826/17316/16 Про визнання протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк" в частині визнання нікчемним договору вкладу (депозиту), зобов'язання уповноваженої особи ФГВФО на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про особу вкладника, яка має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором вкладу (депозиту) - 30.08.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Єзерова А.А., судді Саприкіної І.В., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді: Келеберди В.І. від 05 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., Мацедонської В.Е. від 29 червня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі - уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому просила:

- визнати неправомірними дії та рішення уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу "Найкращий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №004-28685-240215, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем;

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором;

- зобов`язати уповноважену особу фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" подати до ФГВФО додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та його подальшої ліквідації уповноваженою особою ФГВФО безпідставно не включено позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, що суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , а висновки про нікчемність договору є необґрунтованими.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ уповноваженої особи ФГВФО Кадирова Владислава Володимировича від 16 вересня 2015 року №813 "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №004-28685-240215, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі також - "Дельта Банк"). Зобов`язано уповноважену особу ФГВФО Кадирова Владислава Володимировича подати до ФГВФО додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок ФГВФО, за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №004-28685-240215. Позов в іншій частині залишено без задоволення.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" були відсутні підстави для невключення позивача до переліку осіб, які мають право на відшкодування суми вкладу у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок коштів ФГВФО. При цьому, суди дійшли до висновку, що посилання уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" на нікчемність правочину відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є безпідставним, оскільки договір не містить в собі жодних умов, які б передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 травня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 18 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2017 року відкрите касаційне провадження у справі № 826/17316/16, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Саприкіну І.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Єзерова А.А. та Саприкіну І.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу "Найкращий" у доларах США від 24 лютого 2015 року № 004-28685-240215, за яким банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 6000,00 доларів США за ставкою 5,5% річних строком до 26 березня 2015 року.

Меморіальним ордером від 24 лютого 2015 року № 19987551 підтверджується, що на вкладний рахунок позивача внесено грошові кошти у розмірі 6000,00 доларів США.

02 березня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову за № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних".

На підставі зазначеної постанови виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51, яким запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу ФГВФО на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" - Кадирова В.В.

08 квітня 2015 року рішенням виконавчої дирекції ФГВФО № 71 в ПАТ "Дельта Банк" тимчасову адміністрацію запроваджено на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року.

Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 03 серпня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

02 вересня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк".

Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 02 жовтня 2015 року за № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.

Листом від 26 грудня 2015 року № 05-32130872 уповноважена особа повідомила позивача про те, що договір банківського вкладу (депозиту) від 24 лютого 2015 року № 004-28685-240215 визнано нікчемним відповідно до вимог пункту сьомого частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі також - Закон № 4452-VI (4452-17) ).

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що за результатами перевірки, вирішено питання про нікчемність спірного договору банківського вкладу, зокрема, як такого, що підпадає під ознаки нікчемності, визначені пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки за таким договором платником здійснено платіж на користь позивача, який надає такому платнику як кредитору переваги у вигляді отримання за рахунок Фонду суми відшкодування більшої, ніж передбачена Законом, а також надає такому платнику перевагу у вигляді можливості отримання грошових коштів позачергово та раніше за інших кредиторів банку, за рахунок виплати ФГВФО.

Від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу в якій зазначено, що доводи касаційної скарги уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України (2747-15) ), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом № 4452-VI (4452-17) .

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Закон № 4452-VI (4452-17) пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України (далі також - Правлінням НБУ) постанови від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку позивача, відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу, знаходилась сума 6 000,00 доларів США.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Закон № 4452-VI (4452-17) визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Уповноважена особа Фонду як на підставу нікчемності посилається на пункт сьомий частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт сьомий частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт сьомий частини третьої статті 38 Закону №4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту сьомого частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту сьомого частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі №804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України (254к/96-ВР) , у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 Цивільного кодексу України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу позивача нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, як і не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI (4452-17) , для невключення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов`язань банку не змінився.

Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невключення позивача в перелік рахунків, згідно з яким вона має право на відшкодування коштів за вкладами, дає підстави для зобов`язання уповноваженої особи Фонду подати до ФГВФО зміни та/або доповнення до переліку рахунків щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом, що передбачено пунктом 5 розділу II Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку по суті спору в частині позовних вимог, проте помилково вказали у резолютивній частині про зобов`язання уповноваженої особи ФГВФО Кадирова Владислава Володимировича подати до ФГВФО додаткову інформацію про позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок ФГВФО, за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №004-28685-240215, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни абзацу 3 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року та викладення його в наступній редакції:

"Зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" надати доповнення до переліку рахунків до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для затвердження у реєстрі відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими ОСОБА_1 має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №004-28685-240215 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб".

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій у частині визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи ФГВФО Кадирова Владислава Володимировича від 16 вересня 2015 року №813 "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №004-28685-240215, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", у зв`язку із наступним.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів дійшла висновку, що наказ уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов`язків для третіх осіб, відповідно, видання такого наказу не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, у частині скасування наказу Уповноваженої особи Фонду рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати у силу вимог частини першої статті 351 КАС України та справу у цій частині закрити.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати у частині визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи ФГВФО Кадирова Владислава Володимировича від 16 вересня 2015 року №813 "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №004-28685-240215, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", а провадження у справі у цій частині закрити; у іншій частині рішення суду першої та апеляційної інстанції - залишити без змін.

Керуючись статтями 3, 238, 341, 344, 345, 349, 351, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України (2747-15) , Верховний Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року скасувати у частині визнання протиправним та скасування наказу уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова Владислава Володимировича від 16 вересня 2015 року №813 "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий" у доларах США від 24 лютого 2015 року №004-28685-240215, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", а провадження у справі у цій частині закрити.

Змінити постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року, виклавши абзац 3 резолютивної частини у наступній редакції: