Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна I.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (далі - СДПI) та прокурора м. Луганська справу за позовом Акціонерного комерційного банку "Правекс-Банк" (далі - АКБ "Правекс-Банк") до СДПI про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2006 року АКБ "Правекс-Банк" звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення СДПI від 23 січня 2006 року № 0000021345/0.

Цим рішенням йому було визначено податкове зобов'язання в

сумі 74 320 грн 95 коп., а саме донараховано податок з доходів найманих працівників (прибутковий податок з громадян) у сумі 24 773 грн 65 коп. та нараховано штрафні санкції у сумі 49 547 грн 30 коп.

Господарський суд Луганської області постановою від 23 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 15 серпня 2006 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував і ухвалив нове, яким позов задовольнив, спірне податкове повідомлення-рішення визнав недійсним.

СДПI та прокурор м. Луганська звернулися до Верховного Суду України зі скаргами про перегляд за винятковими обставинами зазначеної постанови касаційного суду.

5 липня 2007 року СДПI подала заяву про відмову від скарги за винятковими обставинами. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України ухвалою від 1 липня 2008 року в задоволенні цієї заяви відмовила.

У скаргах про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого адміністративного суду України від 15 серпня 2006 року СДПI та прокурор м. Луганська просять скасувати її у зв'язку з неоднаковим порівняно з іншими справами та неправильним застосуванням у цій справі судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права - статей 6, 7, 9, 19 Декрету Кабінету Міністрів України

від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) (далі - Декрет) - і залишити в силі постанову Господарського суду Луганської області від 23 березня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції перелічених норм матеріального права скаржники посилаються на ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2006 року у справі за скаргою Костенка О.М. на дії Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва з донарахування прибуткового податку з громадян та від 9 березня 2006 року у справі за скаргою Щокіна Ю.В. на такі самі дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова, у яких цей суд визнав правомірним обчислення зазначеного податку за ставками прогресивного оподаткування доходів громадян з урахуванням неоподатковуваного мінімуму, які встановлені Указом Президента України від 13 вересня 1994 року № 519/94 "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" (519/94) (далі - Указ).

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скаргах доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що суд касаційної інстанції неоднаково порівняно з іншими справами і неправильно застосував у цій справі зазначені вище норми права, а тому скарги СДПI та прокурора м. Луганська підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що за результатами планової перевірки дотримання Луганською філією АКБ "Правекс-Банк" вимог податкового та валютного законодавства, у тому числі правильності обчислення і своєчасності сплати податку з доходів найманих працівників (прибуткового податку з громадян), у період з 1 жовтня 2003 року по

30 вересня 2005 року СДПI прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення щодо виявлених порушень пункту 1 статті 6, пункту 1 статті 7, пункту 1 статті 9, підпункту "а" пункту 2 статті 19 Декрету при утриманні та перерахуванні до бюджету зазначеного податку за період жовтень - грудень 2003 року в сумі 24 773 грн 65 коп. і визначено в цьому рішенні податкове зобов'язання в сумі 74 320 грн 95 коп. (з урахуванням штрафних санкцій).

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і задовольняючи позов, суд касаційної інстанції виходив із того, що: ставки прибуткового податку з громадян визначені у статті 7 Декрету з урахуванням мінімальної місячної заробітної плати, розмір якої законодавчо врегульований; зміни щодо ставок оподаткування до статей 6, 7 Декрету в законодавчому порядку не вносилися, а застосування до спірних правовідносин приписів Указу є безпідставним.

Проте з таким висновком суду касаційної інстанції погодитися не можна.

У статті 67 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено обов'язок кожного громадянина сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, порядок їх зарахування і напрями використання, перелік платників податків та об'єктів оподаткування, відповідальність за порушення податкового зобов'язання визначені в Законі України від 25 червня 1991 року № 1251-ХII "Про систему оподаткування" (1251-12) .

