400/2924/18 Про визнання протиправними та скасування рішень, про визнання протиправними та скасування відмови у відновленні режиму вільної торгівлі та картки відмови у прийнятті митної декларації - 01.08.2019 Прийняття

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя -доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївської митниці Державної фіскальної служби на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року (суддя - Устинов І.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року (судді - Семенюк Г.В., Потапчук В.О., Шляхтицький О.І.) у справі № 400/2924/18 за позовом приватного акціонерного товариства "Юженергобуд" до Миколаївської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішень, про визнання протиправними та скасування відмови у відновленні режиму вільної торгівлі та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, а також зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2018 року приватне акціонерне товариство "Юженергобуд" (далі - Товариство) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Миколаївської митниці Державної фіскальної служби (далі - Митниця), в якому просило суд визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 29 березня 2018 року №UА504070/2018/00011; визнати протиправним та скасувати рішення Митниці від 24 квітня 2018 року №UА504070/2018/200170; визнати протиправним та скасувати рішення Митниці від 24 жовтня 2018 року; визнати протиправною відмову у відновленні режиму вільної торгівлі відповідно до митних декларацій №UА504070/2018/200170 від 2 лютого 2018 року та №UА504070/2018/200600 від 27 березня 2018 року; зобов`язати Митницю застосувати (відновити) режим найбільшого сприяння, в рамках угоди про вільну торгівлю України - ЄС, до товарів, які було оформлено в режимі імпорту згідно з ЕД № 504070/2018/200170 від 2 лютого 2018 року та ЕД 504070/2018/200607 від 27 березня 2018 року.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішення відповідача не відповідають нормам митного законодавства України. Оскільки між Україною та державами Європейського Союзу діє режим вільної торгівлі, позивач не повинен сплачувати суму ввізного мита.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року (залишеним в силі постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року) позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від від 29 березня 2018 року № UА504070/2018/00011. Визнано протиправним та скасовано рішення Митниці від 24 квітня 2018 року №UА504070/2018/200170. Визнано протиправним та скасовано рішення Митниці від 24 жовтня 2018 року. Визнано протиправною відмову у відновленні режиму вільної торгівлі відповідно до митних декларацій №UА504070/2018/200170 від 2 лютого 2018 року та №UА504070/2018/200600 від 27 березня 2018 року. Зобов`язано Митницю застосувати (відновити) режим найбільшого сприяння, в рамках угоди про вільну торгівлю України - ЄС, до товарів, які було оформлено в режимі імпорту згідно з ЕД № 504070/2018/200170 від 2 лютого 2018 року та ЕД 504070/2018/200607 від 27 березня 2018 року.

Погоджуючись із доводами позивача, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необгрунтованість відмови Митниці у застосуванні режиму вільної торгівлі до товарів, імпортованих позивачем на підставі митних декларацій від 2 лютого 2018 року та від 27 березня 2018 року з країни - учасниці Європейського Союзу, враховуючи те, що відповідач не скористався наданим йому законом правом у разі виникнення сумніву щодо країни походження товарів звернутися до митних органів країни експорту для відповідного підтвердження (при цьому, суди керувались нормами Договору про зону вільної торгівлі між країнами-учасницями Співдружності Незалежних Держав та Правил визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав). Враховуючи викладене, суди визнали необгрунтованими доводи Митниці щодо протиріччя між країною експорту товару, вказаною в графі 15 поданих позивачем митних декларацій (Латвійська Республіка) та країною експорту, яка видала сертифікати про походження товару (Чеська Республіка). На підставі сертифікатів про походження товарів судом першої інстанції встановлено, а апеляційним судом підтверджено, що країною походження зазначених товарів є Чеська Республіка, відповідно, товари користуються режимом вільної торгівлі на митній території України згідно з Договором про зону вільної торгівлі між країнами-учасницями Співдружності Незалежних Держав (а.с. 92, 177).

