Про скасування рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду питання щодо звільнення судді з посади - 22.08.2019 Прийняття

За результатами розгляду справи, дослідження доказів та обставин Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя під час розгляду цієї справи допустив грубе порушення вимог статей 2, 6- 11, 33, 35, 53, 69, 70, 110, 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), не дотримався приписів статті 41 Конституції України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), приписів статті 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції щодо захисту права власності та діяв всупереч приписам КАС щодо здійснення судового розгляду із забезпеченням повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі.

Скаржник не погодився із рішенням Першої Дисциплінарної палата ВРП від 21 вересня 2018 року № 2950/1дп/15-18 і через свого представника - адвоката Кравця Р. Ю., подав 22 жовтня 2018 року до ВРП скаргу з проханням скасувати це рішення та ухвалити нове, яким відмовити у притягненні судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

Вимоги мотивував:

- тим, що органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення;

- відсутністю у рішенні Першої Дисциплінарної палати ВРП мотивів про наявність у діях позивача такого обов`язкового елементу дисциплінарного порушення, як підрив суспільної довіри до суду, які повинні бути, якщо суддю притягують до відповідальності саме за вчинення грубого порушення закону, що мало наслідком підрив суспільної довіри до суду;

- тим, що дії судді щодо незалучення до участі у справі ТОВ "АГРОФІРМА "АГРОСТЕП" та Компанії не можуть бути розцінені як умисне вчинення істотного дисциплінарного проступку, а лише як "відхилення від надмірного формалізму з метою збереження справедливого балансу та захисту прав людини";

- хибністю висновків Першої Дисциплінарної палата ВРП про те, що повістки про виклик сторін у справі у судове засідання на 15 серпня 2016 року сторонам не надсилалися, оскільки про зазначене судове засідання сторони були повідомлені належним чином телефонограмою 8 серпня 2016 року - за три дні до судового засідання;

- тим, що матеріали, на які посилався суд у своєму рішенні, надійшли до суду після його постановлення, не впливає на неправильність рішення та не є порушенням процесуальних норм, позаяк ці документи, зокрема висновок експерта, були наявні в матеріалах справи та сторони не ставили під сумнів;

- тим, що приєднання заяви представника позивача - ОСОБА_9 про повернення позовної заяви до матеріалів справи є правомірним і не може розцінюватися як залишення заяви поза увагою суду. Заява була розглянута суддею, не потребувала винесення окремого рішення та не могла бути задоволена, оскільки суперечила вимогам процесуального закону. Вважає, що розбіжності між позиціями клієнта і представника не вирішуються суддею та явно не свідчать про порушення принципу рівності сторін.

Посилався також на те, що:

- спілкування однієї зі сторін із секретарем судового засідання чи помічником судді не вказує на наявність позапроцесуальних стосунків із суддею, а подібне перекручення фактів свідчить виключно про упередженість Дисциплінарної палати;

- факт відсутності в матеріалах справи документів, що підтверджують повноваження сторін у справі, які отримали копію судового рішення, не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності;

- висновок Першої Дисциплінарної палати ВРП про те, що суддя ОСОБА_2 порушив вимоги статті 167 КАС в частині надання судового рішення особі, не уповноваженій на його отримання, спростовується розписками відповідачів, наявними в матеріалах судової справи № 804/2690/16. Доказів того, що ці розписки не відповідають нормам законодавства немає;

- Перша Дисциплінарна палата ВРП, коли визнала, що суддя несвоєчасно надав копії судового рішення у справі для її внесення до ЄДРСР після набрання рішенням законної сили, не зважила, що в діяннях судді відсутній умисел на порушення строків внесення рішення до цього реєстру, оскільки обов`язки вчасного надсилання до ЄДРСР копій рішень, ухвалених під головуванням судді ОСОБА_2, за дорученням судді покладено на помічника судді;

- під час розгляду дисциплінарної справи не було враховано навантаження судді протягом 2016 року.

24 січня 2019 року ВРП прийняла рішення № 190/0/15-19 "Про залишення без змін рішення Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 вересня 2018 року № 2950/1дп/15-18 "Про притягнення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності" (далі - Спірне рішення). Цим рішенням ВРП погодилася з підставами дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_2, які встановила Перша Дисциплінарна палата ВРП, доказами і обставинами дисциплінарного порушення, а також із правовою оцінкою цього діяння.

Оскільки підстав для скасування рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП, на які покликався позивач, не було встановлено, то ВРП відмовила у задоволенні скарги позивача.

2. У лютому 2019 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Кравця Р. Ю. звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на Спірне рішення, яка ухвалою від 18 лютого 2019 року відкрила за нею провадження.

Вимоги про протиправність Спірного рішення та необхідність його скасування представник скаржника в основному обґрунтовує відомостями, обставинами та відомими положеннями, на які посилався, коли оскаржував до ВРП рішення його Першої Дисциплінарної палати № 2950/1дп/15-18 від 21 вересня 2018 року.

02 квітня 2019 року ВРП подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу, в якому відповідач указує на відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки немає передбачених для цього причин. Просить відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2, а Спірне рішення залишити без змін.

3. У судовому засіданні представники скаржника підтримали аргументи та судження поданої скарги та просили скасувати Спірне рішення й визнати невинним ОСОБА_2 у скоєнні дисциплінарного проступку, поставленого йому за провину.

Представник ВРП просить скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, оскільки оскаржене останнім рішення ВРП є обґрунтованим і правильним.

Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представників скаржника та суб`єкта оскарження, перевірила матеріали справи та наведені у скарзі доводи і дійшла висновку про таке.

