378/1033/17 Про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов`язання відновити виконавче провадження - 07.08.2019 Прийняття

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 16.01.2018 у складі судді Гуртовенко Р.В. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 у складі колегії суддів: Кузьмишиної О.М., Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є. у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи: Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України, про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов`язання відновити виконавче провадження,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила: визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.11.2017 ВП №50298636, якою закінчено виконавче провадження на підставі пункту 11 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження"; скасувати постанову старшого державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 21.11.2017 ВП №50298636, якою закінчено виконавче провадження на підставі пункту 11 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження"; зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження ВП №50298636 за виконавчим листом №2а-11866/11 за постановою Ставищенського районного суду Київської області 2011 року, яка змінена 09.07.2015 постановою Вищого адміністративного суду України про зобов`язання Державної казначейської служби України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені для Державної судової адміністрації України, на користь Володарського районного суду Київської області для придбання житла для ОСОБА_1 в розмірі 659548 грн.

2. Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 16.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018, позов задоволено.

2.1. Визнано протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 21.11.2017 ВП №50298636, якою закінчено виконавче провадження ВП №50298636 на підставі пункту 11 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

2.2 Скасовано постанову старшого державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 21.11.2017 ВП №50298636, якою закінчено виконавче провадження ВП №50298636 на підставі пункту 11 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

2.3 Зобов`язано відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження ВП №50298636 за виконавчим листом №2а-11866/11 за постановою Ставищенського районного суду Київської області 2011 року, яка змінена 09.07.2015 постановою Вищого адміністративного суду України про зобов`язання Державної казначейської служби України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені для Державної судової адміністрації України, на користь Володарського районного суду Київської області для придбання житла для ОСОБА_1 в розмірі 659548 гривень.

2.4. Стягнуто з відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь спеціального фонду Державного бюджету України судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. Постановою Ставищенського районного суду Київської області від 11.11.2011 задоволено позов ОСОБА_1, стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь Володарського районного суду Київської області 659548 грн. для придбання квартири і передачі її судді Володарського районного суду ОСОБА_1 . в користування, зобов`язано Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України і виділені для придбання житла суддям в сумі 659548 грн. цільовим призначенням для придбання Володарським районним судом Київської області і надання в користування благоустроєної квартири для ОСОБА_1

3.2 Ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 та від 27.03.2013 постанову Ставищенського районного суду Київської області від 11.11.2011 залишено без змін.

3.3 Постановою Вищого адміністративного суду України від 09.07.2015 змінено постанову Ставищенського районного суду Київської області від 11.11.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 в частині способу захисту порушеного права позивача, зобов`язано Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені для Державної судової адміністрації України на користь Володарського районного суду Київської області для придбання житла ОСОБА_1 в розмірі 659548 грн.

3.4. Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлою В. Е. 21.11.2017 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №50298636 за виконавчим листом виданим Ставищенським районним судом 29.01.2016, на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

3.5. Закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" мотивоване лише наявністю листа Державної казначейської служби України від 29.03.2016 № 5-08/1651-5342, відповідно до якого казначейством відкрито Державній судовій адміністрації України асигнування по загальному фонду державного бюджету - у 2015 році на суму 2856778,9 тис. грн., та станом на 28.03.2016 року на суму 819094,5 тис. грн., з зазначенням, що кошти у вказаних сумах спрямовані на рахунок ДСА України.

4. Вважаючи зазначені дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження протиправними, зазначивши в прохальній частині позову вимогу про скасування такої постанови, позивач звернувся з позовом до суду.

5. Рішення суду першої інстанції, залишене без змін судом апеляційної інстанції, мотивоване тим, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена без перевірки всіх фактичних даних, передбачених вимогами статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" за відсутності правових підстав для закінчення виконавчого провадження через те, що рішення суду, яке набрало законної сили, залишається невиконаним.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

6. Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся із касаційною скаргою, просить скасувати рішення Ставищенського районного суду Київської області від 16.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

7. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами першої та апеляційної інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Скаржник зазначає, що державним виконавцем виконавчі дії проведені згідно з вимогами Закону, що регулюють виконавче провадження, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

8. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ставищенського районного суду Київської області від 16.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 - без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

9. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ (1404-19) ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

11. Згідно з вимогами статті 2 Закону №1404-VІІІ серед основних засад здійснення виконавчого провадження законодавець називає верховенство права та обов`язковість виконання рішень.

12. Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

13. За правилами частини першої і другої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

14. Спірна постанова прийнята старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлою В.Е. на підставі вимог пункту 11 частини 1 статті 39 статті 40 Закону №1404-VІІІ.

15. Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

16. Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону №1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

17. Як вбачається з матеріалів справи, закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 39 Закону №1404-VІІІ мотивоване лише наявністю листа Державної казначейської служби України від 29.03.2016 № 5-08/1651-5342, відповідно до якого казначейством відкрито Державній судовій адміністрації України асигнування по загальному фонду державного бюджету - у 2015 році на суму 2856778,9 тис. грн., та станом на 28.03.2016 року на суму 819094,5 тис. грн., з зазначенням, що кошти у вказаних сумах спрямовані на рахунок ДСА України.

18. Зважаючи на значний проміжок часу, який минув після ухвалення на користь ОСОБА_1 судового рішення, та пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого на виконання цього рішення, державним виконавцем постанова про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 2а-11866/11 винесена передчасно за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення.

19. Колегія суддів вважає, що неналежне виконання державним виконавцем дій з примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні позивача призвело до прийняття передчасної постанови про закінчення виконавчого провадження. Відповідач діяв всупереч встановленому законом порядку вчинення виконавчих дій, факти подання належних і допустимих доказів неможливості виконання судового рішення не встановлено, а рішення суду залишається і досі невиконаним.

20. Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

21. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі "Immobiliare Saffi "проти Італії", заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

22. Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року № 18966/02).

23. У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (п. 53-54) Європейський суд з прав людини постановляв, що відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Суд зазначав, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують або перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

24. Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень" КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

25. Приписами національного законодавства встановлено, що у відповідності до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

26. Згідно з частиною 1 статті 41 Закону № 1404-VІІІ, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

27. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності у державного виконавця правових підстав для закінчення виконавчого провадження, оскільки рішення суду залишається невиконане.

28. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права не підтвердились.

29. Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

30. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - залишенню без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:

31. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

32. Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 16.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи: Державна казначейська служба України, Державна судова адміністрація України, про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов`язання відновити виконавче провадження - залишити без змін.