826/8155/17 Про визнання протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк" в частині визнання нікчемним переказу коштів (транзакцій), здійсненного товариством з обмеженою відповідальністю на рахунок, що належить заявнику, зобов'язання уповноваженої особи ФГВФО на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про особу вкладника, яка має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором вкладу (депозиту) - 09.08.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправним та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Смолія Богдана Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді: Літванової А.В. від 06 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьменка В.В., Василенка Я.М., Шурка О.І. від 17 січня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова О.Ю. (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", відповідач), в якому просила:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" про визнання переказу коштів (транзакцій) на загальну суму 55742,40 грн, здійсненного товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" на рахунок № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), нікчемним;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком № НОМЕР_1 на суму 55742,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправні дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", що полягають у визнанні нікчемними операцій з переказу коштів з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на рахунок позивача, що зумовило невключення останнього до переліку вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Уповноваженою особою Фонду не наведено та не надано доказів, які б свідчили, що правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави; що внаслідок укладання договору банківського вкладу (депозиту) банк взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, або умови договору передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 11 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі № 9901/4290/19, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" укладено договір банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)" від 29 січня 2016 року № 980-085-000000195, згідно з яким позивачу відкрито на його ім`я поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні для зберігання грошей клієнта.

Також, між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено договір "Суперкапітал+" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно) від 29 квітня 2016 року № 980-085-000231372, яким передбачено, що позивач передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошові кошти у розмірі 55000,00 грн на строк не більше 91 день, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути позивачу кошти та виплатити проценти.

Платіжним дорученням від 29 квітня 2016 року № 7407854 підтверджуються, що позивачем було перераховано кошти в сумі 55 000, 00 грн на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" з призначенням платежу "перерахування залучених коштів згідно з договором від 29 квітня 2016 року № 980-085-000231372".

Також, наявною у матеріалах справи випискою по особовим рахункам позивача, підтверджено, що 19 травня 2016 року на банківський рахунок позивача № НОМЕР_1 ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" перераховано грошові кошти у розмірі 55000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-085-000231372 від 29 квітня 2016 року" та перераховано грошові кошти у розмірі 742,40 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-085-000231372 від 29 квітня 2016 року".

У той же час, на підставі постанови Правління Національного банку України "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" від 23 травня 2016 року № 14/БТ, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" від 23 травня 2016 року № 812, згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича строком на 1 місяць з 23 травня 2016 по 22 червня 2016 рік.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду строк тимчасової адміністрації продовжено до 22 липня 2016 року та продовжено повноваження Уповноваженої Фонду на здійснення тимчасової адміністрації до 22 липня 2016 року включно.

У подальшому, на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" від 12 липня 2016 року № 124-рш, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку" від 12 липня 2016 року № 1213, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01 вересня 2016 року № 1702 повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову Олександру Юрійовичу з 05 вересня 2016 року включно.

Листом від 23 січня 2017 року № ЗГ1/6670 ОСОБА_1 повідомлено про нікчемність переказів коштів (транзакції), здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19 травня 2016 року на рахунки позивача, відкриті в ПАТ "Банк Михайлівський" в загальній сумі 55742,40 грн, з призначеннями платежів "Повернення коштів згідно з договором № 980-085-000231372 від 29 квітня 2016 року" та "Оплата процентів по договору № 980-085-000231372 від 29 квітня 2016 року".

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що Уповноважена особа Фонду невключила позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, у зв`язку з тим, що у результаті перевірки виявлення було виявлено, що транзакція з перерахування коштів з рахунку ТОВ "ІРЦ" на рахунок позивача у ПАТ "Банк Михайлівський" має ознаки нікчемності, оскільки внаслідок її здійснення було збільшено розмір кредиторських вимог та порушення правил черговості задоволення вимог кредиторів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI (4452-17) ).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Нарахування відсотків за вкладами припиняється у день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує:

1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 цього Закону;

3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, що не виконане;

4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду;

5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак.

