Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                    Кривенка В.В.,

суддів:                        Гусака М.Б., 

                               Маринченка В.Л.,

                               Панталієнка П.В., 

                               Самсіна І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за скаргою Повного товариства "Ломбард "Боніта" учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Ксантія" та компанія", яке є правонаступником Повного товариства "Боніта" (далі – Товариство) справу за його позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У березні 2006 року Товариство звернулося в суд із позовом про визнання частково недійсним (у частині донарахування податку з фізичних осіб у сумі 43 828 грн 78 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 87 657 грн 56 коп.) податкового повідомлення-рішення від 22 березня 2006 року № 0000311700/0 прийнятого на підставі акта перевірки від 10 березня 2006 року № 1117/22-25384898.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що він не є податковим агентом, і тому не може нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету від імені та за рахунок платника податок з доходу, отриманого позичальником у разі неповернення ним позики.

Господарський суд м. Києва постановою від 17 травня 2006 року позов задовольнив.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 7 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2007 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

У скарзі Товариство, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, просить скасувати рішення апеляційного та касаційного судів і залишити в силі постанову Господарського суду м. Києва.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України визнала, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що за позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки під час видачі позики він не може виконувати обов’язок щодо нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку від імені та за рахунок його платника, адже на цей час сума позики не є доходом позичальника, а в разі коли останній не викупить заставлену річ на день закінчення дії договору, ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок. Через це дохід фізичної особи, одержаний від ломбарду у зв’язку з невиконанням нею своїх зобов’язань за договором позики, підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку.

Апеляційний суд, з думкою якого погодився суд касаційної інстанції, визнав помилковими висновки Господарського суду м. Києва, скасував його рішення і постановив нове – про відмову в позові.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що постановлене Вищим адміністративним судом України рішення є законним і обґрунтованим, виходячи з нижченаведеного.

За змістом підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі – Закон № 889-ІV (889-15) ) сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором строку її повернення ця сума не є об’єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов’язання та реалізації заставленого майна виникає об’єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об’єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться в ломбарду під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента–юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на положення підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 та пункту 12.3 статті 12 Закону № 889-IV ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

З урахуванням наведеного підстав для задоволення немає.

Керуючись статтями 241– 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Повного товариства "Ломбард "Боніта" учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Ксантія" та компанія" відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs1474072) від 6 грудня 2007 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.