320/5789/18 Про стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - 03.09.2019 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення компенсації

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 (суддя Харченко С.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019 (колегія суддів у складі: Горяйнова А.М., Ісаєнко Ю.А., Файдюка В.В.)

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

31.10.2018 ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просив стягнути компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 699 105,00 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідно до вимог законодавства позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, яку відповідач мав сплатити в день його звільнення. Натомість відповідач свого обов`язку не виконав, а виплатив грошові кошти 11.07.2017 в сумі 131 141,50 грн. за рішенням суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 позовну заяву повернуто позивачеві.

Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що перебіг строку звернення до суду з цим позовом розпочався наступного дня після остаточного розрахунку з позивачем (який відбувся 11.07.2017), однак своє право на звернення до суду позивач реалізував після спливу тримісячного строку, не надавши доказів, які б свідчили про існування обставин, що об`єктивно перешкоджали йому звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019 ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Наголошує, що позивач хоч і знав про порушення свого права ще в липні 2017 року, але він був не обізнаний в трудовому законодавстві, а тому строк звернення до суду повинен відраховуватися з серпня 2018 року, тобто з моменту, коли він дізнався про спосіб захисту своїх прав на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) )

Вважає, що судами попередніх інстанцій не надано належну оцінку доводам позивача про поважність пропуску строку звернення до суду.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24.06.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03.01.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019.

Ухвалою від 09.08.2019 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_2 є полковником у відставці. На виконання наказу Міністра оборони України від 19.10.1999 № 600 був відряджений із залишенням на військовій службі до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України Міністерства транспорту і зв`язку України.

На підставі наказу Міністра оборони України від 02.06.2009 № 415 генеральний директор ДП "Украерорух" видав наказ від 19.06.2009 № 288/о про звільнення ОСОБА_2 з військової посади у запас з посади начальника зміни відділу управління використання повітряного простору "Украероцентру" Державного підприємства обслуговування повітряного руху України у військовому званні полковника відповідно до пункту "б" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я).

Після звільнення з військової служби позивач звернувся із листом до ДП "Украерорух" з вимогою здійснити виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 % від грошового забезпечення за кожен календарний рік вислуги у розмірі 136 141,00 грн. Листом від 09.02.2017 № 1-25-437 ДП "Украерорух" повідомило позивача про відсутність підстав для виплати зазначеної грошової допомоги.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2017 у справі № 826/4914/17 з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України було стягнуто на користь позивача одноразову грошову допомогу у розмірі 136 141,00 грн.

Фактична виплата одноразової грошової допомоги у зазначеному розмірі була здійснена 11.07.2017.

Не погоджуючись із такими діями відповідача позивач 31.10.2018 звернувся до суду із адміністративним позовом про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2018 вказаний адміністративний позов було залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду та запропоновано позивачу звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду та надати докази поважності причин пропуску такого строку.

Позивач 12.12.2018 направив до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, у якій зазначив, що у серпні 2018 року дізнався про те, що нормами КЗпП України (322-08) передбачена компенсація за невиплату працівникові належних сум при звільненні у визначені чинним законодавством строки, у зв`язку з чим 28.08.2018 звернувся до ДП "Украерорух" із заявою про виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 699 105,00 грн. Листом від 09.10.2018 № 1-26.2-4801 відповідач відмовив у виплаті компенсації.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР (475/97-ВР) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписами частин третьої та п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частинами першою та другою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем заявлено вимогу про стягнення компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Частина третя статті 99 КАС України, яка діяла на час виплати зазначених коштів, передбачала, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В аспекті спірних правовідносин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України (2747-15) передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, застосуванню підлягають саме положення частини першої статті 233 КЗпП України.

При цьому суд апеляційної інстанції керувався висновками Конституційного Суду України, викладеними у Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спір щодо належних до виплати ОСОБА_2 при звільненні сум був вирішений постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2017. Фактична виплата одноразової грошової допомоги була здійснена 11.07.2017.

Позивач вважає, що відповідач допустив затримку з розрахунком при звільненні, водночас, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом вказує, що лише у серпні 2018 року він дізнався про те, що нормами КЗпП України (322-08) передбачена компенсація за невиплату працівникові належних сум при звільненні у визначені чинним законодавством строки.

Враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 11.07.2017, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що саме з цієї дати позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав.

Стосовно посилань скаржника на те, що він не обізнаний в трудовому законодавстві, а тому він не знав, що є законодавчо встановлені строки для звернення до суду, - колегія суддів зауважує, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, доводяться до відома населення у порядку, встановленому законом. Факт їх офіційного опублікування свідчить про можливість ознайомлення з ними невизначеним колом осіб. Саме інститут офіційного опублікування покликаний забезпечити уникнення випадку незнання особою певного закону. Отже, незнання через небажання дізнатися про те, що законодавством України встановлені певні строки звернення до суду, не дає підстав стверджувати про поважність пропуску позивачем такого строку.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, - колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для повернення позивачеві позовної заяви у відповідності до вимог статті 123 КАС України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.