308/8741/17 Про примусове видворення - 17.12.2019 Прийняття

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2019 року

Київ

справа №308/8741/17

адміністративне провадження №К/9901/18225/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу представника громадянина Індії ОСОБА_1 - адвоката Слупко Олени Миколаївни

на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 вересня 2017 року (головуючий суддя - Бедьо В.І.)

і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року (головуючий суддя - Богаченко С.І., судді - Мікула О.І., Старунський Д.М.)

у справі №308/8741/17

за позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України

до громадянина Індії ОСОБА_1

про примусове видворення.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року Чопський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - "Чопський прикордонний загін") звернувся до суду з адміністративним позовом до громадянина Індії ОСОБА_1, в якому просив:

- на підставі частини першої статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" примусово видворити з України громадянина Індії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- затримати громадянина Індії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України;

- на підставі частини другої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України звернути постанову до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прикордонним нарядом в контрольованому прикордонному районі при спробі незаконного перетину державного кордону було виявлено та затримано громадянина Республіки Індії ОСОБА_1 у складі групи осіб, а відтак, враховуючи те, що він не має жодних підстав для перебування на території України, українською мовою не володіє, родичів на території України, які б могли надати йому допомогу в поверненні до країни походження, не має, натомість, має намір будь-яким шляхом потрапити до країн Західної Європи, підлягає видворенню до країни походження у встановленому порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, позов задоволено. Примусово видворено за межі території України громадянина Індії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Затримано громадянина Індії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України на строк до 6 (шести) місяців. Звернуто постанову суду до негайного виконання.

Судові рішення мотивовані тим, що примусове видворення з України іноземців чи осіб без громадянства проводиться лише на підставі постанови адміністративного суду, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Обов`язок щодо прийняття рішення про примусове повернення позивачем виконано. При цьому, позивачем наведено обґрунтовані підстави для висновку, що відповідач ухилятиметься від виконання зазначеного рішення. Зокрема, такими підставами є відсутність коштів у відповідача для легального повернення на територію Індії, документів на право перебування на території України, а також легального перетину державного кордону України, відсутність родинних зв`язків на території України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі представник громадянина Індії ОСОБА_1 - адвокат Слупко Олена Миколаївна просить скасувати постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 вересня 2017 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, і ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Скаржник посилається на те, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не правильно застосовані норми матеріального права. Зокрема, оцінка дій відповідача стосовно ухилення від добровільного виконання рішення про повернення до країни походження, зроблена судами без урахування частин другої, сьомої статті 25, частини першої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". До того ж, рішення про примусове видворення прийняте судами передчасно, з порушенням норм частини першої статті 30 вказаного Закону.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 4 вересня 2017 року громадянин Індії ОСОБА_1 був виявлений та затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби "Новоселиця" на напрямку 186 прикордонного знаку при спробі незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку Республіку без документів, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України, у складі групи осіб, що було зафіксовано в протоколі про адміністративне затримання від 4 вересня 2017 року.

6 вересня 2017 року начальником Чопського прикордонного загону підполковником Михайлюком Ю.О. затверджено рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства, складене заступником начальника відділу по роботі з іноземцями і адміністративного провадження штабу Січкар А.В., яким громадянина Індії ОСОБА_1 вирішено примусово повернути за межі України.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (3773-17) .

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянств в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорам України.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

Іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, не передбачених частинами другою - чотирнадцятою цієї статті, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України (частина п`ятнадцята статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

За приписами частини першої статті 21 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в`їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України. Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення та його розмір встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно визначення пункту 14 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Частиною першою статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Нормами статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Відповідно до частини першої статті 183-7 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній станом на момент розгляду справи судом першої інстанції) позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Пунктом 3 частини другої статті 183-7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - " КАС України (2747-15) ") у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, адміністративний суд, визначений частиною першою цієї статті, за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може прийняти рішення, яким затримати іноземця або особу без громадянства з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150, примусове видворення передбачає: виявлення порушника, поміщення його в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, документальне оформлення примусового видворення, подальше супроводження іноземця до пункту пропуску через державний кордон України чи до країни походження.

Відповідно до статті 29 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Нормою частини першої статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлено, що примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.

Крім того, зі змісту наведеної норми вбачається, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто, обов`язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.

Подібний висновок про застосування норм права викладено у Постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №754/2198/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і підтверджується матеріалами справи, Чопським прикордонним загоном прийнято рішення про примусове повернення відповідача в країну походження, яким громадянина Індії ОСОБА_1 вирішено примусово повернути за межі України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості звернення позивача до адміністративного суду з вимогами примусово видворити відповідача за межі території України. Так, відповідач перебував на території України без законних на те підстав, українською мовою не володів, у нього не було родичів на території України, які б могли надати допомогу у поверненні до країни походження та були відсутні кошти, які б давали можливість придбати проїзний документ, щоб покинути територію України, залишатись на території України не збирався, використовував Україну як країну транзиту, оскільки намагався незаконно потрапити до країн Західної Європи. Отже, мають місце підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове повернення.

Також, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що на позивача не поширюються заборони, передбачені частиною першою статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" щодо примусового повернення чи примусового видворення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №308/10212/17.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника з приводу ненадання відповідачу часу для добровільного виконання рішення про примусове повернення, оскільки статтею 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачені самостійні підстави для видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України, які не залежать від наведених обставин.

Верховним Судом не беруться до уваги посилання скаржника про те, що у рішенні про примусове повернення відсутня вказівка на строк його добровільного виконання, адже підставою звернення позивача до суду з адміністративним позовом не було невиконання даного рішення у встановлений строк без поважних причин.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що доводи наведені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Постанову ухвалено 17 грудня 2019 року у зв`язку з наданням судді Жуку А.В. 12, 13, 16 грудня 2019 року днів відпочинку як компенсацію за роботу у вихідні дні (наказ від 3 грудня 2019 року №110-к).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника громадянина Індії ОСОБА_1 - адвоката Слупко Олени Миколаївни залишити без задоволення.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 вересня 2017 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

..........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду