П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 800/339/17 (800/376/13)

Провадження № 11-402заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання незаконною та скасування постанови

за апеляційною скаргою ВРУ на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2019 року (судді Смокович М. І., Бевзенко В. М., Білоус О. В., Шарапа В. М., Стрелець Т. Г.),

УСТАНОВИЛА :

У червні 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРУ про визнання незаконною та скасування Постанови ВРУ від 23 травня 2013 року № 311-VII (311-18) про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з посад суддів Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги (далі - Постанова) відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року).

На обґрунтування позову послалися на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення ВРУ не врахувала їхньої позиції, чим позбавила можливості вплинути на результат голосування, що призвело до порушення права на справедливий розгляд, передбаченого статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Вважають, що застосування такої найсуворішої санкції, як звільнення з посади, не відповідає принципу пропорційності, передбаченому пунктом 5.1 Європейської хартії про статус суддів.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із постановою Вищого адміністративного суду України,

ОСОБА_1 подала до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) заяву проти України, в якій скаржилася на порушення пункту 1 статті 6 та статті 8 Конвенції, посилаючись на те, що провадження стосовно її звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а також незаконне звільнення значним чином вплинуло на її приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.

19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_1 (№ 57154/13 ), яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності і безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Рішення Суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

27 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2013 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду; далі - КАС), в якій просила скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2013 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити її позов повністю.

За наслідками розгляду справи за заявою ОСОБА_1 . Верховний Суд України 7 серпня 2017 року прийняв постанову, якою з огляду на зазначені вище висновки ЄСПЛ у рішенні від 19 січня 2017 року у справі "Куликов та інші проти України"скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 28 серпня 2013 року в частині позовних вимог ОСОБА_1, а справу в цій частині передав на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

З початком роботи Верховного Суду 15 грудня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 12 березня 2019 року позов ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування постанови задовольнив повністю: визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги.

Не погодившись із таким рішенням суду, ВРУ звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно і неповно дослідив докази та встановив обставини справи, а тому таке рішення є незаконним і підлягає скасуванню. На думку ВРУ, приймаючи оскаржувану Постанову, ВРУ діяла на законних підставах із дотриманням процедури звільнення позивача з посади судді у зв`язку із порушенням нею присяги судді, яка визначена Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України. Скасовуючи Постанову ВРУ, суд першої інстанції не вказав, у чому полягає його неправомірність та незаконність.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення з тих підстав, що оскаржуване судове рішення є законним, прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі ВРУ доводи та надані на противагу їм аргументи позивача, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, Указом Президента України від 4 листопада 2004 року № 1367/2004 "Про призначення суддів" (1367/2004) , зокрема ОСОБА_1, призначено на посаду судді Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області строком на п`ять років.

14 грудня 2004 року ОСОБА_1 прийняла присягу судді. Постановою ВРУ від 9 вересня 2010 року № 2512-VІ (2512-17) її обрано суддею цього ж суду безстроково.

У провадженні суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_2., ОСОБА_1. та ОСОБА_14. була кримінальна справа щодо обвинувачення ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 296, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК), ОСОБА_6 - у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою та другою статті 296 КК, ОСОБА_7 - у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК, ОСОБА_8 - у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК.

Цю кримінальну справу неодноразово розглядали різні судові інстанції. Криворізький районний суд Дніпропетровської області вироком від 23 червня 2011 року визнав ОСОБА_5 винним у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 296, частиною першою статті 263 КК, і на підставі частини першої статті 70 вказаного Кодексу за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив покарання - 14 років позбавлення волі; ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частинами першою та другою статті 296 КК, і на підставі частини першої статті 70 КК остаточно призначив покарання - 3 роки позбавлення волі; ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК, та призначено кожному з них окремо покарання - 2 роки 6 місяців позбавлення волі, на підставі статті 75 цього Кодексу їх звільнено від відбування призначеного покарання з випробувальним строком на 2 роки.

Ухвалою від 7 вересня 2011 року Апеляційний суд Дніпропетровської області вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2011 року скасував, а справу направив на новий судовий розгляд.

21 березня 2012 року колегія суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі ОСОБА_2 (головуючий), ОСОБА_1 . та ОСОБА_14. ухвалили вирок, яким ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених статтею 118 (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця), частиною першою статті 263, частиною другою статті 296 КК, і призначено покарання відповідно до частини першої статті 70 КК у виді 3 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК його було звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки, на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію в 2011 році" його звільнено від призначеного покарання; ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 296, частиною другою статті 296 КК, та на підставі частини першої статті 70 КК призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, від відбування якого на підставі статті 75 вказаного Кодексу він був звільнений з випробувальним строком на 2 роки, від призначеного покарання був звільнений на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію в 2011 році"; ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК, кожному з них окремо призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі, на підставі статті 75 КК кожного з них звільнено від відбування покарання з випробувальним строком на 2 роки.

Суддя Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_14. написала окрему думку щодо вироку суду, в якій, зокрема, вказала, що дії ОСОБА_5 стосовно потерпілого ОСОБА_9 повністю охоплюються частиною другою статті 115, частиною четвертою статті 296, частиною першою статті 263 КК.