4. Фактичні підстави дисциплінарного правопорушення, нормативне процесуальне і процедурне регулювання, яке встановлює і прописує дії суду та судді під час розгляду спору із предметом правовідносин, подібного до того, який з`ясовував суддя ОСОБА_2, міжнародні, конвенційні та етичні правила, яких суддя повинен дотримуватися під час здійснення правосуддя, роль і дії судді ОСОБА_2 під час розгляду судової справи № 804/2690/16, пояснення останнім своїх дій та юридична оцінка дій судді ОСОБА_2 Першою Дисциплінарною палатою ВРП встановлені і можуть бути викладені таким чином.

ОСОБА_2, 1980 року народження, Указом Президента України від 15 квітня 2008 року № 362/2008 (362/2008) призначений на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду в межах п`ятирічного строку, а Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 207-VII (207-18) обраний на посаду судді цього ж суду безстроково.

19 грудня 2016 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_6 на дії судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу матеріалу між членами ВРП від 19 грудня 2016 року № К-2554/0/7-16 вказану дисциплінарну скаргу передано для попередньої перевірки члену ВРП ОСОБА_7 .

За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги член Першої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_7 запропонував відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2

Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 30 березня 2018 року № 949/1дп/15-18 відкрила дисциплінарну справу стосовно цього судді.

За результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду член Першої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_7 дійшов висновку про наявність у діях судді дисциплінарного проступку та запропонував прийняти рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Основою цього рішення стали дії, які суддя ОСОБА_2 допустив під час розгляду адміністративної справи № 804/2690/16.

Ознаки дисциплінарного правопорушення Перша Дисциплінарна палата ВРП виявила за наслідками аналізу та суджень (розсуду) змісту, характеру, послідовності, сукупності і значимості дій судді. Зокрема, ці ознаки були з`ясовані на підставі нижченаведеного.

5. 13 травня 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - Райдержадміністрація), відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та легалізації громадських формувань Дніпропетровського міського управління юстиції. Предмет спору у цій справі становили реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором Райдержадміністрації щодо ТОВ "Агрофірма "АГРОСТЕП" від 12 жовтня 2012 року № 12151060003000819; від 17 січня 2013 року №12151070004000819; від 12 липня 2013 року № 12151050005000819; від 15 липня 2013 року №12151070006000819; від 14 серпня 2013 року № 12151050008000819; від 14 серпня 2013 року № 2151070007000819; від 02 вересня 2013 року № 12151050012000819; від 09 жовтня 2013 року № 12151060013000819; від 09 грудня 2013 року № 12151070014000819; від 26 березня 2014 року № 12151050015000819; від 31 березня 2014 року № 12151070016000819; від 31 березня 2014 року № 12151050017000819; від 12 листопада 2014 року № 12151060018000819; від 20 листопада 2014 року № 12151050019000819; та державним реєстратором Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року № 12151050021000819; від 28 грудня 2015 року № 12151070022000819.

Позивач просив визнати протиправними дії відповідача та скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) згадані вище реєстраційні записи.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 15 серпня 2016 року позов задовольнив повністю.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 жовтня 2016 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року скасував, а адміністративний позов ОСОБА_3 залишив без розгляду. Суд виходив із того, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, визначений статтею 99 КАС.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 03 липня 2018 року ухвалу апеляційного суду скасував і направив справу до цього самого суду для продовження розгляду. Касаційний суд виходив із того, що пропуск строку звернення до адміністративного суду стався з поважних причин.

Перша Дисциплінарна палата ВРП із матеріалів судової справи встановила, що ані Компанія, ані ТОВ "Агрофірма "АГРОСТЕП" не були залучені до участі у справі, хоча із витягу з Реєстру, сформованого 27 квітня 2016 року, вбачається, що засновником юридичної особи ТОВ "Агрофірма "АГРОСТЕП" є Компанія, керівник та підписант - ОСОБА_8 ; вперше реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією змін до установчих документів юридичної особи, було здійснено 12 липня 2013 року, а остання реєстрація змін до установчих документів юридичної особи та зміни складу або інформації про засновників - 25 грудня 2015 року. Аналогічна інформація містилася й у відповідному витягу з Реєстру, сформованому на сайті Міністерства юстиції України.

За результатами розгляду судової справи суд під головуванням судді ОСОБА_2 постановив рішення про скасування записів в установчих документах ТОВ "Агрофірма "АГРОСТЕП" як про внесені зміни до відомостей про юридичну особу, так і записи про внесення змін до установчих документів, зокрема тих, що містили відомості про реєстрацію змін до установчих документів - змін щодо складу та інформації про засновників (що Компанія є засновником ТОВ "Агрофірма "АГРОСТЕП").

Аналізуючи дії позивача в цьому сегменті провадження, Перша Дисциплінарна палата ВРП встановила, що позовна заява містила вимоги як щодо скасування записів в Реєстрі, що стосувалися інформації ТОВ "Агрофірма "АГРОСТЕП", так і факту підтвердження відомостей про право власності Компанії та частки в статутному капіталі згаданого Товариства. Відтак визнала, що незалучення цих юридичних осіб до участі у справі є свідченням порушення судом обов`язку, покладеного статтями 53, 110 КАС, а також вчинення дій усупереч принципам адміністративного судочинства, закріпленим у статтях 2, 7, 8 КАС.

За частиною другою статті 53 КАС (у відповідній редакції) було встановлено, що якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку. З метою виконання обов`язку, передбаченого статтею 53 КАС України, згідно зі статтею 110 цього Кодексу суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходів для всебічного та об`єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може: прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача; прийняти рішення про обов`язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, про залучення третіх осіб до справи; викликати на судовий розгляд адміністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів; прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання.

