818/1431/16 Про визнання протиправними та скасування наказів об`єднаної державної податкової інспекції, поновлення на посаді в органах ДФС та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - 31.07.2019 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Міністерства доходів і зборів України, Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Соп`яненка О. В., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 березня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: П`янової Я. В. (головуючий), Зеленського В. В., Чалого І. С.

І. Суть спору

1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (надалі також ДФС), Міністерства доходів і зборів України (надалі також Міндоходів), Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області (надалі також відповідач 3, Конотопська ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області), в якому просила:

1.1. визнати протиправними та скасувати наказ Міндоходів від 17 жовтня 2016 року № 36-0 "Про звільнення ОСОБА_1 " та наказ Головного управління ДФС у Сумській області (надалі також ГУ ДФС у Сумській області) від 18 жовтня 2016 року № 269-0 "Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України № 36-0 від 17 жовтня 2016 року";

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Конотопської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області;

1.3. стягнути з ДФС на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2016 року по день ухвалення рішення суду з розрахунку 310,47 гривень середньоденного заробітку та різницю заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи за період з травня 2015 року по 19 жовтня 2016 року.

2. Позов обґрунтований протиправністю звільнення позивача із займаної посади як такого, що відбулося з грубим порушенням норм законодавства про державну службу та трудового законодавства.

3. Відповідачі позов не визнали, наголошуючи на тому, що позивача належним чином попереджено про можливе звільнення у зв`язку з реорганізацією та скороченням, їй неодноразово пропонувались інші посади, від яких вона відмовилась, що надавало підстави для звільнення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 з 2003 року працювала в податкових органах на різних посадах, 28 лютого 2003 року прийняла присягу державного службовця.

5. Наказом Міндоходів від 13 червня 2013 року № 1347-о позивач призначена на посаду начальника Конотопської ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області.

6. 26 листопада 2014 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення.

7. 14 березня 2016 року та 16 березня 2016 року ГУ ДФС у Сумській області запропонувало позивачеві посади заступника начальника Сумської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області та начальника Сумської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області, від зайняття яких ОСОБА_1 відмовилась.

8. 3 жовтня 2016 року ГУ ДФС у Сумській області запропонувало позивачеві посади начальника Відділу обслуговування платників Конотопській ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області, головного державного ревізора-інспектора з контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Конотопській ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області та завідувача сектору організаційної роботи ГУ ДФС у Сумській області, від зайняття яких ОСОБА_1 також відмовилась.

9. Наказом Міндоходів від 17 жовтня 2016 року № 36-0 "Про звільнення ОСОБА_1 ", який оголошено позивачеві наказом ГУ ДФС у Сумській області від 18 жовтня 2016 року № 269-0, припинено перебування ОСОБА_1 на державній службі та звільнено її з посади начальника Конотопської ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області у зв`язку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП (322-08) ).

10. Наявна станом на час звільнення вакантна посада начальника Конотопської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області позивачеві запропонована не була.

11. Не погоджуючись із вищезазначеними наказами, позивач звернулась до суду.

12. В аспекті предмету доказування у цій справі суди також установили, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Конотопську ОДПІ ГУ ДФС зареєстровано 20 листопада 2014 року. Запис про припинення у зв`язку з реорганізацією Конотопської ОДПІ Міндоходів унесено до вказаного реєстру 30 червня 2016 року.

13. Станом на 30 червня 2016 року позивач звільнена або переведена на будь-яку іншу посаду не була і до моменту звільнення 18 жовтня 2016 року Конотопською ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області виплачувалась їй заробітна плата за посадою начальника Конотопської ОДПІ Міндоходів, видавались накази про її відрядження, про надання відпустки.

14. Суди також зазначили, що відповідачами надано докази подальшої реорганізації територіальних органів ДФС у Сумській області: приєднання до Конотопської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області інших територіальних органів ДФС та утворення в її складі Путивльського, Буринського, Кролевецького відділень, проведення скорочення чисельності працівників, але доказів скорочення посади, яку обіймала позивач, ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не подано.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

15. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 21 грудня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 березня 2017 року, позов задовольнив частково:

15.1. визнав протиправним та скасував наказ Міндоходів № 36-0 від 17 жовтня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1 ";

15.2. визнав протиправним та скасував наказ ГУ ДФС у Сумській області № 269-0 від 18 жовтня 2016 року "Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України № 36-0 від 17 жовтня 2016 року";

15.3. поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Конотопської ОДПІ ГУ Міндоходів у Сумській області;

15.4. стягнув з Конотопської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2016 року по 21 грудня 2016 року в розмірі 14281,62 гривень;

15.5. в частині вимог про стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за період з травня 2015 року по 19 жовтня 2016 року відмовив у зв`язку з необґрунтованістю.

16. Таке своє рішення суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, з-поміж іншого, мотивував тим, що за умов реорганізації органів доходів і зборів відповідачі не довели факту скорочення займаної позивачем посади, а також не запропонували їй усі наявні у відповідній податковій інспекції посади, що в підсумку стало підставою для висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. ДФС подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень у частині задоволення позовних вимог.

18. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі вказаний відповідач наполягає на правомірності звільнення позивача.

19. У касаційній скарзі ДФС просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог й ухвалити в цій частині рішення про відмову в позові.

V. Оцінка Верховного Суду

20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

22. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (889-19) (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 889-VIII (889-19) ).

23. Відповідно до статті 43 Закону № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

24. Пункт 4 статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

25. Пункт 1 частини першої статті 87 цього ж Закону серед підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення встановлює таку: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

26. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

27. Отже, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII регулюється нормами КЗпП (322-08) .

28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

29. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

30. За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

31. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

32. Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

33. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

34. Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VІ. Висновки Верховного Суду

35. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, Верховний Суд на підставі встановлених у цій справі обставин справи та наведеного нормативного регулювання спірних правовідносин виходить із такого.

36. Як правильно зазначили суди, відповідними рішеннями Уряду здійснено утворення Державної фіскальної служби України як центрального органу виконавчої влади шляхом реорганізації шляхом перетворення Міністерства доходів і зборів України ( постанова Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 160 (160-2014-п) ) та утворення юридичних осіб публічного права - територіальних органів ДФС ( постанова Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 311 (311-2014-п) ), при цьому відповідні територіальні органи Міндоходів реорганізовано шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДФС.

37. Отже, у спірних правовідносинах відбулась фактична реорганізація територіальних органів доходів і зборів, у тому числі Конотопської ОДПІ, а не їх ліквідація.

38. Верховний Суд констатує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів факту скорочення займаної позивачем посади, а також не довів дотримання ним установленої законом процедури звільнення позивача.

39. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

40. За такого правового регулювання та обставин справи правильними є висновки судів першої й апеляційної інстанцій про протиправність спірних наказів і наявність підстав для їх скасування із поновленням позивача на роботі.

41. Визначені судом першої інстанції період вимушеного прогулу, сума середнього заробітку за час такого прогулу, а також оскаржувані судові рішення в частині відмови в позові, не є предметом касаційного оскарження.

42. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

43. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.