826/3448/17 Про визнання рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу міської ради протиправним, визнання нечинними містобудівних умов та обмежень - 02.08.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - Центральне територіальне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, ОСОБА_2, Громадська організація ЖК "Покрова" про визнання рішення протиправним, визнання нечинними містобудівних умов та обмежень за касаційними скаргами Центрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України, ОСОБА_1 та адвоката Олійника Олега Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Кузьменка В.А., Арсірія Р.О., Огурцова О.П. від 28 березня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є., Костюк Л.О. від 19 грудня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент містобудування та архітектури КМДА, відповідач), треті особи: Центральне територіальне управління капітального будівництва; Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - треті особи) та неодноразово уточнював і змінював позовні вимоги, остання редакція яких викладена у заяві від 13 березня 2018 року наступним чином:

- визнати протиправними дії Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що призвели до видачі Центральному територіальну управлінню капітального будівництва офіційного документа (акта індивідуальної дії) "Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки для проектування будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення по АДРЕСА_4" від 17 січня 2011 року № 503/0/18/009-11, зі строком дії "до завершення будівництва", що був використаний Центральним територіальним управлінням капітального будівництва в якості вихідних даних на проектування, внаслідок чого Держархбудінспекцією України 19 квітня 2016 року виданий дозвіл № ІУ 115161100202 на виконання будівельних робіт, через невідповідність зазначеного строку дії цього документа "до завершення будівництва" чинним на момент його видачі нормам законодавства, згідно яких можливий строк дії був обмежений періодом від двох до п`яти років з моменту видачі документа;

- визнати офіційний документ (акт індивідуальної дії) - "Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки для проектування будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення по АДРЕСА_4" від 17 січня 2011 року № 503/0/18/009-11, зі строком дії "до завершення будівництва" нечинним (таким, що не підлягає використанню в якості офіційного документа) на підставі того, що на момент розгляду справи він за своїм змістом суперечить чинному законодавству у сфері містобудування через невідповідність вимогам частини п`ятої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які пред`являються до містобудівних умов і обмежень, як до вихідних даних (зокрема, не містить гранично допустимої висотності будинку у метрах, максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки, максимально допустимої щільності населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону) та ін.), а також у зв`язку із тим, що цей документ був розроблений на підставі нормативних актів (зокрема Закону України "Про планування та забудову територій" (1699-14) , Правил забудови м. Києва), які втратили чинність у зв`язку із прийняттям Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) і які не можуть регулювати сферу містобудування після спливу перехідного періоду, зазначеного у пункті 5 Перехідних положень Закону (2 роки), визначеного для дії містобудівних умов і обмежень, виданих до набрання чинності цим Законом;

- визнати незаконним використання Державною архітектурно-будівельною інспекцією України офіційного документа (письмового акта індивідуальної дії) - "Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки для проектування будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення по АДРЕСА_4" від 17 січня 2011 року № 503/0/18/009-11 зі строком дії "до завершення будівництва", в якості складової частини проектної документації при видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 19 квітня 2016 року № ІУ 115161100202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є мешканцем сусіднього з об`єктом будівництва будинку АДРЕСА_3, одним із заявників та учасником перевірки дотримання суб`єктами будівництва вимог містобудівного законодавства при будівництві спірного об`єкта, визнаний потерпілим у кримінальному провадженні, відкритого за фактом умисного руйнування об`єктів культурної спадщини по АДРЕСА_4, самочинного будівництва та фактом використання невстановленими особами завідомо підробленого документа - Містобудівні умови і обмеження.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржувані Містобудівні умови і обмеження були чинними лише протягом двох років з дня набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , тому що видані до набрання чинності цим Законом, тому станом на день вирішення спору втратили свою чинність та не створюють правових наслідків, і, відповідно, не можуть бути визнані нечинними або протиправними і скасовані у судовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з мотивувальними частинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Центральне територіальне управління капітального будівництва звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року в частині відмови у задоволення апеляційної скарги Центрального територіального управління капітального будівництва та змінити мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року, з урахуванням позиції Центрального територіального управління капітального будівництва.

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення щодо задоволення позовних вимог, передбачених пунктами 1, 2 та 6 позовної заяви, а в частині позовних вимог, передбачених пунктами 3 та 5 позовної заяви - направити справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, адвокат Олійник Олег Станіславович в інтересах ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року та передати справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційні скарги подано 6 та 13 лютого, 7 березня 2019 року.

