466/2982/14-а Про визнання протиправним та скасування розпорядження обласної адміністрації про звільнення самочинно приєднаної частини приміщення сміттєзбірника та приведення реконструйованого балкону до розмірів визначених технічним паспортом на квартиру - 06.08.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Запотічного І.І., суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Адміністрація) про визнання протиправним та скасування акта, -

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Адміністрації від 01 жовтня 2013 року № 524 "Про звільнення самочинно приєднаної частини приміщення сміттєзбірника та приведення реконструйованого балкону до розмірів визначених технічним паспортом на квартиру" (далі - Спірне розпорядження).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Львова постановою від 14 травня 2015 року позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував Спірне розпорядження.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції послався на те, що відповідно до висновків експерта ("Технічні висновки за результатами обстеження квартири АДРЕСА_1 . Львів - 2014 "), балкон відповідає всім вимогам чинних будівельних норм щодо міцності та стійкості; влаштування нового дверного прорізу та замурування існуючого в приміщення сміттєпроводу не погіршило технічного стану будинку, не порушило цілісності конструкцій та відповідає вимогам чинних будівельних норм.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 08 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що цей суд помилково послався на висновок експерта про те, що приєднання частини сміттєзбірника до квартири АДРЕСА_1 шляхом влаштування нового дверного прорізу і замурування існуючого в це приміщення та його експлуатація як житлового, не погіршило технічного стану будинку, не порушило цілісності конструкції та відповідає вимогам чинних будівельних норм. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували право ОСОБА_1 здійснювати будівельні роботи з переобладнання квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

У скарзі посилається на те, що Адміністрація не уповноважена на здійснення архітектурно-будівельного контролю, в тому числі не має повноважень вимагати демонтажу чи приведення до попереднього стану самовільного перепланування, так як зазначені владні функції законом їй не надані. Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) не передбачено обов`язку заявника на отримання дозволу на перепланування в органів місцевого самоврядування та прав зазначених органів на видачу таких дозволів.

Жодних доказів порушення прав інших власників квартир багатоквартирного будинку здобуто не було.

Як вбачається з висновків спеціалізованої ліцензованої проектної організації, станом на 2004 рік, сміттєпровід знаходився у "ветхому стані" та був виведений з експлуатації.

Крім того, апеляційний суд розглянув справу без участі позивача, який подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою, чим позбавив позивача права на належний захист.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 березня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VІІІ). З цієї дати набула чинності нова редакція КАС.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Бучик А.Ю., Рибачук А.І., справу передано головуючому судді.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Адміністрація, розглянувши лист ЛКП "Тополя-406" та подані документи по факту самочинно приєднаної частини приміщення сміттєзбірника та реконструйованого балкону встановила, що власник квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 самочинно приєднав частину приміщення сміттєзбірника площею 7,6 кв. м та здійснив реконструкцію балкону шляхом розширення.

Висновком міжвідомчої комісії визнано, що самочинно приєднану частину приміщення сміттєзбірника площею 7,6 кв. м до квартири АДРЕСА_1 необхідно звільнити; влаштований дверний проріз з приміщення коридору квартири АДРЕСА_1 закласти та відновити дверний проріз зі сторони входу до приміщення сміттєзбірника у зв`язку з порушенням пункту 5.12 ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні Положення". Самочинно реконструйований балкон привести до розмірів балкону визначених технічним паспортом на квартиру від 06 червня 1996 року у зв`язку з порушенням пункту 8.14 ДБН В.3.2-2-2009 "Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт".

На підставі цих обставин прийнято Спірне розпорядження.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження органів місцевого самоврядування (у тому числі виконавчих органів міських рад) у сфері будівництва передбачені Законами України: від 20 травня 1999 року № 687-XIV "Про архітектурну діяльність" (687-14) ; від 16 листопада 1992 року № 2780-ХІІ "Про основи містобудування"; від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", а також Цивільним кодексом України (435-15) .

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України "Про архітектурну діяльність" (в редакції, чинній на момент винесення Спірного розпорядження) органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Підпунктом 3 пункту "б" частини першої статті 31 цього Закону (в редакції, чинній на момент винесення Спірного розпорядження) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить делеговане повноваження із здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Крім того, компетенція виконавчих органів міських рад у сфері містобудування визначена статтями 12 та 14 Закону України "Про основи містобудування". Статтею 14 цього Закону (в редакції, чинній на момент винесення Спірного розпорядження) передбачено повноваження, аналогічне за змістом тому, що міститься в статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Колегія суддів звертає увагу, що конструкція наведених правових норм є відсильною, тобто для свого застосування вимагає наявності установленого порядку державного контролю.

Такий порядок установлено, зокрема, статтею 376 Цивільного кодексу України. Частиною сьомою цієї статті передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Таким чином, у разі виявлення істотного порушення будівельних норм орган місцевого самоврядування має право звернутися до суду з позовом про зобов`язання здійснити перебудову.

Водночас, системний аналіз перелічених нормативних актів дає підстави стверджувати, що самостійне винесення рішення про зобов`язання звільнити самочинно приєднану частину приміщення та привести реконструйований балкон до розмірів визначених технічним паспортом на квартиру лежить поза межами повноважень виконавчих органів місцевої ради.

Проте у справі, що розглядається, суди помилково не дослідили вказаних питань, дійшовши висновку про обґрунтованість прийнятого Адміністрацією розпорядження.

Викладене дає підстави стверджувати, що рішення судів не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, які встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані обставини залишені судами поза увагою, що є підставою для скасування рішень та направлення справи на новий розгляд у відповідності до вимог частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду міста Львова від 14 травня 2015 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.