Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Любченко С.М.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2007 року справу за позовом ОСОБА_1 до ДСА, третя особа - Апеляційний суд Житомирської області, про визнання права на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання,

У листопаді 2004 року ОСОБА_1звернувся з позовом до ДСА про визнання права на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 100 відсотків із 6 вересня 2004 року, а також про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" до 20-річного стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується також час роботи на посадах слідчих за умови наявності стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. При цьому, позивач вважає, що ця норма є підставою зарахування до його стажу роботи на посаді слідчого, період з 18 липня 1988 року по 17 липня 1989 року, коли він працював стажистом прокуратури Новоград-Волинського району Житомирської області та виконував роботу слідчого.

Корольовський районний суд м. Житомира рішенням від 16 листопада 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2005 року, позов задовольнив. Суди обґрунтували свої рішення тим, що позивач виконував обов'язки слідчого прокуратури Новоград-Волинського району Житомирської області.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 листопада 2007 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі ДСА порушено питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування цієї ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2007 року, пославшись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме ст. 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів".

Скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з абзацом 2 частини 4 наведеної правової норми до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується зокрема час роботи на посадах слідчих за умови наявності стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Судами встановлено, що позивач працював в органах прокуратури, у тому числі 11 місяців 29 днів - стажистом на вакантній посаді слідчого прокуратури Новоград-Волинського району Житомирської області. У цей період він був наділений усіма процесуальними правами слідчого прокуратури, проводив попереднє слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, а також виконував інші доручення прокурора.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку, що до стажу роботи позивача, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, має зараховуватися час його роботи стажистом на вакантній посаді слідчого.

Згідно з ч. 1 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, такого застосування не виявила.

У частині 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241- 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Державної судової адміністрації України відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2007 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.