826/8053/15 Про визнання протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк" в частині визнання нікчемним договору вкладу (депозиту), зобов'язання уповноваженої особи ФГВФО на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про особу вкладника, яка має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором вкладу (депозиту) - 09.08.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дії, визнання нечинним і скасування наказу в частині за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді: Арсірія Р.О. від 25 серпня 2015 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ключковича В.Ю., Губської О.А., Сорочка Є.О. від 28 березня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк", відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо визнання нікчемними укладених із ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) договору банківського вкладу № 06/1286-2014 від 12 червня 2014 року, договору банківського рахунку № 6713 від 20 березня 2012 року та всіх транзакцій за цими правочинами, а також, щодо зупинення перерахування/виплати за вказаними транзакціями та правочинами;

- визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" № 61 від 29 серпня 2014 року в частині, що стосується ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 );

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" щодо невключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до повного переліку вкладників ПАТ "Старокиївський Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" включити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до переліку вкладників ПАТ "Старокиївський Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), якому необхідно здійснити виплату відшкодування за вкладами в ПАТ "Старокиївський Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до Реєстру вкладників (Загального реєстру вкладників) ПАТ "Старокиївський банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , згідно яких, на його думку, йому має бути виплачена гарантована сума відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначив, що відповідачами в порушення вимог чинного законодавства не включено ОСОБА_1 до переліку вкладників та Загального реєстру вкладників ПАТ "Старокиївський Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договорами банківського вкладу № 06/1286-2014 від 12 червня 2014 року та банківського рахунку № 6713 від 20 березня 2012 року, що порушує його майнові права.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2015 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо визнання нікчемними укладених із ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) договору банківського вкладу № 06/1286-2014 від 12 червня 2014 року та всіх транзакцій за цими правочинами, а також щодо зупинення перерахування/виплати за вказаними транзакціями та правочинами; визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" № 61 від 29 серпня 2014 року, в частині, що стосується ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ); визнано протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" щодо невключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до повного переліку вкладників ПАТ "Старокиївський Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіну Любов Олександрівну надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), якому необхідно здійснити виплату відшкодування за вкладами в ПАТ "Старокиївський Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2015 року в частині визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо визнання нікчемними укладених із ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) договору банківського вкладу № 06/1286-2014 від 12 червня 2014 року та всіх транзакцій за цими правочинами, а також щодо зупинення перерахування/виплати за вказаними транзакціями та правочинами та визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський Банк" № 61 від 29 серпня 2014 року, в частині, що стосується ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ), скасовано та провадження у справі у цій частині закрито.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено правомірність та обґрунтованість підстав для невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України,

При цьому, задовольняючи частково апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи, а також в даному випадку Уповноваженою особою Фонду не надавався до Фонду перелік вкладників або додаткова інформація із відомостями про позивача, що є передумовою включення Фондом відомостей про позивача до Загального реєстру, а відтак заявлені вимоги до Фонду щодо зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до Реєстру вкладників (Загального реєстру вкладників) ПАТ "Старокиївський Панк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" звернулась з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 24 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/8053/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк".

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12 червня 2014 року між ПАТ "Старокиївський Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу № 06/1286-2014, згідно пункту 1.1 якого банк відкриває вкладнику вкладний (строковий) рахунок НОМЕР_2 "Надійний" у гривні, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 178 933,00 грн.

Згідно квитанції № 67090 від 12 червня 2014 року банк прийняв на користь ОСОБА_1 як вкладника грошові кошти в сумі 178 933,00 грн на депозитний рахунок.

В подальшому, на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року № 365 "Про віднесення ПАТ "Старокиївський Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17 червня 2014 року прийнято рішення № 50 про запровадження з 18 червня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Старокиївський банк" - Пантіну Л.О.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2014 року № 92 про початок здійснення процедури ліквідації банку та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіну Любов Олександрівну на період з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2015 року включно. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з переліку, який є додатком наказу № 61 від 29 серпня 2014 року, Уповноваженою особою фонду було визнано нікчемними, в тому числі, і договір позивача № 06/1286-2014 від 12 червня 2014 року.

Листом № 706/09-02 від 10 листопада 2014 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" повідомила ОСОБА_1, про те, що правочини, в тому числі договір банківського вкладу № 06/1286-2014 від 12 червня 2014 року, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахункам, відкритим на виконання вказаних договорів, є нікчемними відповідно до частин другої та третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв`язку із чим позивача не було включено до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що договір банківського вкладу, укладений між банком та позивачем має ознаки нікчемності, визначені пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року, якою частково скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року, відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI (4452-17) ).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Системний аналіз положень Закону № 4452-VI (4452-17) дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активні участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон № 4452-VI (4452-17) пов`язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття постанови Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року № 365 "Про віднесення ПАТ "Старокиївський Банк" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку ОСОБА_1, відкритому відповідно до укладеного з ПАТ "Старокиївський Банк" договору банківського вкладу № 06/1286-2014 від 12 червня 2014 року, знаходилась сума 178 933,00 грн.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО. Закон № 4452-VI (4452-17) визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Стосовно посилання скаржника на те, що правочин, укладений між ПАТ "Старокиївський Банк" та ОСОБА_1, має ознаки нікчемності, визначені пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, колегія суддів зазначає наступне.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

На підставі аналізу положень наведеної правової норми можна дійти до висновку про те, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ "Старокиївський Банк". Зокрема, зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі № 804/6992/15.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійснення власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, суд виходить з того, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАСУ є обов`язковими для адміністративних судів.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України (254к/96-ВР) , у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13 (v0013700-15) .

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.

На підставі вищезазначеного колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу № 06/1286-2014 від 12 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Старокиївський Банк", нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI (4452-17) , для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, твердження скаржника про те, що даний правочин спрямований на заволодіння державними коштами, є безпідставним, враховуючи також і те, що загальний обсяг зобов`язань банку не змінився.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції, яким частково скасовано рішення суду першої інстанції, у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.