Отже, Закон № 4452-VI (4452-17) пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" на банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1, відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 980-085-000000195 від 29 січня 2016 року, знаходилась сума 55742,40 грн.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахування із рахунку ТОВ "ІРЦ" у ПАТ "Банк Михайлівський", що підтверджено випискою з рахунку.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Закон № 4452-VI (4452-17) визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що у повідомленні про нікчемність правочину № 3Г1/6670 від 23 січня 2017 року Уповноважена особа Фонду посилається на пункти 1, 2, 7 та 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Відповідно до пунктів 1-2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог та якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду не зазначено, які майнові зобов`язання прийняв на себе банк без встановлення обов`язку контрагента, не вказано на причинно-наслідковий зв`язок між такими зобов`язаннями та настанням неплатоспроможності банку, тобто не доведено наявність підстав, визначених пунктами 1-2 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, вважати правочин та транзакцію за цим правочином нікчемними.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Крім того, підставою нікчемності правочину є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (пункт 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

З аналізу пункту 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов`язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов`язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого договору, нікчемними за пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних. Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.

Аналогічна правова позиція щодо застосування пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ "Банк Михайлівський", викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/1083/17, від 10 червня 2019 року у справі № 808/417/17, від 12 червня 2019 року у справі № 823/960/18, від 27 червня 2019 року у справі № 818/1170/17. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції Верховного Суду.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України (254к/96-ВР) , у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13 (v0013700-15) .

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Колегія суддів також враховує, що 15 листопада 2016 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" (1736-19) (набув чинності 19 листопада 2016 року; далі - Закон № 1736-VIII (1736-19) ), яким, зокрема, статтю 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" доповнено частиною п`ятою такого змісту: "У разі виконання банком функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів фізичних осіб на користь третіх осіб (включаючи небанківські фінансові установи) банк зобов`язаний попередньо ознайомити у письмовій формі фізичних осіб про те, що такі кошти не є банківським вкладом фізичної особи, на який поширюються гарантії, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Крім того, Законом № 1736-VIII (1736-19) розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4452-VI (4452-17) доповнено пунктом 15 такого змісту:

"До вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" (1736-19) віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника".

Таким чином, законом чітко встановлено, що на залучені від фізичної особи до небанківської фінансової установи кошти через банк, що виступив повіреним (агентом, іншим посередником) за відповідним договором, поширюються гарантії, визначені Законом № 4452-VI (4452-17) , зокрема, за наявності таких умов: 1) вкладника не поінформовано під розпис, що на такі кошти не поширюються відповідні гарантії; 2) на дату набрання чинності Законом № 1736-VIII (1736-19) банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17.

У зв`язку з тим, що судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не був повідомлений банком про те, що на кошти, які надійшли на його рахунок від третьої особи, не поширюються гарантії, визначені Законом № 4452-VI (4452-17) , а також станом на 19 листопада 2016 року (дата набрання чинності Законом № 1736-VIII (1736-19) ) ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії неплатоспроможних, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, відсутні підстави вважати, що позивач не набув статусу вкладника ПАТ "Банк Михайлівський" та на кошти, розміщені на рахунку позивача, не поширюються гарантії, визначені Законом № 4452-VI (4452-17) .

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав вважати транзакцію з перерахування коштів з рахунку ТОВ "ІРЦ" на рахунок позивача, відкритий відповідно до договору банківського вкладу № 980-085-000000195 від 29 січня 2016 року, нікчемною та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного правочину, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI (4452-17) , для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій у частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" № 42/2 від 01 червня 2016 року у частині визнання нікчемним правочину ОСОБА_1, у зв`язку з таким.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що рішення Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов`язків для третіх осіб, відповідно, видання такого рішення не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, у частині визнання протиправними дій та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати у силу вимог частини першої статті 354 КАС України та провадження у справі у цій частині закрити.

Крім того, колегія суддів зауважує, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 823 від 26 травня 2016 року внесено зміни до Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14. Пункт 5 розділу ІІ вказаного Положення викладено у новій редакції, зокрема, останнім абзацом визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що резолютивну частину рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, слід змінити, виклавши у редакції цієї постанови.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 818/1747/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35,заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати у частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочинів, а провадження у справі у цій частині - закрити; викласти абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, в редакції цієї постанови; в іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 354, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року скасувати у частині скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" про визнання переказу коштів (транзакцій) на загальну суму 55742,40 грн, здійсненного Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" на рахунок № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), нікчемним, а провадження у справі у цій частині закрити.

Змінити рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року у такій редакції:

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" включити дані про ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по договору банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)" від 29 січня 2016 року № 980-085-000000195 на суму 55742,40 грн та надати доповнення до переліку рахунків до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для затвердження у реєстрі відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.