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Митниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: застосування положень Договору про зону вільної торгівлі між країнами-учасницями Співдружності Незалежних Держав та Правил визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав до правовідносин з країнами, які не є учасницями вказаних міжнародних угод, а також неправильне застосування термінів "преференційні ставки ввізного мита" та "пільгові ставки ввізного мита". Також у касаційній скарзі вказано на обставини, що стали підставою для відмови у застосуванні (відновленні) режиму вільної торгівлі до імпортованих позивачем товарів та які не було взято до уваги судами попередніх інстанцій.

У касаційній скарзі Митниця просила поновити строк на касаційне оскарження судових рішень; скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити; розподілити судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ); справу розглядати за участю її представника.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року строк на оскарження поновлено та відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою Верховного суду від 12 липня 2019 року Митниці відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю її представника та призначено розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство 26 травня 2017 року уклало контракт з SIA SouthEnergoProject" (Латвійська Республіка) за № 428-01, предметом якого є купівля-продаж вантажу - складових частин пристрою плавного частотного пуску, який було оформлено в режимі імпорту (випуск для вільного обігу) згідно з електронною митною декларацією № UA 504070/2018/200170 від 2 лютого 2018 року.

На виконання вказаного контракту 26 січня 2018 року між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір доручення № ТБ-75 на надання брокерських послуг та декларування товарів (а.с.48-50). На підставі отриманого доручення ФОП ОСОБА_1 здійснювала декларування та митне оформлення вантажу за контрактом від 26 травня 2017 року № 428-01.

2 лютого 2018 року ФОП ОСОБА_1 заявлено до митного оформлення шляхом митного декларування вантаж, а саме: пристрій плавного частотного пуску СПЧП (виробник - Чеська Республіка, Прага, постачальник - Латвійська Республіка).

27 березня 2018 року ФОП ОСОБА_1 заявлено до митного оформлення шляхом митного декларування вантаж, а саме: напівпровідникова система збудження синхронного гідрогенератора - двигуна Ташлицької ГАЕС для автоматичного регулювання постійного струму збудження генератора - двигуна в нормальних і аварійних режимах роботи генератора - двигуна (виробник - Чеська Республіка, Прага, постачальник - Латвійська Республіка).

В оскаржуваних судових рішеннях вказано, що вказані електронні митні декларації містять відомості як щодо виробника, так і щодо постачальника вантажу, а також щодо одержувача, яким є Товариство.

2 лютого 2018 року та 21 березня 2018 року Товариством було отримано сертифікати про походження товару форми EUR.1. за № ТУ 0352542 та № ТУ 0352569 відповідно.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, керуючись нормами Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року, дія якої поширюється на товари, що походять з Європейського Союзу (далі - ЄС), чи товари, які походять з України, після ввезення до України чи ЄС відповідно, Товариство задля отримання надмірно сплачених, на його думку, коштів звернулося до відповідача із заявою від 12 лютого 2018 року за вих. № 82-2018 про застосування (відновлення) режиму вільної торгівлі та повернення надміру сплаченого мита.

Відповідачем на адресу позивача направлено лист від 13 березня 2018 року вих. № 1237/10/14-70-19-47, яким запропоновано з метою приведення у відповідність даних щодо країни походження та даних щодо документів, які підтверджують походження товару, звернутися до митного поста "Первомайськ" з окремою заявою.

Як зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, у даному листі відповідачем визнано, що наданий позивачем сертифікат EUR.1 від 2 лютого 2018 року № Ту 352542 визнаний таким, що відповідає вимогам частини третьої статті 43 Митного кодексу України для підтвердження походження товарів з Європейського Союзу.

Згідно із оскаржуваними судовими рішеннями 2 квітня 2018 року за вих. № 179-2018 позивачем повторно направлено заяву на адресу відповідача з усіма необхідними документами, в т.ч. й оригіналами сертифікатів, які надають право на застосування (відновлення) режиму вільної торгівлі та повернення надміру сплаченого мита, але листом від 24 квітня 2018 року за вих. № 2024/10/14-70-19-47 у застосуванні режиму вільної торгівлі до митної декларації від 2 лютого 2018 року № UA504070/2018/200170 відмовлено.