Відповідно до частини третьої статті 2, статті 7, частини першої статті 8 КАС (у згаданій редакції) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, серед іншого, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено);з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Правосуддя в адміністративних судах здійснюється з дотриманням щонайменше принципів: верховенства права; законності; рівності всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі; обов`язковості судових рішень. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Перша Дисциплінарна палата ВРП з огляду на вимоги позовної заяви про скасування записів у Реєстрі, що стосувалися як інформації щодо Товариства, так і факту підтвердження відомостей про право власності Компанії та частки в статутному капіталі Товариства, які диктували необхідність залучення цих юридичних осіб до участі у справі, а також мотивацію заявлених ОСОБА_3 вимог, суть яких, в основному зводиться до того, що суб`єкти, які зверталися до відповідача із заявами про внесення змін до реєстраційних записів не мали належно оформлених повноважень. Встановила, що суддя під час підготовки справи до розгляду і самого розгляду справи не міг не визначити, що стверджуванні позивачем порушення його прав та інтересів може зачіпати майнові права Компанії.

З огляду на це Перша Дисциплінарна палата ВРП визнала, що розгляд суддею ОСОБА_2 справи без участі зазначених юридичних осіб безперечно вплинув на правове становище Товариства та майнові права Компанії, унаслідок невиконання суддею вимог статей 2, 7, 8, 53, 110 KAC, і дійшла висновку про допущення суддею істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу, Товариством та Компанією, реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, а за наслідками судового розгляду справи ухвалено постанову, якою вирішено питання щодо прав та обов`язків не залучених до участі у справі осіб, чим порушено права цих осіб, гарантовані статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а також статті 6 цієї Конвенції.

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 рішення [Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)] у справі "Schmidt v. Latvia" від 27 квітня 2017 року). Поза всяким сумнівом, право на справедливий судовий розгляд буде тим більше порушено, якщо особа взагалі не була залучена до судового розгляду, в результаті якого було вирішене питання про її права.

Із посиланням на означені аргументи і положення Перша Дисциплінарна палата ВРП не погодилася із твердженнями судді про те, що залучення третіх осіб є не обов`язком, а правом судді та що їх залучення могло вплинути на строки розгляду справ, оскільки, на її думку, не відповідають вимогам процесуального закону та суперечать обставинам справи.

6. Було встановлено також обставини, що під час розгляду справи суддя ОСОБА_2 ухвалою від 07 липня 2016 року витребував з Прокуратури Дніпропетровської області копії матеріалів кримінальних проваджень та інші документи, необхідні для розгляду справи. Зокрема, з кримінального провадження № 42014040000000712, що перебувало у провадженні слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Дніпропетровської області, запитувався висновок почеркознавчої експертизи від 5 листопада 2015 року № 70/04-839, відповідно до якої підписи від імені ОСОБА_3 у реєстраційній картці від 12 жовтня 2012 року та довіреності від 10 жовтня 2012 року виконані не ним, а іншою особою. З огляду на це суд того ж дня виніс ухвалу про зупинення провадження у справі до терміну, встановленого судом. Після того, як термін зупинення провадження у справі минув, ухвалою від 15 серпня 2016 року суд поновив провадження у справі, призначив її до розгляду в цей же день на 9:00 та ухвалив постанову по суті спору. Витребувані судом матеріали надійшли до суду лише 01 вересня 2016 року.

З такої послідовності дій Перша Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що вони свідчать не тільки про те, що суддя ОСОБА_2 вирішив справу до моменту надходження документів, для отримання яких провадження у справі було зупинене, а й про те, що сторони у справі не були повідомлені та об`єктивно не могли бути повідомлені про призначене на 15 серпня 2016 року судове засідання. Повістки про виклик сторін у справі № 804/2690/16 у судове засідання на 15 серпня 2016 року взагалі не направлялися. Сторонам було направлено лише копії ухвали про поновлення провадження у справі та призначення її до розгляду, однак докази їх вручення у матеріалах справи також відсутні.

Частини перша та друга статті 33 КАС у редакції на час розгляду справи встановлювали, що судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. Повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, '', а повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі, з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Відповідно до частини третьої статті 35 КАС повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.

Обґрунтовуючи свій висновок у цій частині, Перша Дисциплінарна палата ВРП послалася на практику ЄСПЛ, який констатував, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав ("Beles and others v. the Czech Republic" ("Белеш та інші проти Чеської Республіки"), $ 49). Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його "цивільних прав та обов`язків". Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (рішення у справі "Schmidt v. Latvia" від 27 квітня 2017 року, пункт 97 та інші).

З огляду на зазначене Перша Дисциплінарна палата ВРП визнала, що призначаючи 15 серпня 2016 року до розгляду справу № 804/2690/16 на 15 серпня 2016 року, суддя ОСОБА_2 діяв з грубим порушенням вимог статей 33, 35 КАС, порушенням права сторін бути повідомленими про розгляд справи та права на справедливий суд.

У відповідь на пояснення судді про те, що витребувані ним із прокуратури документи були попередньо отримані засобами електронного зв`язку (електронною поштою), зазначила, що вони (пояснення) не знайшли свого підтвердження ні в матеріалах справи № 804/2690/16, ні в поясненнях, наданих суддею.

7. У взаємозв`язку із наведеним як грубе порушення вимог статей 69, 79 КАС України Перша Дисциплінарна палата ВРП розцінила те, що суддя ОСОБА_2 зробив посилання у судовому рішенні на обставини і докази, які суд не отримав (не здобув) у визначеному законом порядку. Зокрема, за цими статтями доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Письмові докази, які витребує суд, надсилаються безпосередньо до адміністративного суду. Суд може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду.