Ухвалами Верховного Суду від 12 квітня та 26 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/3448/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційні скарги Центрального територіального управління капітального будівництва, ОСОБА_1 та адвоката Олійника Олега Станіславовича в інтересах ОСОБА_1

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головним управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки для проектування будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення по АДРЕСА_4" від 17 січня 2011 року № 503/0/18/009-11, у яких серед іншого зазначено термін їх дії "до завершення будівництва житлового комплексу з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для обслуговування населення на АДРЕСА_4".

Вважаючи дії відповідача 1 щодо незазначення в Містобудівних умовах та обмеженнях граничного строку їх дії, а також по суті Містобудівні вимоги та обмеження протиправними, позивач звернувся у суд із адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Центральне територіальне управління капітального будівництва зазначає, що твердження суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, викладене у мотивувальній частині щодо "не зазначення граничного строку" є невірним, оскільки, містобудівні умови і обмеження від 17 січня 2011 року № 503/0/18/009-11 з терміном дії "до завершення будівництва", видані належним органом та підписані уповноваженою на те особою, є чинними саме до завершення будівництва, а строк, який визначено Департаментом є саме день завершення будівництва.

Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що отримані у 2011 році містобудівні умови та обмеження (МУО) забудови земельної ділянки відповідають вимогам чинного Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони до 2020 року, до якого не вносились зміни у частині, що стосується спірної земельної ділянки.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, застосовуючи до спірних правовідносин частину дев`яту статті 27 Закону України "Про планування та забудову територій" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає певні обмеження для строку дії вихідних даних на проектування, не застосували також спеціальну норму, зокрема: частину тринадцяту статті 27 Закону "Про планування та забудову територій", яка відсилає до Порядку надання вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 489 (489-2009-п) (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 489). Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки невідповідності спірних МУО вимогам, наведеним у додатку 1 до Порядку № 489, зокрема, щодо визначення строку дії МУО.

Крім того, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що спірні МУО видані з порушенням законодавства та будівельних норм та стандартів, зокрема, щодо граничної щільності забудови земельної ділянки у метрах та щодо граничної висоти будівлі у метрах, а також відсутність графічної частини із зазначенням у ній, зокрема, зони впливу, що напряму зачіпає права та інтереси мешканців оточуючих ділянку будівництва будинків, власників та користувачів сусідніх земельних ділянок.

Також ОСОБА_1 у касаційні скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив грубе порушення норм процесуального права, а саме: розглянув справу за відсутності представника позивача, незважаючи на наявність клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю приймати у ній участь адвоката позивача через його зайнятість у цей день в іншому судовому засіданні, що відповідно до пунктів 2 та 3 частини третьої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

У касаційній скарзі адвоката Олійник О.С. в інтересах ОСОБА_1 зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди як першої, так і апеляційної інстанцій, неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частини дев`яту та тринадцяту статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій", додаток 1 до Порядку № 489.

Крім того, стверджує, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про нібито неможливість встановлення з боку органу державного архітектурно-будівельного контролю факту нечинності містобудівних умов і обмежень під час видачі дозволу є абсолютно бездоказовим і необґрунтованим, оскільки вже сама дата видачі цих містобудівних умов і обмежень - 17 січня 2011 року, яка безпосередньо зазначена в цьому документі, говорить про їх нечинність в силу пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності" (3038-17) , згідно якого вихідні дані для проектування, отримані до набрання чинності цим Законом, є чинними лише протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

Також скаржник стверджує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовної вимого про визнання незаконним використання Державною архітектурно-будівельною інспекцією України оспорюваних МУО при видачі дозволу на використання будівельних робіт на тій підставі, що станом на день вирішення вони втратили чинність у силу закону та не створюють правових наслідків, є необґрунтованими, оскільки правові наслідки у вигляді кримінальних правопорушень по яким відкриті і розслідуються кримінальні провадження створюють не самі нечинні містобудівні умови і обмеження, а їх незаконне використання Держархбудінспекцією у складі незаконно розробленої та затвердженої на їх основі проектної документації при видачі дозволу на використання будівельних робіт.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Центрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України, у якій висловив вимогу відмовити Центральному територіальному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України у задоволенні касаційної скарги на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року відповідають, а викладені у касаційних скаргах доводи скаржників є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Департаменту містобудування та архітектури КМДА у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України "Про планування і забудову територій" (1699-14) (чинний на дату виникнення спірних правовідносин), Розділом V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій" фізична чи юридична особа, яка подала заяву (клопотання) про намір забудови на земельній ділянці, що перебуває у її власності або користуванні, має право на одержання вихідних даних для проектування об`єкта містобудування.

