909/902/15 Про визнання грошових вимог у справі про визнання боржника банкрутом - 24.01.2017 Прийняття

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2016 (суддя Рочняк О.В.) відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_8 особисто та за дорученням від ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 б/н від 24.03.16 (вх.№ 4058/16 від 24.03.16) про визнання грошових вимог до Товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" на суми 8 838 грн. 79 коп. та 7261грн. 73 коп. та включення їх до реєстру вимог кредиторів. Відхилено грошові вимоги ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в розмірі 8838 грн. 79 коп. та 7261 грн. 73 коп.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 (колегія суддів у складі у складі: Желік М.Б., Костів Т.С., Малех І.Б.) ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2016 скасовано та прийнято нове рішення, яким заяву ОСОБА_8 особисто та за дорученням ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12 від 24.03.2016 року (вх.№ 4058/16) задоволено частково на суму 8 838,79 грн. Визнано вимоги ОСОБА_9 на суму 1 647,91 грн., ОСОБА_12 на суму 2 846,39 грн., ОСОБА_10 на суму 749,05 грн., ОСОБА_8 на суму 3 595,44 грн. У визнанні решти вимог у сумі 13 351,97 грн. відмовлено. Включено вказані розміри вимог до реєстру вимог кредиторів у першу чергу задоволення.

В касаційній скарзі Товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ) "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016, а ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 31.03.2016 залишити в силі. Вважає оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції незаконною і необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального права, а саме ст.ст. 1, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 1, 6 Закону України "Про оплату праці".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство) провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Частиною 2 статті 4-1 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено таке.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 05.10.15 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118".

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2016 затверджено реєстр вимог кредиторів ТзДВ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118":

- ТОВ "Інформаційно-консультаційний центр розвитку підприємництва у Печерському районі" з вимогами першої черги в розмірі 6090 грн., з вимогами четвертої черги в розмірі 408714 грн.

- УПФУ в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області з вимогами першої черги в розмірі 2436 грн. та з вимогами другої черги в розмірі 82658 грн. 26 коп.

28.01.2016 до господарського суду Івано-Франківської області звернувся ОСОБА_8 особисто та за дорученням від ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 із заявою про визнання кредиторами у справі про банкрутство на суму 16 100,52 грн. Ухвалою від 01.02.2016 заявнику надано час для усунення недоліків у заяві, а ухвалою від 18.02.2016 року вказану заяву повернуто заявнику.

Постановою від 31.03.2016 ТзДВ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру щодо товариства з додатковою відповідальністю "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" строком на дванадцять місяців.

24.03.16 до господарського суду Івано-Франківської області від ОСОБА_8 особисто та за дорученням від ОСОБА_9; ОСОБА_10; ОСОБА_11; ОСОБА_12 надійшла заява б/н від 24.03.16 (вх.№4058/16 від 24.03.16) про визнання грошових вимог до ТДВ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118", оскільки за період з грудня 1995 року по грудень 2015 року у боржника наявна заборгованість перед кредиторами у розмірі 16 652,28 грн. (ОСОБА_9 - 3104,66грн., ОСОБА_12 - 5 362,60 грн., ОСОБА_10 - 1 411,21 грн., ОСОБА_8 - 6 773,81 грн. через порушення термінів виплати грошової винагороди, на яку нараховані 3% річних та інфляційні на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги до ТзДВ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" як вимоги щодо виплати заробітної плати, ОСОБА_8 особисто та за дорученням від ОСОБА_9; ОСОБА_10; ОСОБА_11; ОСОБА_12 послався на ч.8 п.п.2.3.2 п.2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 5 від 13.01.2004 (z0114-04) , в якій роз'яснено, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що входять до структури заробітної плати відповідно до ст. 2 Закону України "Про оплату праці", відносяться, зокрема, кошти, спрямовані на викуп майна працівниками з моменту їх персоніфікації, а також суми вартості майна, яке розподіляється між членами колективу в разі ліквідації (реорганізації, перепрофілювання) підприємства (крім випадків розподілу майна між засновниками підприємства).

Відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч.ч.2, 3 даної статті кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. До заяви в обов'язковому порядку додаються докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна, а також документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника.

Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Відповідне правило не поширюється на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування (ч.4 ст.23 Закону).

В ст. 1 Закону про банкрутство закріплено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, в тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом;

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розглянувши подану у даній справи заяву з кредиторськими вимогами до боржника, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що оскільки громадяни ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 на момент звернення до господарського суду з вимогами про визнання їх кредиторами у справі про банкрутство ТзДВ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" не були учасниками цього товариства, то їх вимоги не можуть бути предметом розгляду даної справи, а тому в їх задоволенні слід відмовити. Питання, пов'язані з виплатою учасникам ВАТ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" компенсації за майно, внесене в статутний капітал товариства та компенсації по внесках до його статутного фонду повинні були вирішуватись в процесі перетворення ВАТ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" у ТзДВ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" у відповідності до вимог ст.ст. 106, 107 Цивільного кодексу України.