Згідно із зазначеним Законом громадяни зобов'язані сплачувати податок з отриманих доходів (статті 4, 14) і при цьому має додержуватися принцип соціальної справедливості, який полягає в забезпеченні соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі прибутки (стаття 3).

Починаючи з 1 січня 1993 року громадяни сплачували прибутковий податок відповідно до Декрету, в якому визначено платників цього податку, об'єкти і ставки оподаткування.

У пункті 1 статті 6 Декрету встановлено, що сукупний оподатковуваний доход зменшується на суму, яка не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, установленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум). Неоподатковуваний мінімум введено в шкалу ставок оподаткування, передбачену пунктом 1 статті 7 Декрету. При цьому ставки прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи (служби, навчання) були визначені у тому самому пункті з урахуваанням мінімальної місячної заробітної плати. Зазначена обставина не створювала суперечності, оскільки на час прийняття Декрету розмір неоподатковуваного мінімуму дорівнював розміру мінімальної місячної заробітної плати. Це тривало до прийняття Верховною Радою України Постанови від 1 червня 1993 року № 3243-ХII (3243-12) "Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком", після чого мінімальна заробітна плата перестала дорівнювати неоподатковуваному мінімуму, а визначення ставок оподаткування доходів громадян із її урахуванням - відповідати пункту 1 статті 6 Декрету, згідно з яким до шкали цих ставок було введено саме неоподатковуваний мінімум.

Тому згідно з пунктом 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України було доручено до законодавчого врегулювання переглянути неоподатковуваний мінімум доходів громадян та ставки прогресивного оподаткування цих доходів.

Постановами Кабінету Міністрів України від 10 червня 1993 року № 433 (433-93-п) , 10 вересня 1993 року № 719 (719-93-п) та від 14 грудня 1993 року № 1032 (1032-93-п) було збільшено неоподатковуваний мінімум доходів громадян та встановлено нові ставки їх прогресивного оподаткування - з урахуванням цього мінімуму.

Оскільки в законодавчому порядку ставки прибуткового податку з громадян з урахуванням неоподатковуваного мінімуму їх доходів так і не було встановлено, Президент України відповідно до пункту 7-4 статті 114-5 Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 року № 888-IХ (888-09) видав Указ, яким установлено ставки прогресивного оподаткування доходів громадян з урахуванням неоподатковуваного мінімуму. У зв'язку із цим Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 26 вересня 1994 року № 660 (660-94-п) "Про визнання такими, що втратили чинність, пунктів 1, 2, 3 і 4 постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 1993 року № 1032".

Конституційний Суд України ухвалою від 21 березня 2002 року № 9-у/2002 (v009u710-02) відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Указу Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян". При цьому суд зазначив, що Указ прийнято відповідно до положень Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 року (пункт 7-4 статті 114-5). Згідно із цією конституційною нормою Президент України мав повноваження ухвалювати укази з питань економічної реформи, не врегульованих законами України, які діють до прийняття відповідних законів. Положення Указу застосовуються з 1996 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України для розрахунку надходжень від податків, зборів (обов'язкових платежів), а також визначення сум штрафів за адміністративні правопорушення.

На підставі аналізу наведених норм права колегія суддів доходить висновку, що на час виникнення спірних правовідносин положення Декрету, який передбачав сплату прибуткового податку із сукупного оподатковуваного доходу громадян, слід було застосовувати з урахуванням неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та ставок їх прогресивного оподаткування, установлених Указом (втратив чинність із 1 січня 2004 року на підставі Указу Президента України від 25 грудня 2003 року № 1497/2003 "Про визнання такими, що втрачають чинність, деяких указів Президента України" (1497/2003) у зв'язку з прийняттям Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) ).

Таким чином, місцевий та апеляційний суди правильно застосували норми матеріального права, їх рішення є законними й обгрунтованими і були скасовані касаційним судом помилково, що відповідно до частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) є підставою для скасування рішення суду касаційної інстанції і залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську та прокурора м. Луганська задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs414470) від 15 серпня 2006 року скасувати, постанову Господарського суду Луганської області від 23 березня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 13 червня 2006 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .