними особами-позичальниками, детальна інформація щодо яких наведена у додатку № 1 до цього договору, та майнові права за договорами забезпечення, які наведені в акті звірки щодо договорів забезпечення, який одночасно з цим договором укладається між сторонами (далі за текстом - майнові права, предмет застави).

Згідно з Додатком № 1 до договору застави, в якому наведено перелік кредитних договорів, відповідачу в заставу було передано право вимоги за 2 152 кредитними договорами.

Згідно з п. 1.2. договору застави заставна вартість майнових прав на дату укладення цього договору за погодженням сторін склала 1 200 012 429,80 грн.

В п. 1.3. договору застави передбачено, що залишок коштів згідно з договором банківського рахунку, відповідно до виписки заставодавця по особовим рахункам заставодержателя на дату підписання цього договору становить 3 448 390 865,43 грн.

Пунктом 2.1.1. договору застави передбачено, що у разі невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку або в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення), заставодержатель набуває прав вимоги за договорами, наведеними у додатку № 1 до цього договору, переважно перед іншими кредиторами відповідно до Закону України "Про заставу" (2654-12) та (або) Цивільного кодексу України (435-15) та (або) цього договору та (або) договору відступлення права вимоги (у разі його укладення).

Згідно з п.п. 4.1., 4.2. договору застави одночасно з цим договором укладається договір відступлення права вимоги з відкладальними умовами. Звернення стягнення на майнові права здійснюється на підставі та у порядку, визначеному цим договором, договором відступлення права вимоги та (або) Цивільним кодексом України (435-15) та (або) Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) та (або) Законом України "Про заставу" (2654-12) .

04 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою (новий кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-3.1/2015 (далі за текстом - договір відступлення права вимоги), відповідно до п. 1.2. якого первісний кредитор зобов'язався відступити, а новий кредитор набути всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору та в акті звірки щодо договорів забезпечення, який одночасно з цим договором укладається між сторонами (далі - права вимоги).

Відповідно до п. 1.3. цього договору вартість майнових прав на дату укладення цього договору складає 1 200 012 429,80 грн.

В п. 2.1. договору відступлення права вимоги передбачено, що пункт 1.2. цього договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених п. 2.1.1. договору, та однієї з обставин, визначеної п. 2.1.2. цього договору, або п. 2.1.3. цього договору, або п. 2.1.4. цього договору, або в день прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до п. 2.2. договору відступлення права вимоги в залежності від випадків, передбачених п. 2.1. даного договору, п. 1.2. набирає чинності в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).

На підставі постанови правління Національного банку України № 150 від 02 березня 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02 березня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким в ПАТ "Дельта Банк" строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року, запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03 серпня 2015 року строк здійснення тимчасової адміністрації у ПAT "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

Під час дії в ПАТ "Дельта Банк" тимчасової адміністрації уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було здійснено перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, за результатами здійснення якої було виявлено укладенні банком з Державною іпотечною установою зазначені вище договори застави та відступлення прав вимоги, які визнано нікчемними, про що Уповноваженою особою було повідомлено Державну іпотечну установу листом № 8951 від 24 вересня 2015 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України № 664 від 02 жовтня 2015 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПAT "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 від 02 жовтня 2015 року, за яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. звернулося до господарського суду з позовом до Державної іпотечної установи про визнання недійсними договору застави майнових прав № Д-3/2015 від 04 лютого 2015 року та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-3.1/2015 від 04 лютого 2015 року, укладених між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що спірні договори є нікчемними з підстав, передбачених пунктами 1, 5, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та підлягають визнанню недійсним з огляду на положення ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).

Згідно з п. 2.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) за змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Нікчемний правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, у спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, спеціальними для застосування є норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Відповідно до п.п. 16, 6 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 5 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з ч. 1 ст. 35 зазначеного Закону тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

Згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, чинній станом на дату запровадження в ПАТ "Дельта Банк" тимчасової адміністрації, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Згідно з абз. 1 та абз. 2 ч. 4 ст. 38 цього Закону, а також абз. 2 п. 1.20 гл. 1 розділу III рішення № 2 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПAT "Дельта Банк" № 67 від 11 березня 2015 року "Про перевірку правочинів (договорів) в AT "Дельта Банк", в банку була створена комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями.

Під час здійснення перевірки спірних договору застави та договору відступлення права вимоги уповноваженою особою виявлено численні факти порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України, та прийнято рішення, оформлене протоколом № 54 від 22 вересня 2015 року, відповідно до якого вказані правочини є нікчемними на підставі п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підставою для визнання правочину (договору) неплатоспроможного банку нікчемним є, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Як встановлено судами, за умовами спірних договорів ПАТ "Дельта Банк" (заставодавець) надав в заставу і зобов'язався відступити Державній іпотечній установі (заставодержатель) майнові права за 2 152 кредитними договорами, укладеними між заставодавцем та фізичними особами-позичальниками, та майнові права за договорами забезпечення у разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення).

Проте, ні умови договору застави, ні умови договору відступлення права вимоги не передбачають оплати за відступлення. Умови договору відступлення права вимоги містять опис процедури повернення банку грошової різниці між вартістю майнових прав та заборгованістю банку перед Державною іпотечною установою лише у випадку продажу відповідачем набутих нею прав вимоги, але не містять зобов'язань щодо такого продажу, строків та опису процедури продажу.

Крім спірних договорів між сторонами були укладено інші договори застави майнових прав, зокрема, договори № Д-1.1/2014 від 04 вересня 2014 року та № Д-2/2015 від 04 лютого 2015 року. Станом на 04 лютого 2015 року сума коштів, яка обліковувалась на рахунку відповідача, становила 3 448 390 865,43 грн., а загальна вартість заставлених майнових прав за усіма договорами застави, визначена на момент їх укладення, склала 3 870 103 325,61 грн., тобто, як вірно встановлено судами, загальна вартість усіх договорів застави перевищує вартість кредиторських вимог Державної іпотечної установи до ПАТ "Дельта Банк".

Судами також встановлено, що з червня 2014 року у ПAT "Дельта Банк" існували проблеми із ліквідністю, що підтверджується постановою Правління Національного банку України № 348/БТ від 12 червня 2014 року.

З огляду викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на момент укладення із Державною іпотечною установою спірних договорів застави та відступлення права вимоги - за місяць до введення тимчасової адміністрації, позивач відмовився від власних майнових вимог, безоплатно взяв на себе додатково зобов'язання, у період, коли існувала ймовірність настання ризиків, пов'язаних із невиконанням перед відповідачем зобов'язань за договором банківського рахунку внаслідок його неплатоспроможності, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" свідчить про нікчемність спірних договорів.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підставою для визнання правочину (договору) неплатоспроможного банку нікчемним є, якщо банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) .

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, зокрема розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовам та на власний ризик.

Таким чином, як вірно встановлено судами, розміщення банком залучених на поточні рахунки коштів клієнтів (в тому числі відповідача) - є кредитною операцією в розумінні наведеної норми закону, чим спростовуються безпідставні твердження відповідача про те, що зазначена операція не відноситься до кредитної.

Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою правління Національного банку України № 560/БТ від 11 вересня 2014 року було встановлено особливий режим контролю за діяльністю AT "Дельта Банк" шляхом призначення куратора банку для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління Національного банку України № 346.

Постановою правління НБУ № 692/БТ від 30 жовтня 2014 року для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану, ПAT "Дельта Банк" віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та запроваджено ряд обмежень у його діяльності, зокрема:

- заборонено здійснювати кредитні операції, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також надавати поруки та інші зобов'язання;

- заборонено банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку.