Суддя ОСОБА_2 у судовому рішенні посилався на обставини та докази, зокрема й на запитувані зі згаданого вище кримінального провадження, які суд не отримав у визначеному процесуальним законом порядку, що, з позиції Першої Дисциплінарної палати ВРП, свідчить про грубе порушення вимог статей 69, 70 КАС.

8. Представник позивача - ОСОБА_9 подав заяву від 8 липня 2016 року про повернення позовної заяви. Цю заяву суддя ОСОБА_2 залишив поза увагою, а у своїх поясненнях зазначив, що заяву було подано невідомою особою.

Перша Дисциплінарна палата ВРП розцінила пояснення судді непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи № 804/2690/16, у яких містяться інші заяви, подані цією особою, зокрема від 23 червня 2016 року, до якої було додано довіреність, видану 22 червня 2016 року, якою позивач ( ОСОБА_3 ) уповноважив ОСОБА_9 вести усі його справи в усіх судах, зокрема з правом збільшити або зменшити розмір позовних вимог чи відмовитись від позову.

Відповідно до статті 158 КАС судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Із посиланням на вказані положення Закону Перша Дисциплінарна палата ВРП пояснення скаржника на правомірність розгляду суддею заяви ОСОБА_9 про повернення позовної заяви шляхом проставлення на ній резолюції "до справи" визнала неприйнятними, оскільки обраний суддею спосіб розгляду вказаної заяви не відповідає положенням процесуального закону.

9. Суддя ОСОБА_2 визнав, що позивач ОСОБА_3 особисто звертався до приймальної судді ОСОБА_2, до секретаря судового засідання та помічника судді, які можуть це підтвердити про те, що клопотання про повернення позовної заяви він не писав, вказаний документ був поданий іншими особами, які не є його представниками. Але такі твердження судді не підкріплюються матеріалами справи, у якій немає відповідних звернень.

Перша Дисциплінарна палала ВРП наголосила, що цими поясненнями суддя фактично підтвердив наявність позапроцесуального спілкування із позивачем у справі № 804/2690/16 щодо спору, який було передано на розгляд суду. На переконання цього органу, спілкування судді ОСОБА_2 із позивачем у справі № 804/2690/16, про яке стверджував суддя та яке відбулося в інший спосіб, ніж це передбачено процесуальним законом, дає підстави для висновку, що сторонам у цій справі не було створено рівних умов для реалізації процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, що, у свою чергу свідчить про упередженість судді під час розгляду справи № 804/2690/16 та ухвалення постанови із урахуванням відомостей, отриманих у позапроцесуальний спосіб, які не ґрунтуються на матеріалах справи № 804/2690/16.

За статтею 159 КАС обґрунтованим є лише те рішення, що ухвалено судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 6 Конвенції кожному гарантується право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

У параграфі 81 рішення у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01) ЄСПЛ вказав, що "неупередженість" у сенсі статті 6 Конвенції має визначатися суб`єктивною оцінкою, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивною оцінкою - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (див. "Bulut v. Austria", рішення від 22 лютого 1996 року, Reports 1996-II, с. 256, параграф 31 та "Thomann v. Switzerland", рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 815, параграф 30). У межах об`єктивної оцінки має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо неупередженості судів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Вирішується питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.

Із посилання на параграф 87 у цій самій справі ЄСПЛ визначив, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. "Ruiz-Mateos v. Spain", рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Понад те, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands", рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33 та "Ankerl v. Switzerland", рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, с. 1567-68, параграф 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі "Ruiz-Mateos v. Spain", наведене вище, с. 25, параграф 63).

Із наведеного праворозуміння, доказів і фактів, що свідчили про розбіжність позицій позивача у справі та його представника щодо відзиву позовної заяви, що суперечить вимогам статті 70 КАС, Перша Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що суддя ОСОБА_2 порушив принцип рівності сторін у процесі, що є складовою права на справедливий суд, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції.

10. На засідання Першої Дисциплінарної палати ВРП 21 вересня 2018 року суддя ОСОБА_2 пояснив, що копії рішень для відповідачів отримував ОСОБА_9, який згодом надав суду розписки відповідачів про отримання ними копій судового рішення. На підтвердження цього у матеріалах справи

№ 804/2690/16 міститься супровідний лист від 15 серпня 2016 року про направлення сторонам у справі копії цієї постанови, розписка згаданого представника позивача про її отримання та аналогічні розписки відповідачів у справі: від Солонянської РДА - ОСОБА_12, від Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради - ОСОБА_13 Документів, які б підтверджували повноваження цих осіб, у справі відсутні.

Надалі, 29 серпня 2016 року, відповідно до заяви представника позивача - ОСОБА_9 про видачу йому трьох копій рішення суду, суддя видав копії постанови від 15 серпня 2016 року із відміткою про набрання нею законної сили. При цьому ці копії було отримано особисто представником позивача - ОСОБА_9, серед іншого для вручення Солонянській РДА і відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та легалізації громадських формувань Дніпропетровського міського управління юстиції.

Відповідно до частин другої та третьої статті 167 КАС на вимогу особи, яка бере участь у справі, а так само особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки, суд у цей самий день видає копію постанови (або її вступної та резолютивної частин) чи ухвали суду. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин постанови суд повідомляє час, коли особи, які беруть участь у справі, можуть одержати копію постанови в повному обсязі. Суд складає повний текст постанови у строк, передбачений частиною третьою статті 160 цього Кодексу. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох днів з дня його ухвалення чи складення у повному обсязі або у разі їх звернення вручаються під розписку безпосередньо в суді. Якщо копія рішення надіслана представникові, то вважається, що вона надіслана й особі, яку він представляє.