При цьому зазначив, що зобов'язання з виплати учасникам товариства компенсації за майно, внесене в його статутний капітал та компенсації по внесках до його статутного фонду, на відміну від зовнішніх зобов'язань боржника перед кредиторами (податковими органами, органами Пенсійного фонду України, контрагентами тощо), є зобов'язаннями, які виникли з внутрішньої діяльності боржника, а тому особи з такими вимогами виведені законодавцем за межі учасників справи про банкрутство.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Львівський апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині трактування грошового зобов'язання, зазначивши, що не включення ОСОБА_11; ОСОБА_10; ОСОБА_9; ОСОБА_12 до складу учасників слід кваліфікувати як виключення із ТзДВ "Івано-Франківська ПМК-118", а також як відповідну трансформацію права на частку в зобов'язальне право по виплаті вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі. При цьому, зазначив, що такі вимоги є саме грошовими в розумінні ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", визнав обґрунтованими суми заборгованості по невиплаті матеріальної допомоги (коштів, спрямованих на викуп майна працівниками з моменту їх персоніфікації) у розмірі 8 838,79 грн., а саме ОСОБА_9 - 1 647,91 грн., ОСОБА_12 - 2 846,39 грн., ОСОБА_10 - 749,05 грн., ОСОБА_8 - 3 595,44 грн., та включив їх до реєстру вимог кредиторів до першої черги.

Відповідно до вимог ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційним господарським судом встановлено, що керуючись Положенням про персоніфікацію коштів, направлених на викуп майна Івано-Франківської ПМК-118, від 29.09.1995 року, Положенням про порядок розрахунків за придбані об'єкти приватизації, затвердженого головою Національного банку України від 30.10.1992 року, наказом голови Фонду державного майна України від 02.11.1992 року № 467 (v0467224-92) , ВАТ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" видала наказ № 93 від 29.12.1995, відповідно до якого із загальної суми коштів направлено 3029 млн.крб. на одноразову матеріальну допомогу для пільгового придбання акцій кожному із членів колективу згідно з положенням (п.1), бухгалтерії ПМК-118 перерахувати вказані кошти на приватизаційний рахунок позабюджетного фонду приватизації № 110733 (п.3), кожному із вказаних членів трудового колективу на суму нарахованої одноразової допомоги у відповідності із чинним законодавством по приватизації видати акції (п.4).

У матеріалах справи наявна відомість з розподілу персоніфікованого прибутку, направленого як одноразову матеріальну допомогу для пільгового придбання акцій за 1995 рік згідно з наказом № 93 від 29.12.1995 року, відповідно до якої сума акцій (млн.) ОСОБА_8 становить 24, ОСОБА_9 - 11, ОСОБА_12 - 19, ОСОБА_10 - 5.

Тобто з вказаних документів вбачається систематичність дій, спрямованих на викуп майна, та проведення персоніфікації коштів.

Згідно з Положенням про персоніфікацію коштів, направлених на викуп майна Івано-Франківської ПМК-118, від 29.09.1995 року, дане положення у відповідності із законодавчими актами України визначає власність членів трудового колективу, що створена за рахунок чистого прибутку та вклад кожного з них, направленого як матеріальна допомога на придбання акцій для викупу майна ПМК-118. Положенням передбачено встановлення персоніфікованого прибутку, направленого на матеріальну допомогу кожному члену колективу в залежності від стажу роботи з врахуванням переводу та відпрацьованим балансом робочого часу в 1995 році не більше 25,0 млн.крб. (п.1), кошти для викупу майна у відповідності з даним положенням направляються згідно наказу по ПМК-118 на приватизаційний рахунок (п.4).

Кошти, що є власністю трудового колективу, нагромаджуються за рахунок відрахувань від чистого прибутку, якщо це передбачено статутом підприємства відповідно до чинного законодавства. Кошти акумулюються на субрахунку N 5 "Власні кошти трудового колективу" рахунку N 88 "Фонди спеціального призначення". Використання коштів, що є власністю трудового колективу, здійснюється після їх персоніфікації, тобто після визначення частки кожного члена трудового колективу. Персоніфікація здійснюється згідно з Положенням, яке затверджується рішенням загальних зборів трудового колективу. Після визначення особистої частки в сумі коштів трудового колективу кожному працівникові на підприємстві відкривається особовий приватизаційний рахунок на субрахунку N 5 рахунку N 88 з використанням табельного номера працівника. Кошти з цього субрахунку перераховуються за заявою їх власника на рахунок відповідного позабюджетного фонду приватизації, товариства покупців або фінансового посередника і можуть бути використані тільки з метою приватизації (п.2.4-2.7 Положення про порядок розрахунків за придбані об'єкти приватизації, затвердженого головою Національного банку України від 30.10.1992 року, чинного станом на дату здійснення розподілу персоніфікованого прибутку).

Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена Наказом Держкомстату України від 13.01.2004 N 5 (z0114-04) , розроблена відповідно до Законів України "Про державну статистику" (2614-12) та "Про оплату праці" (108/95-ВР) , що діяла на момент прийняття оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, та яка була прийнята на виконання та упорядкування вказаних законів з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків. Дія Інструкції поширюється на всіх юридичних осіб, їхні філії, відділення, представництва та інші відособлені структурні підрозділи. Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. Фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат (п.1.3).

Так, згідно з пп.2.3.2 п.2.3 зазначеної Інструкції зі статистики заробітної плати інші заохочувальні та компенсаційні виплати включають винагороди та премії, які мають одноразовий характер, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. До них належать винагороди та заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер, зокрема, кошти, спрямовані на викуп майна працівниками з моменту їх персоніфікації, а також суми вартості майна, яке розподіляється між членами колективу в разі ліквідації (реорганізації, перепрофілювання) підприємства (крім випадків розподілу майна між засновниками підприємства).

Кошти, спрямовані на викуп майна підприємства членами трудового колективу за рахунок коштів підприємства (або коштів, взятих у позику в установах банків, з початку її погашення) з моменту їх персоніфікації як інші заохочувальні та компенсаційні виплати були передбачені також п.2.42 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 11.12.1995 N 323 (z0465-95) , яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, та правомірно врахована судовими інстанціями при прийнятті зазначеної постанови.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи наявні зави ОСОБА_9 від 10.09.2015 року, ОСОБА_12 від 11.09.2015 року, ОСОБА_16 від 09.09.2011 року з проханням виплатити їм матеріальну допомогу, нараховану згідно з відомістю від 29.12.1995 року. Доказів здійснення таких виплат у матеріалах справи немає.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 05.07.2014 року було внесено запис про проведення державної реєстрації ТзДВ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118", яке було утворене в результаті перетворення ПАТ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118", з якого вбачається, що його засновником є ОСОБА_17, відомості про інших учасників (засновників) відсутні. Згідно з п. 1.4 Статуту ТзДВ "Івано-Франківська ПМК-118", затвердженого 22.06.2015 року, учасником товариства є громадянин України ОСОБА_17

ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 звернулися із заявами від 10.09.2015 та 11.09.2015 з проханням обміняти належні особі акції на частку у статутному капіталі товариства з додатковою відповідальністю. Також наявні листи директора ТзДВ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118" від 17.09.2015 року, зі змісту яких не вбачається чіткої відповіді про включення чи виключення вказаних осіб до складу учасників ТзДВ "Івано-Франківська пересувна механізована колона-118", про обмін акцій на частку у статутному капіталі чи про участь таких осіб на загальних зборах товариства, де вирішувались відповідні питання.

Таким чином, встановивши відсутність доказів виплати заявникам матеріальної допомоги, нарахованої згідно з відомістю від 29.12.1995, а також те, що в процесі перетворення ПАТ "Івано-Франківська ПМК-118" у ТзДВ "Івано-Франківська ПМК-118" заявники формально не були включені до складу учасників ТДВ "Івано-Франківська ПМК-118", суд апеляційної інстанції, виходячи із принципів розумності, добросовісності і справедливості (п. 6 ст. 3 ЦК України) й неприпустимості позбавлення права власності (п. 2 ст. 3 ЦК України) таку ситуацію кваліфікував як виключення кредиторів зі складу учасників ТзДВ "Івано-Франківська ПМК-118", а також як відповідну трансформацію права на частку в зобов'язальне право по виплаті вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, у зв'язку з чим дійшов висновку, що такі вимоги є саме грошовими в розумінні ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Тому визнав обґрунтованими суми заборгованості по невиплаті матеріальної допомоги (коштів, спрямованих на викуп майна працівниками з моменту їх персоніфікації) у розмірі 8 838,79 грн., а саме ОСОБА_9 - 1 647,91 грн., ОСОБА_12 - 2 846,39 грн., ОСОБА_10 - 749,05 грн., ОСОБА_8 - 3595,44 грн., тобто такими, що підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів до першої черги.

Щодо заявлених вимог в частині нарахованих 3% річних у сумі 7 813,49 грн. погодився з висновком суду першої інстанції, який визнав їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у поданому заявниками розрахунку не вказано дати виникнення прострочення, що унеможливлює здійснення розрахунку заявлених сум.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що зважаючи на відсутність у матеріалах справи відповідних рішень загальних зборів учасників ТзДВ "Івано-Франківська ПМК-118" щодо порядку і способу визначення вартості частини майна, встановлення розміру частки майна, вартість якого підлягала виплаті при виключенні з товариства та враховуючи, що суд не вправі підміняти компетенцію загальних зборів товариства та самостійно визначати розмір частки учасника у статутному капіталі, вартість частини майна тощо, а тому підтримав висновок суду першої інстанції, що суми виплат для ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_10 по 1 542,21 грн. кожному, а для ОСОБА_11 - 911,85 грн. не підтверджені належними доказами, а тому не можуть бути визнані судом як обґрунтовані.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.