815/3007/17 Про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання розглянути заяву про надання особі статусу біженця та винести рішення про надання такого статусу - 06.08.2019 Прийняття

1. Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 87 від 12.05.2017 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати відповідача розглянути заяву про надання статусу біженця та винести рішення про надання такого статусу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач не може і не бажає користуватися захистом країни походження внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, а в разі повернення позивача на Батьківщину його життю та здоров`ю загрожуватиме небезпека. Вказував, що покинув країну походження в пошуках притулку та з метою отримання вищої освіти в Україні.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019, у задоволенні позову відмовлено.

4. При прийнятті рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно матеріалів особової справи позивача неможливо обґрунтувати причину звернення позивача із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, оскільки ані під час проживання та виїзду до країни громадської належності у 2009 році, ані перебуваючи поза її межами позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань та в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі позивач просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

6. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим та незаконним, оскільки в отриманому ним повідомленні відсутні достовірні обґрунтовані пояснення щодо причин відмови йому у статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Позиція інших учасників справи

7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Зазначає, що клопотання позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту містить елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту на території України.

Рух касаційної скарги

8. Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

9. Ухвалою Верховного Суду від 05.08.2019 прийнято адміністративну справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні без повідомлення учасників справи.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10. ОСОБА_1 є громадянином Алжиру, уродженцем міста Ель Мілія (Алжир), за національністю-араб, за віросповіданням мусульманин-суніт. Рідна мова арабська, також вільно володіє російською, французькою та англійською мовами. На момент звернення до відповідача із заявою був неодружений, проживав у цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3, 1978 року народження. Позивач має повну вищу освіту, у період з 2009-2010 роки проходив навчання в Кримському державному медичному університеті імені С.І. Георгієвського, у період з 2010-2014 року проходив навчання у Національній академії природоохоронного і курортного будівництва в місті Сімферополь. Невійськовозобов`язаний, на території України працює різноробочим, повар "шаурма". На території Алжиру залишились проживати батьки, 2 брати та 2 сестри позивача.

11. ОСОБА_1 залишив країну постійного проживання (місто Костантина) Алжир 22.12.2009 року автомобілем з міста Константіна ( Алжир ) до міста Алжир ( Алжир ), далі авіарейсом Алжир ( Алжир ) - Рим (Італія) - Київ (Україна). На територію України позивач потрапив 22.12.2009 легально, на підставі паспортного документу та оформленої візи.

12. Виїзд ОСОБА_1 з країни громадянської належності відбувся з метою отримання освіти у вищому навчальному закладі на території України у 2009 році, а також у зв`язку із ймовірною можливістю зазнати переслідування з боку угрупування "Ісламський фронт порятунку" через професійну діяльність його батька, який був сержантом алжирської армії до 2009 року.

13. 27.04.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою № 64 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

14. За результатами розгляду особової справи громадянина Алжиру ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 12.05.2017 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до пункту 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", складений висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15. Наказом № 87 від 12.05.2017 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. ОСОБА_1 30.05.2017 отримав повідомлення №5/1-139 від 12.05.2017 про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17. Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач оскаржив його до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

18. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

21. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

22. За змістом частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

23. Згідно із частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

24. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару Організації Об`єднаних Націй (далі - Керівництво) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

25. Пунктом 195 Керівництва передбачено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

26. Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

27. При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

28. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

29. Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

30. Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

31. Так, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності для цього підстав, визначених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

32. Під час проведення анкетування позивач зазначив, що виїхав з країни походження з метою навчання, а також з причини побоювання за власне життя через отримані погрози від невідомих осіб з політичної партії "Ісламський фронт порятунку", оскільки його батько служив в армії.

33. При цьому, при проведенні співбесіди позивач зазначив, що йому загрожує небезпека через те, що його батько служив в армії, його родина отримувала листи з погрозами від угрупування "Ісламський фронт порятунку", однак під час цієї ж співбесід позивач зазначив про загрозу від терористичного угрупування "Аль- Каіда ", про те що виїхав з країни походження з метою навчання, зазначив, що особисто ніхто в їх житло не приходив та не погрожував та про те, що його родичі проживають в країні походження в безпеці.

34. Позивачем не було надано жодного доказу та не наведено жодного конкретного прикладу, який би свідчив про загрозу його життю і здоров`ю в країні походження, позивач сам безпосередньо не отримував погроз та протягом співбесіди зазначав про можливу загрозу його життю здоров`ю, а не про реальні факти таких загроз.

35. Згідно інформації по країні походження угрупування "Ісламський фронт порятунку" дійсно існувало, але ця організація була розпущена ще на початку 90-х років та соціально-політична ситуація в Алжирі є цілком контрольована, а місто Костантина є одним з найбезпечніших місць країни.

36. Також позивачем не наведено жодного прикладу загроз від терористичного угрупування "Аль- Каіда ".

37. Сім`я позивача, зокрема, батьки, два брати та дві сестри проживають у місті Константіна ( Алжир ), даних про загрозу їх життю та здоров`ю не має та за твердженнями позивача в протоколі співбесіди та з наданих пояснень в судовому засіданні вони проживають в безпеці.

38. З матеріалів особової справи встановлено, що ОСОБА_1 прибув на територію України легально в 2009 році на підставі національного паспорту та візи з метою навчання, не мав жодних перешкод із перетином кордону країни походження, користується захистом своєї країни, оскільки отримував паспортні документи в 2015 році, доказів та обґрунтованих пояснень, які б свідчили про переслідування позивача за ознаками віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань позивачем не надано.

39. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за результатами розгляду особової справи позивача разом з інформацією, наданою ним, співбесід останнього з посадовими особами відповідача, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Константіні (Алжир ) жертвою переслідувань за конвенційними ознаками, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які є необхідними для визнання особи біженцем або такою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

40. Разом з тим, в касаційній скарзі скаржник посилається на те, що під час перебування його в Україні він уклав шлюб з громадянкою України, а у разі повернення його до Алжиру його дружина змушена буде поїхати з ним до Алжиру, де також може бути завдано шкоду її життю та здоров`ю.

41. Колегія суддів вказані доводи позивача відхиляє з огляду на те, що такі обставини не існували на момент прийняття оспорюваного рішення, такі відомості та документи не розглядалися відповідачем під час вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи касаційним судом.

43. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

44. За змістом пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

45. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

46. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.