Постанова Національного банку України № 692/БТ поширювалася на всі без виключення операції банку та його клієнтів, здійснені в період її дії та була обов'язковою для виконання, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Однак, як вірно встановлено судами, спірні договори застави та відступлення права вимоги були укладені публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" з Державною іпотечною установою в період, коли існували встановлені постановою НБУ № 692/БТ від 30 жовтня 2014 року заборони на здійснення кредитних операцій, надання майнових порук та передачу третім особам майна та активів банку, зокрема у зв'язку із виникнення у позивача проблем з ліквідністю, без погодження з куратором НБУ, яка була обов'язковою, що суперечить ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що ПАТ "Дельта Банк", уклавши з відповідачем спірні договори всупереч наявних обмежень, встановлених Національним банком України, прийняв на себе зобов'язання щодо виконання грошових вимог відповідача у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , що свідчить про нікчемність зазначених договорів згідно з положеннями п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про заставу", якою визначений зміст договору застави, у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Однак, як вірно встановлено судами, умови спірних договору застави та договору відступлення права вимоги не містять строків виконання зобов'язань ПАТ "Дельта Банк" перед Державною іпотечною установою, що суперечить положенням ст. 12 Закону України "Про заставу".

Крім того, заставою може бути забезпечене дійсне зобов'язання. Проте у спірних правовідносинах неможливо встановити яке саме зобов'язання було забезпечене заставою, тобто неможливо визначити яке саме зобов'язання банку з відкриття та обслуговування поточного рахунку було забезпечене.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підставою для визнання правочину (договору) неплатоспроможного банку нікчемним є та обставини, що банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та п. 54 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, за договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27 лютого 2013 року, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою, остання є кредитором ПАТ "Дельта Банк".

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Судами вірно встановлено, що договір банківського рахунку № 26/995-070 від 27 лютого 2013 року відноситься до публічних.

Однак, як обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій, у спірних правовідносинах Державній іпотечній установі шляхом укладення спірних договорів було надано банком перевагу перед іншими кредиторами, оскільки було запропоновано лише безпосередньо відповідачу вчинення спірних правочинів, тобто умова про укладення договорів застави (договорів відступлення), як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківського рахунку, не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб, зокрема, іншим клієнтам ПAT "Дельта Банк", що, в свою чергу, ставить інших кредиторів ПАТ "Дельта Банк" у невигідне становище та свідчить про нікчемність спірних договорів згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, як встановлено судами, кредиторські вимоги Державної іпотечної установи до ПАТ "Дельта Банк", заявлені у порядку, передбаченому статтею 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", були акцептовані на загальну суму 3 332 921 190,01 грн. та включені до реєстру вимог кредиторів, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11 січня 2016 року.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні договори є нікчемними з підстав, передбачених пунктами 1, 5, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та, відповідно є недійсними з моменту їх вчинення в силу вимог закону, а позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим суди правильно та мотивовано їх задовольнили.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на обставини схвалення ним спірних правочинів, які були прийняті Державною іпотечною установою до виконання та були значною мірою виконані, оскільки законодавець обмежує схвалення недійсного договору особою, яка його вчинила з перевищенням повноважень. Враховуючи те, що саме ПАТ "Дельта Банк" уклав спірні договори в період коли існували встановлені Національним банком України заборони на здійснення кредитних операцій, надання майнових порук та передачу третім особам майна та активів банку, без погодження з куратором НБУ, тому подальші дії щодо схвалення спірних правочинів мали бути вчинені саме ПАТ "Дельта Банк" (уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів, до якої у разі запровадження в банку тимчасової адміністрації переходять функції управління банком), докази вчинення яких відсутні в матеріалах справи.

Посилання відповідача на те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права не залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, членів ради Директорів ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_28 та ОСОБА_29, які підписали спірні договори, є безпідставними, оскільки, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, відповідач не довів та судом не встановлено, яким саме чином прийняте у даній справі рішення може вплинути на права та обов'язки зазначених осіб, у зв'язку з чим суд правильно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення ОСОБА_28 та ОСОБА_29 до участі у справі у якості третіх осіб.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, якими було визнано протиправним та скасовано рішення у формі повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" № 8951 від 24 вересня 2015 року про нікчемність спірних договорів у даній справі, оскільки скасування у судовому порядку повідомлень про нікчемність не тягне за собою визнання дійсними таких правочинів, нікчемність яких встановлена законом, не спростовує самого факту нікчемності правочину, якщо він таким є, з огляду на те, що нікчемним, тобто абсолютно недійсним, є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій. Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.