Перша Дисциплінарна палата ВРП у цьому сегменті діяльності судді ОСОБА_2 підкреслила, що описані дії є проявом порушення вимог статті 167 КАС, оскільки копії рішення фактично не були надіслані відповідачам, а згодом під час видачі копії судового рішення із відміткою про набрання ним законної сили врахував надані представником позивача розписки про їх отримання для відповідачів особами, повноваження яких не були підтверджені.

11. За даними ЄДРСР постанову від 15 серпня 2016 року у справі № 804/2690/16 суд надіслав до реєстру 5 вересня 2016 року, зареєстрував 6 вересня 2016 року та оприлюднив 8 вересня 2016 року. Тобто копії судового рішення у цій справі були внесені до ЄДРСР вже після набрання вказаним рішенням законної сили.

Несвоєчасне внесення постанови від 15 серпня 2016 року до ЄДРСР суддя пояснив тим, що за його дорученням відповідний обов`язок був покладений на його помічника.

За частиною першої статті 2 Закону України від 22 грудня 2015 року № 3262-VI "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі "Судова влада України" в порядку, встановленому цим Законом.

У пунктах 2, 13, 14 Порядку ведення ЄДРСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року № 740 (740-2006-п) (далі - Порядок), передбачено, що внесенню до реєстру підлягають усі судові рішення судів загальної юрисдикції, а також окремі думки суддів, викладені у письмовій формі; електронні копії судових рішень надсилаються суддею або відповідальною особою апарату суду не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту; відомості про дату набрання законної сили судовим рішенням надсилаються до ЄДРСР не пізніше наступного дня.

Виконувач голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду листом від 31 травня 2018 року № 3694/02/18 повідомив ВРП, що, як зазначив суддя ОСОБА_2, за його дорученням обов`язок своєчасного надсилання до ЄДРСР копій рішень, ухвалених під головуванням судді ОСОБА_2, покладено на його помічника.

Згідно із пунктом 10 Порядку (в редакції, чинній на момент надіслання судом копії рішення у справі № 804/2690/16), надсилання до реєстру електронних копій судових рішень здійснює суддя або відповідальна особа апарату суду, визначена наказом голови суду. Копія відповідного наказу із зазначенням прізвища, імені, по батькові та контактного телефону відповідальної особи, її електронної адреси надсилається адміністраторові реєстру.

Беручи до уваги зазначене, а також те, що законодавство, чинне на момент здійснення описаних дій, не передбачало можливості надання суддею доручення своєму помічникові на виконання його обов`язку щодо своєчасного надсилання до реєстру копій рішень, якщо це зроблено без видання головою суду відповідного наказу, Перша Дисциплінарна палата ВРП визначила, що суддя ОСОБА_2 не виконав обов`язку щодо своєчасного надання копії судового рішення для її внесення до ЄДРСР у порядку, передбаченому законом.

12. Зіставляючи обставини та умови дисциплінарного правопорушення, яке поставлено за провину скаржнику, з ретроспективою нормативного регулювання дисциплінарної відповідальності суддів та з вчиненням таких дій на час ухвалення оскаржуваного рішення щодо судді ОСОБА_2, Перша Дисциплінарна палата ВРП визначила, що сукупність, послідовність та хронологія дій судді ОСОБА_2, що потягли ухвалення відповідних процесуальних рішень, визнавалися порушеннями як на час їх вчинення, так і на дату ухвалення рішення про притягнення судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності й накладення на нього стягнення.

У цьому місці свого рішення Перша Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що такі дії судді належить кваліфікувати як порушення ним присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя), що відповідає поняттю істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII.

13. Перша Дисциплінарна палата ВРП також з`ясувала і мотивувала свої міркування про те, що на час ухвалення рішення про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні дисциплінарного проступку не сплинули строки притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

14. Сумуючи обставини дисциплінарного правопорушення, встановлені законом підстави і кваліфікуючі ознаки дисциплінарної відповідальності судді, Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що під час розгляду справи № 804/2690/16 суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 . діяв упереджено та умисно, з метою позбавлення Компанії права на частку у Товаристві та відновлення таких прав у позивача, тим самим порушив вимоги процесуального законодавства, принципи адміністративного судочинства, діяв з метою якнайшвидшого ухвалення у справі постанови на користь позивача та зміни власника Товариства, що суперечить завданням судочинства. Тобто, допустив дії, за які його слід притягнути до дисциплінарної відповідальності відповідно до підпунктів "а", "г" пункту 1 та пунктів 2-4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

15. На етапі вирішенняпитання про притягнення судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарний орган керувався положеннями статей 6, 129 Основного Закону України про те, що носіями судової влади в Україні є професійні судді, які,здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права, а також розумінням принципу верховенства права, яке розкривається в рішеннях та висновках Конституційного Суду України та міжнародних судових авторитетних інституцій. В аспекті наведеного робиться посилання в рішенні дисциплінарного органу на окремі правила етичної поведінки, яких повинен притримуватися суддя під час та поза здійснення правосуддя.

Приміром, Перша Дисциплінарна палала ВРП послалася на Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 (v015p710-04) про те, що верховенство права - це панування права в суспільстві, яке вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

Опирається на судження пунктів 16 розділу II, пунктів 41, 42, 52 розділу IV доповіді Європейської комісії "За демократію через право" (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року "Верховенство права" (CDL-AD (2011) 003rev), що у рамках поняття "верховенство права" вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Обов`язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність - це принцип, який означає дотримання законів. Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно з принципом верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень.

З Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів (місто Лондон, 16 жовтня 2015 року), дисциплінарний орган виокремив, що метою судочинства є вирішення спорів, і, ухвалюючи рішення, суд виконує як "нормативну", так і "виховну" роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування. ''. Судові рішення повинні бути відкритими для вивчення та оскарження. Це можна назвати "підзвітністю судової влади", яка є дуже важливою. Відповідно до основоположного принципу судової незалежності система оскарження - це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно (пункт 23 розділу IV).

З Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, Перша Дисциплінарна палала ВРП послалася на те, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року, закріплено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Особливості посади професійного судді полягають в уособленні державної влади шляхом здійснення правосуддя на засадах верховенства права, законності та справедливості, а статус судді передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством.

У пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

16. Обираючи вид стягнення, Перша Дисциплінарна палата ВРП врахувала, що суддя ОСОБА_2 характеризується позитивно, до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Але попри це вважає, що за умов вчинення ним вказаних дисциплінарних проступків, які розцінено як дії, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, ці обставини не можуть виправдати пом`якшення виду стягнення, що підлягає застосуванню до судді.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Згідно із частиною восьмою статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується, у тому числі, у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Із посиланням на викладене Перша Дисциплінарна палата визначила, що до судді ОСОБА_2 має бути застосоване дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, який вважає його пропорційним та єдино необхідним.

17. У скарзі до ВРП на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 21 вересня 2018 року № 2950/1дп/15-18 "Про притягнення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності" представник ОСОБА_2 - адвокат Кравець Р. Ю., як згадувалося вище, просив його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

За результатами розгляду цієї скарги ВРП прийняла Спірне рішення, в якому виснувала, що досліджені твердження скаржника не спростовують висновків Першої Дисциплінарної палати ВРП, яка обґрунтовано встановила наявність у діях судді низки підстав дисциплінарних порушень, та, зважаючи на їх характер, а також на наслідки, які настали за результатами вчинених суддею діянь, дійшла обґрунтованого висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненому проступку.

18. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України суддя може бути звільнений зі своєї посади у разі вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Із преамбули та частини першої статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII (1798-19) ) видно, що цей Закон визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя. Рада є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до підпунктів "а" і "г" пункту 1, пунктів 2 - 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави: незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків;

Відповідно до частини першої статті 107 цього Закону право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.

За частиною першою статті 108 цього Закону дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) , з урахуванням вимог цього Закону.

Згідно з частиною першою, другою, пунктом 1 частини восьмої, пунктами 1, 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення стосовно судді може застосовуватися у виді: 1) попередження; 2) догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; 3) суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; 4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Відповідно до статті 111 цього Закону суддя може оскаржити рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності з підстав та в порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) .

У частинах першій, другій статті 42 Закону № 1798-VIII передбачено, що дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

За частинами першою, третьою, десятою статті 51 цього Закону право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до Вищої ради правосуддя. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Частинами першою, другою статті 52 цього Закону передбачено, що рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати може бути скасовано з переліку підстав, який є вичерпним і таким: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Право на оскарження до суду рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення Вищої ради правосуддя ухвалене за його скаргою.

За частиною третьою статті 56 цього Закону питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

За пунктами 2, 3 частини першої, частиною сьомою, восьмою статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності дій чи бездіяльності '' Вищої ради правосуддя ''; законності актів Вищої ради правосуддя ''; законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат. На рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом. Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя або залишити його без змін. У випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Консультативна рада європейських суддів у своєму висновку зазначила, що "дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду" (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою цього Суду "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

ЄСПЛ у рішенні від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та й доказів, поданих сторонами.

Конституційний Суд України в Рішенні у справі про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 1-1/2004 зазначив, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

19. Велика Палата Верховного Суду в межах доводів і вимог скарги та на підставі встановлених фактичних обставин, що стали підставами для висновку про вчинення суддею дисциплінарного порушення, перевірила правильність застосування дисциплінарними органами норм матеріального і процедурного права, зокрема, оцінила Спірне рішення ВРП щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді, мотиви відповідача про скоєння суддею дисциплінарного проступку, що робить несумісним перебування останнього на посаді судді, та вважає, що відповідь на порушені в скарзі судді ОСОБА_2 питання правомірності рішення дисциплінарного органу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності потребує насамперед з`ясування:

чи було вчинено дисциплінарне правопорушення, які фактичні підстави цього проступку;

чи містить діяння, яке поставлено за провину судді ОСОБА_2, ознаки дисциплінарного проступку;

чи встановлює закон підстави, за яких вчиненні цим суддею дії мають (можуть) розцінюватися (кваліфікуватися) як дисциплінарний проступок;

чи встановлює закон дисциплінарну відповідальність за порушення, яке поставлено за провину судді ОСОБА_2 ;

чи є обґрунтовані підстави для визнання судді винним у скоєнні дисциплінарного делікту;

чи немає обставин, що виключають дисциплінарну відповідальність судді за ті дії, які він вчинив;

чи встановлена законом процедура здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді;

чи були встановлені законом приводи для здійснення дисциплінарного провадження відносно судді;

чи була дотримана процедура провадження;

чи повноважний орган провадив дисциплінарне провадження щодо судді ОСОБА_2,

чи не були порушені права судді ОСОБА_2, передбачені законом, під час здійснення дисциплінарного провадження;

чи мотивованим і обґрунтованим є рішення дисциплінарного органу ВРП і самої ВРП про вчинення суддею ОСОБА_2 дисциплінарного порушення, чи отримали правову оцінку твердження судді, висловлені ним на свій захист;

чи є обставини, що вказують на обрання судді ОСОБА_2 надмірно суворого, непропорційного, а звідси - несправедливого виду дисциплінарного стягнення;

чи не вийшов уповноважений дисциплінарний орган за межі своїх повноважень і не вдався до оцінки законності і обґрунтованості судового рішення, постановленого під головуванням ОСОБА_2 у справі № 804/2690/16.