29 березня 2018 року відповідачем прийнято картку відмови № UA504070/2018/00011 у прийнятті митної декларації від 27 березня 2018 року № UA504070/2018/200600, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

25 вересня 2018 року позивач направив лист до відповідача, яким зазначив обставини, як щодо митної декларації від 2 лютого 2018 року, так і щодо митної декларації від 27 березня 2018 року.

На адресу позивача надійшов лист від відповідача від 24 жовтня 2018 року за вих. № 4916/10/14-70-19-47, яким позивачу знов відмовлено у застосуванні режиму вільної торгівлі до товарів, оформлених зазначеними митними деклараціями, на підставі сертифікатів EUR.1 № Ту 0352542 від 2 лютого 2018 року та № Ту 0352569 від 21 березня 2018 року.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що причиною відмови став недостатньо повний на думку відповідача, опис придбаного товару, який би дозволив провести однозначну його ідентифікацію для цілей митного оформлення.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій не досліджено повною мірою зібрані у справі докази, а також інші належні докази, які підлягали оцінці для встановлення обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Крім цього, судами неправильно застосовано норми матеріального права, а саме:

помилково застосовано норми Договору про зону вільної торгівлі між країнами-учасницями Співдружності Незалежних Держав та Правил визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, які не підлягали застосуванню, та не застосовано положення Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, враховуючи те, що будь-які преференції розповсюджуються лише на товари походженням з країн, які є сторонами відповідної міжнародної угоди;

допущено неправильне застосування термінів "преференційні ставки ввізного мита" (щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі) та "пільгові ставки ввізного мита" (щодо товарів, що походять з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння), визначення яким надано частиною п`ятою статті 280 Митного кодексу України, що призвело до задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Митниці виконати дії, які не ґрунтуються на законі.

Статтею 257 Митного кодексу України (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено процедуру митного декларування.

Так, згідно з частинами першою, шостою цієї статті декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450, після завершення митного оформлення зміни до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа можуть вноситися шляхом, зокрема, заповнення та оформлення митним органом аркуша коригування за формою згідно з додатком 4. В свою чергу, аркуш коригування заповнюється та оформлюється митним органом, зокрема, у разі необхідності виправлення відомостей, пов`язаних з доплатою або поверненням митних платежів, у тому числі у зв`язку із скасуванням рішення митного органу.

Статтею 301 Митного кодексу України встановлено випадки повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, одним з яких є відновлення режиму найбільшого сприяння, вільної торгівлі.

Відповідно до вимог пункту 1 статті 29 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16 вересня 2014 року, учасницями якої є Чеська Республіка, а також Латвійська Республіка, кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Статтею 26 Угоди встановлено, що положення цієї глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

Для цілей цієї глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі 1 до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва") (далі - Протокол 1).

Відповідно до пункту 1 статті 16 Протоколу 1 товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу, відповідно, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься "декларацією інвойс", надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можливо було ідентифікувати.

Порядок заповнення та необхідні реквізити сертифіката з перевезення товару форми EUR.1 передбачено Додатком III до Протоколу 1.

Статтею 33 Протоколу 1 передбачено порядок перевірки підтверджень походження товару, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

Так, з метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку.

Аналогічний порядок підтвердження походження товару передбачено главою 7 Розділу ІІ Митного кодексу України (4495-17) .

Частинами першою, восьмою, дев`ятою статті 43 Митного кодексу України передбачено документи, що підтверджують країну походження товару, якими є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару. У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості. Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Відповідно до статті 45 Митного кодексу України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій, дійшовши правильного висновку, що наявність у митного органу сумнівів щодо країни походження товару не є підставою для відмови у його митному оформленні, а є лише підставою для перевірки відповідних відомостей у встановленому законом порядку, не надали оцінки іншим доводам Митниці щодо невідповідності наданих Товариством сертифікатів з перевезення (походження) товару форми EUR.1 вимогам Протоколу 1, що, в свою чергу, послугувало підставою для відмови у застосуванні (відновленні) преференційного режиму до імпортованих Товариством товарів.