Згідно з частиною другою статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій" основними складовими вихідних даних є зокрема містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки.

Частина дев`ята статті 27 Закону України "Про планування і забудову територій" встановлює, що вихідні дані об`єкта містобудування є чинними до завершення будівництва цього об`єкта, але не менше двох і не більше п`яти років.

Зі змісту наведеної правової норми слідує, що містобудівні умови та обмеження є чинним до завершення будівництва, але не більше п`яти років з дати їх видачі.

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що спірні МУО № У 115161100202 видані 17 січня 2011 року. Термін дії зазначено: до завершення будівництва.

Разом з тим, 12 березня 2011 року втратив чинність Закон України "Про планування і забудову територій" (1699-14) та набув чинності Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) . Пунктом 5 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) визначено, що вихідні дані для проектування, експертні висновки до проектно-кошторисної документації на будівництво об`єктів, експертні висновки до проектів містобудівної документації, отримані до набрання чинності цим Законом, є чинними протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

На цій підставі суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що у силу положень пункту 5 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) спірні МУО № У 115161100202 від 17 січня 2011 року на дату звернення до суду з адміністративним позовом у справі, що розглядається, втратили свою чинність та не створюють правових наслідків, і, відповідно, не можуть бути визнані нечинними або протиправними і скасовані у судовому порядку. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалів справи доказів, проектною організацією ТОВ "Укрбуд Девелопмент" на підставі вказаних МУО розроблено проектну документацію на об`єкт "Будівництво житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення по АДРЕСА_4". Вказана проектна документація стала підставою для отримання замовником будівництва - Центральним територіальним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України дозволу на виконання будівельних робіт № ІУ 115161100202 від 19 квітня 2016 року.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Департаментом ДАБІ у м. Києві 19 січня 2017 року було проведено перевірку на об`єкті "Будівництво житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення по АДРЕСА_4", за результатами якої складено, зокрема, приписи від 19 січня 2017 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та про зупинення підготовчих та будівельних робіт.

Зі змісту вказаних приписів судами попередніх інстанцій встановлено, що під час перевірки було виявлено порушення на об`єкті будівництва, а саме: на момент розроблення проектної документації містобудівні умови та обмеження № У 115161100202 від 17 січня 2011 року втратили свою чинність.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що наказом ДАБІ від 20 січня 2017 року № 61 "Про анулювання дозволу на початок виконання будівельних робіт" анульовано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 115161100202 від 19 квітня 2016 року.

Вказаний наказ був предметом судового оскарження в адміністративній справі № 826/1489/17. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, яка набула законної сили 04 квітня 2017 року, скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2017 року, якою було задоволено позов, та прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Центрального територіального управління капітального будівництва про визнання протиправним та скасування наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України "Про анулювання дозволу на початок виконання будівельних робіт" № 61 від 20 січня 2017 року відмовлено.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів доходить до висновку, що МУО № У 115161100202 від 17 січня 2011 року на момент звернення позивача до суду першої інстанції (березень 2017 року) втратили свою чинність у силу положень Закону, що було підтверджено відповідачем у справі, зокрема, під час проведення Департаментом ДАБІ у місті Києві перевірки на об`єкті "Будівництво житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення по АДРЕСА_4", за наслідками якої було скасовано дозвіл на виконання будівельних робіт № 61 від 20 січня 2017 року. Правомірність видачі наказу "Про анулювання дозволу на початок виконання будівельних робіт" № 61 від 20 січня 2017 року також підтверджено судовим рішенням, яке набуло законної сили.

Колегія суддів враховує, що сторонами у справі не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено чинність МУО № У 115161100202 від 17 січня 2011 року, не підтверджено використання цих МУО під час розроблення нової проектної документації (крім тієї, на підставі якої було видано та у подальшому анульовано дозвіл № 61 від 20 січня 2017 року) на об`єкт "Будівництво житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення по АДРЕСА_4", так само, як не доведено, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції здійснювались будь-які будівельні роботи. Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявної у матеріалах справи копії припису від 19 січня 2019 року, що на вказаному об`єкті будівництва з 19 січня 2017 року зупинено виконання будівельних робіт до усунення виявлених порушень, а саме: до отримання нових МУО, розроблення проектної документації.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи скаржника - Центрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України стосовно того, що МУО № У 115161100202 від 17 січня 2011 року є чинними до завершення будівництва, що відповідає положенням частини восьмої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також те, що вони відповідають вимогам чинного Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони до 2020 року, у зв`язку з наступним.

Відповідно до частини восьмої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Разом з тим, оскільки МУО № У 115161100202 від 17 січня 2011 року були видані до набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , то для визначення терміну їх дії мають бути застосовані положення пункту 5 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , відповідно до якого, зокрема, вихідні дані, отримані до набрання чинності цим Законом, є чинними протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто спірні МУО втратили чинність 12 березня 2013 року. При цьому відповідність або невідповідність МУО вимогам чинного Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони до 2020 року не має правового значення для вирішення питання про термін дії вказаних МУО.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірні МУО № У 115161100202 від 17 січня 2011 року втратили свою чинність у силу положень пункту 5 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , не породжують для сторін жодних правових наслідків, що було визнано Департаментом ДАБІ міста Києва, відтак, відсутні підстави для визнання їх протиправними, нечинними та недійсними у судовому порядку.

Стосовно доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 04 липня 2018 року. Про час та місце розгляду справи учасники були повідомлені належним чином. 04 липня 2018 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено та призначено розгляд справи на 11 липня 2018 року.

У подальшому розгляд справи відкладався неодноразово на підставі заяв та клопотань позивача та його представника.

Пізніше, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 28 листопада 2018 року, про що належним чином було повідомлено учасників справи. Зокрема, ОСОБА_1 направлено повістку-повідомлення рекомендованим листом 07 листопада 2018 року. На поштовому повідомленні про вручення є відмітка про отримання повістки 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 особисто під підпис.

З наявних у матеріалах справи доказів також вбачається, що 26 листопада 2018 року засобами електронного зв`язку, а саме: на електронну пошту Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло повідомлення від адвоката позивача - Олійника О.С. з відміткою "терміново", у якому було заявлено про відвід судді Кузьмишиної О.М.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року визнано необґрунтованим відвід судді Кузьмишиної О.М. та передано справу до автоматизованого перерозподілу для визначення судді, що вирішуватиме питання про відвід. Дане питання було вирішено ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, якою у задоволенні заяви адвоката Олійника О.С. про відвід судді Кузьмишиної О.М. відмовлено.

У подальшому ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року поновлено провадження у справі та призначено справу для розгляду у судовому засіданні на 19 грудня 20188 року, про що належним чином було повідомлено сторін. Зокрема, на поштовому повідомленні про вручення судової повістки поставлено відмітку про вручення 03 грудня 2018 року ОСОБА_3 та 04 грудня 2018 року - ОСОБА_1

19 грудня 2018 року засобами електронного поштового зв`язку на електронну адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення судового засідання через зайнятість адвоката у цей час в іншій справі.

Відповідно до протоколу судового засідання Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року під час розгляду справи в апеляційному порядку були присутні: ОСОБА_1, представник відповідача, представник третьої особи. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року, крім іншого вирішено відмовити у задоволенні клопотання адвоката позивача Олійника О.С. про чергове відкладення розгляду справи, оскільки суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи без участі представника позивача, у зв`язку з тим, що позивач з`явився у судове засідання та мав достатній час для того, щоб підготуватися до справи, розгляд якої було призначено ще з травня 2018 року, але через процесуальні зловживання позивача та його представника неодноразово відкладався.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить до висновку про те, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, був присутнім на судовому засіданні, а причина відсутності представника позивача була визнана апеляційним судом неповажною, оскільки адвокат заздалегідь був обізнаний про час та місце розгляду справи, розгляд справи відкладався неодноразово з липня 2018 року, що зумовило прийняття судом рішення про відмову у задоволенні клопотання про чергове відкладення судового засідання.

Відтак, колегія суддів не вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та відповідно, вважає, що відсутні підстави, визначені пунктами 2 та 3 частини третьої статті 353 КАС України, для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.