826/23657/15 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість та занижено об`єкт оподаткування податку на прибуток - 14.01.2020 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2016 (суддя Арсірій Р.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 (головуючий суддя Лічевецький І.О., суддя: Аліменко В.О., Мацедонська В.Е.) у справі №826/23657/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біг Фудз" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ТОВ "Біг Фудз" звернулось до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві звернулось з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 у справі №826/23657/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/23657/15 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2019 матеріали справи прийнято судом до провадження, справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні на 14.01.2020.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що контролюючим органом встановлено відсутність факту здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання належним чином оформлених первинних документів. Відповідач посилається на обставини встановлені в акті перевірки, зокрема, вироком суду визнано винним директора ТОВ "Старксервіс" у здійсненні фіктивного підприємництва, згідно пояснень директора ТОВ "Альтис Трейд", останній не приймав участі у підприємницькій діяльності товариства, ТОВ "Голден Люкс" - неможливість проведення зустрічної звірки, ТОВ "Асторг центр" відсутнє за місцезнаходженням, щодо діяльності ТОВ "Рейнал ЛТД" порушено кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України, стосовно діяльності ТОВ "Пак Плюс 2012" - направлено запит на встановлення місцезнаходження. Крім того, у контрагентів позивача відсутні основні засоби і фонди, зареєстровано кількість працюючих - 1 особа, за наслідками перевірки виявлено обрив ланцюга постачання товару, відсутність імпортерів чи виробників, встановлено невідповідність номенклатури товарів, робіт, послуг.

Позивачем подано заперечення на касаційну скаргу, де ТОВ "Біг Фудз" вказує, що доводи відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивач наголошує, що ТОВ "Біг Фудз" не порушувало вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентами на які вказує податковий орган, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Дефектність та навіть фіктивність контрагентів не свідчить про обізнаність платника з протиправним характером діяльності його контрагента та не є вичерпним доказом при встановленні нереальності господарських операцій, відсутність контрагента за місцезнаходженням, відсутність умов для здійснення господарської діяльності, стан розрахунків контрагента з бюджетом - фактично є свідченням порушень, допущених контрагентами, а не доказом несумлінності позивача.

Ухвалою від 14.01.2020 без виходу до нарадчої кімнати судом задоволено клопотання податкового органу, здійснено заміну відповідача його правонаступником.

Представник відповідача обґрунтування та вимоги касаційної скарги підтримав.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні 14.01.2020 касаційну скаргу податкового органу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016, судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови про скасування рішення судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами контролюючого органу у період з 31.03.2015 по 21.04.2015 проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Біг Фудз" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.01.2013 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 28.04.2015 №314/26-55-22-07/38544792, згідно якого позивачем порушено вимоги статтей 135, 138, 139, 185, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на 2'522'047грн. та занижено податок на додану вартість на 1'889'596грн.

Податковий орган вказав, що на підприємствах-контрагентах відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення обриву постачання придбання товару, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов`язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат, не мають реального характеру.

Виходячи з викладеного, відповідач дійшов висновку про те, що фінансово-господарська діяльність позивача в частині взаємовідносин з ТОВ "Універсалгруптрейд", ТОВ "Старксервіс", ТОВ "Альтис трейд", ТОВ "Рейнарз ЛДТ", ТОВ "Голден люкс", ТОВ "Асторг Центр", ТОВ "Пак плюс 2012" здійснювалась поза межами правового поля.

Не погоджуюсь з висновками акту перевірки, позивачем подано було заперечення на акт, за результатом розгляду яких, висновки були залишені без змін.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.05.2015:

№4526552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1'889'596,00грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 944798,00грн.;

№4626552209, яким позивачу занижено об`єкт оподаткування податку на прибуток на суму 2'522'047,00грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1'261'024,00грн.

Платник не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на те, що реальність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентами в ході судового розгляду справи судом було встановлено, формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, у зв`язку з чим суди дійшли висновку, що у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування по операціях з вказаними контрагентами. При цьому, судами вказано, що відповідачем не доведено, в ході судового розгляду не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили про неправомірність формування покупцем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними. Надаючи правову оцінку, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 139.1 статті 139 ПК України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України (4495-17) .

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як визначено пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга цієї статті).

Згідно частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про нереальний характер операцій позивача з контрагентами.

Податковий орган вказував, що ТОВ "Біг Фудз" до перевірки надано первинні документи, в яких зафіксовано операції з придбання товарів, зокрема, рекламна продукція: велком карти, єврофлаєри, конверти, плакати А-1+ламінація, флаєра, меню А5 англійською мовою, меню А5, листівки; миючи засоби, пакети для сміття, одноразовий посуд, держателі для салатів, коробки картонні тришарові, шпагат, куртка демісенна з захистом, шолом мотоциклетний, комплект орендування мопедів, технічне обслуговування обладнання у підприємств, які не є виробниками, імпортерами реалізованої продукції.

Як слідує з оскаржуваних судових рішень, в ході судового розгляду, судами були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ "Універсалгруптрейд", ТОВ "Старксервіс", ТОВ "Альтис трейд", ТОВ "Рейнарз ЛДТ", ТОВ "Голден люкс", ТОВ "Асторг Центр", ТОВ "Пак плюс 2012" (договори та специфікації до них, посвідчення про якість, декларації виробників, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки на оплату, акти надання послуг, банківські виписки про рух коштів).

Судами вказано, що в результаті не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, вони складені належним чином та містять всі обов`язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

Суди констатували, що всупереч вимогам Податкового кодексу України (2755-17) відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов`язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов`язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій. При цьому, зазначені в акті перевірки обставини стосуються лише господарської діяльності контрагентів позивача і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій. Керуючись правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків операцій позивача з контрагентами суди послалися на подані платником первинні документи. Крім того, зазначили, що не є підставою для збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.

Верховний Суд наголошує, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності. Так, з оскаржуваних рішень вбачається, що судами не прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки обставинам, встановленим судовим вироком, протоколом допиту свідка, кримінального провадження стосовно реальності фінансово-господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 22.09.2015 по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання.

Відповідно до частин першої-другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За необхідності з`ясуванню підлягають і обставин щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього КАС України (2747-15) покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно приписів частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів, які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.