3 липня 2012 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив вирок, яким скасував вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2012 року в частині кваліфікації дій ОСОБА_5 і призначення засудженому покарання. ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частиною першою статті 263, частиною четвертою статті 296 КК України, на підставі частини першої статті 70 цього Кодексу призначено йому покарання у виді 14 років позбавлення волі; ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 296, частиною другою статті 296 КК, на підставі частини першої статті 70 цього Кодексу призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" його звільнено від призначеного покарання; ОСОБА_7 та ОСОБА_8 винними у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 296 КК, призначено кожному з них окремо покарання - 2 роки 6 місяців позбавлення волі, на підставі статті 75 КК їх звільнено від відбування покарання з випробуванням на 2 роки. В іншій частині вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2012 року залишено без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 лютого 2013 року змінив вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 липня 2012 року щодо ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та виключив з мотивувальної частини вироку рішення суду про скоєння ОСОБА_6 злочинів у стані алкогольного сп`яніння та визнання цієї обставини такою, що обтяжує покарання; у частині призначення покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зазначив, що необхідно вважати їх засудженими до покарання, визначеного вироком Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2012 року.

У березні 2012 року до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) надійшло депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_20. від 26 березня 2012 року щодо порушення суддями Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_14., ОСОБА_2., ОСОБА_1 норм чинного законодавства України під час розгляду кримінальної справи № 1-668/11.

Крім того, до ВРЮ з цього ж приводу зверталися народні депутати ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, радник Президента України - керівник Головного управління з питань судоустрою Портнов А. В., прокурор Дніпропетровської області Марчук Н. В.

Перевірку відомостей, викладених у депутатському зверненні народного депутата ОСОБА_20., щодо наявності підстав для внесення подання про звільнення суддів Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_14, ОСОБА_2, ОСОБА_1 з посад за порушення присяги взяв на себе Голова ВРЮ ОСОБА_15 (доручення від 26 березня 2012 року № 242/0/4-12).

За результатами перевірки відомостей, зазначених у депутатському зверненні народного депутата ОСОБА_20., член ВРЮ ОСОБА_15 12 вересня 2012 року звернувся до ВРЮ з пропозицією про внесення подання про звільнення ОСОБА_14, ОСОБА_2, ОСОБА_1 з посад суддів Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги (довідка-пропозиція). 16 жовтня 2012 року член ВРЮ ОСОБА_15 відкликав свою пропозицію від 12 вересня 2012 року в частині внесення подання про звільнення ОСОБА_14 з посади судді Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги.

Згідно з висновком секції ВРЮ від 16 жовтня 2012 року ВРЮ рекомендовано прийняти рішення про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з посад суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги та про затвердження результатів перевірки, проведеної членом ВРЮ ОСОБА_15 за депутатським зверненням народного депутата ОСОБА_20. від 26 березня 2012 року, та визнання відсутніми підстав для внесення подання про звільнення ОСОБА_14 з посади судді цього ж суду за порушення присяги.

16 жовтня 2012 року ВРЮ ухвалила рішення № 1158/0/15-12 про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з посад суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги та затвердження результатів перевірки стосовно судді цього ж суду ОСОБА_14

18 жовтня 2012 року Голова ВРЮ направив на адресу ВРУ подання про звільнення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з посад суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги.

23 травня 2013 року ВРУ ухвалила Постанову, якою відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) звільнила з посад суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Вважаючи зазначенірішення ВРЮ та Постанову ВРУ протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовами.

Варто зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 28 березня 2018 року у справі № 800/346/17 (9901/343/18) позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення ВРЮ від 16 жовтня 2012 року № 1158/0/15-12 в частині внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Велика Плата Верховного Суду постановою від 22 листопада 2018 року

(№ 11-463сап18) зазначене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду рішенням від 28 березня 2018 року залишила без змін.

Розглядаючи справу "Куликов та інші проти України", зокрема і заяву

ОСОБА_1 (№ 57154 /13), ЄСПЛ постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши, що провадження у ВРЮ і ВРУ характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки (пункти 135, 137 цього рішення).

Суд констатував і порушення статті 8 Конвенції щодо заявника, встановивши, що звільнення заявника з посади становило втручання у його приватне життя, а також що таке втручання не відповідало вимогам "якості закону" (пункт 138 зазначеного рішення).

Суд також постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникам суми, зазначені у додатку II, а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Зокрема, ОСОБА_1 присуджено відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 євро та відповідно до підпункту "а" пункту 159 рішення Суду одинадцятьом заявникам, серед яких і ОСОБА_1, - спільно суму у розмірі 11 000 євро відшкодування судових та інших витрат, понесених під час проваджень у Суді.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Суду у справах проти України та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, регулюються положеннями Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) (далі - Закон № 3477-IV (3477-15) ).

Відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV рішення Суду є обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Статтею 17 цього Закону встановлено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

У пункті 148 рішення у справі "Куликов та інші проти України" Суд зазначив, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, а також інституційні зміни. У зв`язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримувався підходу, обраного у справі "Олександр Волков проти України" щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні від 4 грудня 1995 року в справі "Беллет проти Франції" Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

Разом із цим за приписами підпункту "б" частини третьої статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції, яке здійснюється шляхом повторного розгляду справи адміністративним органом.

На підставі зазначеного, а також ураховуючи встановлені ЄСПЛ порушення вимог статей 6, 8 Конвенції при розгляді справи позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки рішення ВРЮ від 16 жовтня 2012 року № 1158/0/15-12 "Про внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_2, ОСОБА_1 з посад суддів Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги та затвердження результатів перевірки стосовно судді цього ж суду ОСОБА_14 " в частині внесення подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за порушення присяги скасовано як протиправне судовим рішенням, яке набрало законної сили, то Постанову в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді, яку ВРУ ухвалила на підставі зазначеного подання ВРЮ (щодо ОСОБА_1 ), теж треба скасувати як протиправну.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги ВРУ й скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2019 року, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалив з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 242, 266, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Верховної Ради України залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.