Так, Митниця, окрім протиріччя між відомостями щодо країни походження товарів, зазначеними у митних деклараціях та відповідних сертифікатах з перевезення (походження) товарів, відмовляючи у застосуванні преференційного режиму до таких товарів, посилалася також на невідповідність опису товарів у сертифікатах про походження вимогам частини третьої Приміток до Додатку ІІІ до Протоколу 1, відовідно до якої товар у сертифікаті має бути описаний згідно з торгівельною практикою і достатньо детально для того, щоб його можна було однозначно ідентифікувати, а саме: невідповідність моделі товару, вказаного у графі 8 сертифіката від 2 лютого 2018 року - COMPACT CV29/1, моделі товару, заявленій у графі 31 митної декларації від 2 лютого 2018 року - COMPACT CV29; неможливість здійснити однозначну ідентифікацію товару згідно з його описом у графі 8 сертифіката від 21 березня 2018 року, враховуючи не зазначення марки товару, моделі товару, типу обладнання (а.с. 38, 43, 45-47).

Крім цього, Митниця вказала на невідповідність кодів товарів, заявлених під час митного оформлення кодам товарів, вказаних в експортних деклараціях, а саме: код товару № 5 "кабелі сигнальні, ізольовані, електричні, провідники із з`єднувальними деталями", вказаний в експортній декларації від 29 січня 2018 року (відсутня в матеріалах справи) - 85044090 не відповідає коду Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД), заявленого на даний товар у митній декларації від 2 лютого 2018 року - 85444290; код товару № 2 "шафа введення та силових роз`єднувачів модель МХ139", вказаний в експортній декларації від 21 березня 2018 року (відсутня в матеріалах справи) - ГС-8504 не відповідає коду УКТ ЗЕД, заявленого на даний товар у митній декларації від 27 березня 2018 року - 8537.

Отже, зазначивши в оскаржуваних рішеннях, що причиною відмови у застосуванні режиму вільної торгівлі до задекларованих позивачем товарів став недостатньо повний, на думку відповідача, опис придбаного товару, який би дозволив провести його однозначну ідентифікацію для цілей митного оформлення, суди попередніх інстанцій не надали оцінки відповідним доводам відповідача та не навели мотиви їх відхилення; не дослідили відомості щодо імпортованих товарів, які містяться, зокрема, у митних деклараціях країни експорту та митній декларації від 27 березня 2018 року № UA504070/2018/200600, які відсутні в матеріалах справи. Натомість, суд апеляційної інстанції послався на непідтверджені належними і допустимими доказами доводи позивача про відповідність інформації сертифіката походження товару відомостям, заявленим декларантом в митній декларації (а.с. 177).

Враховуючи викладене, висновок, якого дійшли суди попередніх інстанцій, що згідно із сертифікатами походження товарів країною походження зазначених товарів є Чеська Республіка та відповідно, товари користуються режимом вільної торгівлі на митній території України, є передчасним.

Крім цього, судами попередніх інстанцій під час прийняття рішення про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації від 27 березня 2018 року № UA 504070/2018/200600, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 29 березня 2018 року № UА504070/2018/00011 не надано оцінки тому, що цю картку відмови прийнято не тільки у зв`язку із невизначенням країни походження товару, а також у зв`язку із невірно визначеним кодом товару № 2 за вказаною митною декларацією та прийняттям відповідачем відповідного рішення про визначення коду товару від 27 березня 2018 року № КТ- UA 504070-0001-2018 (відсутнє в матеріалах справи).

Враховуючи те, що картка відмови є похідною від вказаного рішення про визначення коду товару, при вирішенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування такої картки відмови суди мали б надати оцінку підставам прийняття рішення про визначення коду товару, чи пов`язані вони із підставами відмови у застосуванні режиму вільної торгівлі, та з`ясувати чи вірно позивач обрав спосіб захисту своїх прав, враховуючи, що позовна вимога про скасування вказаного рішення відповідача, яке є первинним по відношенню до картки відмови, не заявлялася.

Вказані обставини судами попередніх інстанцій з`ясовано не було.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.