20. Притримуючись означених меж, Велика Палата Верховного Суду передусім зазначає, що в судовому перегляді скарги судді ОСОБА_2 немає потреби вдаватися до детального опису і з`ясування дотримання дисциплінарними органами формальних і матеріальних (фактичних) передумов для відкриття і здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді ОСОБА_2, оскільки в його скарзі не оспорюється, а обставини справи не вказують на протилежне, що приводом стала дисциплінарна скарга фізичної особи із названими у ній підставами, які з погляду її автора вказують на вчинення суддею дисциплінарного порушення.

Не заперечується в скарзі й те, що дисциплінарне провадження відносно скаржника врегульовано законом, на підставі якого визначені органи, що здійснюють таке провадження. Встановлені підстави для відкриття дисциплінарного провадження, повноваження цих органів, види та умови накладення дисциплінарного стягнення.

Як видно зі змісту скарги, в ній не акцентується увага на істотних порушеннях перебігу здійснення дисціплінарного провадження, послідовності чи хронології дій дисциплінарного органу, які б могли поставити під сумнів результати розгляду.

Не містить скарга, як і матеріали справи відомостей про обмеження права судді надати письмові пояснення по суті скарги чи донести свою позицію безпосередньо дисциплінарному органу на засіданні із розгляду дисциплінарної справи.

У рішенні Першої Дисциплінарної палати ВРП викладені підстави дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_2, набір і зовнішній вираз яких скаржник та його представники фактично не заперечують або, інакше кажучи, не ставлять під сумнів факт розгляду суддею ОСОБА_2 адміністративної справи № 804/2690/16, ухвалених у ній процесуальних рішень та вчинення ряду інших дій, які входять в межі провадження у цій справі.

Поряд із цим, зі змісту скарги та позиції представників скаржника під час перегляду Спірного рішення видно, що суддя ОСОБА_2 категорично не згідний з тим, як Перша Дисциплінарна палата ВРП і Рада оцінили його дії і рішення під час судового розгляду згаданої справи. Загалом обґрунтовує, що ці органи протиправно вдалися до оцінки законності й обґрунтованості судових рішень і процесуальних дій судді і таким чином перебрали на себе повноваження вищих (апеляційної чи касаційної) судових інстанцій із перегляду судового рішення в адміністративній справі № 804/2690/16.

21. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у Спірному рішенні ВРП правильно погодилася з тим, що підстави дисциплінарного правопорушення, які встановила Перша Дисциплінарна палата ВРП і які були відтворені в цій постанові, містять достатньо даних для настання дисциплінарної відповідальності. У цьому рішенні Рада проаналізувала кожну з них і надала відповідну правову характеристику з погляду належності до ознак, що утворюють склад дисциплінарного делікту.

ВРП навела аргументи на підтримання правильності висновків Дисциплінарної палати про дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення на скаржника. З огляду на час вчинення останнім діяння, історичну ретроспективу нормативного регулювання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за такі дії, ВРП слушно погодилася з рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП про те, що порушення, яке вчинив ОСОБА_2, підпадає під правову кваліфікацію, яку сформулювала Дисциплінарна палата. Рада обґрунтовано схвалила рішення Дисциплінарної палати про відсутність підстав для звільнення судді від дисциплінарної відповідальності.

Рада перевірила і не поставила під сумнів того, що вибір виду дисциплінарного стягнення провадився на підставі множинності, сукупності та характеру вчиненого суддею діяння, часового проміжку його скоєння, відомостей про особу судді та обставин, що впливають на дисциплінарну відповідальність, із розуміння того, що проступок вчинив саме суддя і саме в сфері правосуддя, а також наскільки дії судді під час здійснення провадження в адміністративній справі були об`єктивними, відповідали вимогам закону і принципу верховенства права, присязі судді, дотриманню високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

22. Велика Палата Верховного Суду висновує, що наведені в оскаржуваному рішенні ВРП результати розгляду скарги судді ОСОБА_2 на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП вмотивовані, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, рішення ухвалене на підставі закону та з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII обов`язкових підстав для скасування Спірного рішення ВРП немає. Рада діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII (1798-19) .

23. У скарзі до ВРП на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП представник судді ОСОБА_2 навів доводи про її протиправність і необхідність прийняття запропонованого у скарзі рішення. ВРП навела мотиви незгоди із ними, зміст який викладений у цій постанові. Доводи тієї скарги в основному перекликаються із міркуваннями та вимогами, які містять у скарзі на Спірне рішення.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає у скарзі представника скаржника, яку він до неї подав, доводів чи аргументів, що були би вагомими чи відмінними від наведених у скарзі до ВРП настільки, щоб задовольнити їх та ухвалити нове рішення, яким відмовити у притягненні судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

У контексті цього слід визнати необґрунтованими і непереконливими твердження скаржника, що обраний судді ОСОБА_2 вид дисциплінарного стягнення є надмірно суворим, свавільним чи очевидно несправедливим.

24. Велика Палата Верховного Суду не вважає, що Рада перебрала на себе невластиві їй повноваження оцінювати законність і обґрунтованість судових рішень, на чому наполягає скаржник.

Перша Дисциплінарна палала ВРП у своєму рішенні і Рада у Спірному рішенні виокремили, що за наслідками розгляду дисциплінарної скарги не оцінюють законність і обґрунтованість судового рішення, постановленого під головуванням судді ОСОБА_2 Із текстів та змісту цих рішень не вбачається таких оціночних суджень.

У розумінні положень статті 106 Закону № 1402-VIII, зокрема й підпунктів "а" і "г" пункту 1, пунктів 2 - 4 частини першої цієї статті, дисциплінарний орган повинен встановити, які дії здійснив суддя в царині своєї діяльності, якою є сфера правосуддя; як процесуальний закон приписує діяти чи не діяти судді; які рішення має вчинити суддя, а на які встановлені обмеження чи заборона; чи діяв суддя відповідно до закону та відомих нормативних положень і якщо чинив усупереч, то через які причини, якими мотивами керувався. Встановлення кваліфікуючих фактичних обставин дисциплінарного правопорушення, вибір нормативних положень і зіставлення фактичних передумов дисциплінарного проступку із вимогами закону, що встановлюють процедуру здійснення судочинства, норми поведінки судді, зокрема й етичні правила, виявлення в діях судді невідповідності, відхилення, недотримання чи інших негативних поведінкових факторів, зовнішній вираз яких відображає ставлення свідомості і волі судді до суті та характеру цих дій і дає можливість визначити, чи вчиняв ці дії суддя умисно або через грубу недбалість, утворюють юридичну кваліфікацію фактичних взаємовідносин, формують обсяг та зміст (тіло) діяння. Встановлюються ознаки, що характеризують діяння як дисциплінарний проступок, його негативні наслідки і причинний зв`язок між ними, надається юридична оцінка проступку.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 242 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За частиною другою статті 317 цього Кодексу, зокрема, апеляційний суд має повноваження переглядати судове рішення суду першої інстанції і визнавати, чи мало місце неправильне застосування норм матеріального права, під яким вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За цим же Законом порушенням норм процесуального права може визнаватися таке з них, що призвело до неправильного вирішення справи.

Повноваженнями на перегляд й правову оцінку законності судового рішення суду першої інстанції наділений й суд касаційної інстанції.

Із наведеного випливає, що порушення правових (матеріальних чи процесуальних) норм, а звідси - законність/незаконність судового рішення, яка проявляється в їхньому неправильному застосуванні, може охоплюватися предметом дослідження дисциплінарного провадження і бути предметом перегляду й перевірки законності та обґрунтованості судового рішення, повноваження на які надано судам апеляційної та/або касаційної інстанцій. Кожне із цих проваджень має свої завдання, функції, способи дослідження, повноваження компетентних органів і законодавчі застереження та заборону перебирати на себе повноваження одне одного.

Викладене дає підстави вважати, що повноваження вищих судових інстанцій перевіряти та оцінювати законність й обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій, не означає, що судові дисциплінарні органи, діючи виключно в рамках свого статусу, повноважень і порядку, неправоможні дати юридичну кваліфікацію фактичним взаємовідносинам, які склалися у зв`язку з діями і рішеннями судді, на предмет наявності в них ознак дисциплінарного проступку.

25. Непереконливим є твердження скарги судді ОСОБА_2 про складність і відсутність висновків про незаконність справи судів вищий інстанцій.

Із мотивації судів вищих судових інстанцій видно, що суд апеляційної інстанції ухвалив процесуальне рішення про повернення апеляційної скарги у зв`язку з пропуском строку на оскарження, а суд касаційної інстанцій дійшов висновку, що пропуск строку на апеляційне оскарження стався внаслідок поважних причин. Суди вищих інстанцій висновків про розгляд адміністративної справи з дотримання вимог процесуального закону не формулювали.

26. Велика Палата Верховного Суду не знаходить в аргументах скаржника обставин, які б вказували, що множинність, сукупність та характер вчиненого суддею діяння не давали Раді причин не погодитися з висновками дисциплінарної палати про те, що діяння чинилося умисно, принаймні окремі з них. Суддя ОСОБА_2 фактично не заперечив такого вольового ставлення до своїх дій, приміром тоді, коли у письмових поясненнях на запитання про причини незалучення до справи Компанії як третьої особи повідомив, що діяв так з метою запобігти, щоб хтось третій рейдерським способом не захопив Товариство.

27. Відхиленню підлягають і твердження скаржника про те, що в рішеннях Першої Дисциплінарної палати ВРП та Ради немає мотивів щодо наявності такого обов`язкового елементу дисциплінарного порушення як підрив суспільної довіри до суду, оскільки з викладених у Спірному рішенні обставин дисциплінарного проступку та його юридичної кваліфікації видно, що такі мотиви наведені.

28. У скарзі наводять й інші мотиви незгоди з оскаржуваним рішенням ВРП. Із посиланням на рішення ЄСПЛ у справах "Олександр Волков проти України" і "Куликов та інші проти України" робиться висновок про порушення принципів незалежності та неупередженості.

Ці мотиви і твердження були предметом судового перегляду Великою Палатою Верхового Суду і не спростовують висновків цієї постанови.

Отже, з огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП.

Керуючись статтями 243, 245, 250, 266, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_2 на рішення Вищої ради правосуддя від 24 січня 2019 року № 190/0/15-19 "Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 вересня 2018 року № 2950/1дп/15-18 про притягнення судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності" залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 24 січня 2019 року № 190/0/15-19 - без змін.