814/1852/16 Про визнання нечинним та скасування наказу про звільнення з органів Національної поліції, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 18.07.2019 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року (суддя: Лебедєва Г.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року (судді: Золотніков О.С., Осіпов Ю.В., Скрипченко В.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання нечинним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУ Нацполіції в Миколаївській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 12 вересня 2016 року № 255 о/с в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 з органів Національної поліції за п. 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію"; зобов`язання відповідача поновити позивача на службі в поліції на посаді старшого інспектора дозвільної системи управління превентивної діяльності ГУ Національної поліції в Миколаївській області; стягнення з ГУ Нацполіції в Миколаївській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач стверджує, що, не запропонувавши йому продовжувати службу на іншій посаді, відповідачем порушено норми діючого законодавства України щодо можливості подальшого використання позивача на службі в органах поліції. Позивач має переважне право на залишення на службі в поліції, оскільки має достатній досвід у роботі, безперервний стаж 19 років, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в органах поліції та відповідає вимогам поліцейського, що передбачені діючим законодавством України та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області № 55 о/с від 12 вересня 2016 року в частині звільнення позивача зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 4 Закону України "Про національну поліцію" (у зв`зку з скороченням). Поновлено позивача на посаді старшого інспектора дозвільної системи управління превентивної діяльності ГУ НП в Миколаївській області та стягнуто з ГУ НП в Миколаївській області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 9 971,42 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що відповідачем при звільненні позивача з роботи не дотримана процедура звільнення при скороченні штатів, питання щодо можливого використання позивача на службі в поліції не обговорювалося, вакантні посади останньому не пропонувались.

Будь-які докази щодо запропонування позивачу будь-якої вакантної посади з урахуванням досвіду роботи останнього, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції стороною відповідача не надано, що свідчить про порушення суб`єктом владних повноважень положень статті 68 Закону України "Про Національну поліцію".

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року і прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач вказує на помилкове застосування судами попередніх інстанцій вимог Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ), незважаючи на те, що спеціальними нормами, тобто Законом України "Про Національну поліцію" (580-19) передбачено правове врегулювання працевлаштування поліцейських при проведенні реорганізації та скорочення штатів. Крім того, вказує, що Нацполіцією при вирішенні питання про призначення позивача на посаду після скорочення попередньої, взято до уваги висновок атестаційної комісії про його службову невідповідність, визначений у протоколі ОП. № 1500004604.0022514 від 11 березня 2016 року. Враховано попередній досвід та відношення до службової дисципліни, як на службі в міліції так і на службі в поліції (висновок керівника Управління кадрового забезпечення від 12 вересня 2016 року, який затверджено начальником Нацполіції) та з врахуванням зазначених відомостей не прийнято позитивного рішення.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ГУ Нацполіції в Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року залишити без змін.

Третя особа відзиву на касаційну скаргу не надала.

Рух касаційної скарги

Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 21 червня 2017 року відкрив касаційне провадження на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року.

5 лютого 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Білоус О.В., (суддя-доповідач) Данилевич Н.А. Стрелець Т.Г.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Соколова В.М.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 1997 року.

На виконання вимог пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" № 580 від 2 липня 2015 року, позивача з грудня 2015 року прийнято на службу до Національної поліції України з присвоєнням спеціального звання "підполковника поліції".

Наказом ГУНП в Миколаївській області від 12 вересня 2016 року № 255 о/с позивача звільнено із займаної посади старшого інспектора дозвільної системи управління превентивної діяльності на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію України" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Не погоджуючись з наказом ГУНП в Миколаївській області від 12 вересня 2016 року № 255 о/с про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Кодексом законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ), Законами України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (580-19) у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 580-VIII (580-19) ), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100), Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 квітня 2016 року № 260 (z0669-16) (далі - Порядок № 260).

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.

Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до пункту 1 Розділу ХІ Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2016 року № 50 (z0260-16) (далі - Положення № 50) перевірка рівня службової підготовленості проводиться з метою оцінювання як окремого поліцейського, так і підрозділу, органу (закладу, установи) поліції в цілому та здійснюється відповідно до: наказів організаційно-розпорядчого характеру Національної поліції України (для перевірки органу, (закладу, установи) поліції); наказів Міністерства внутрішніх справ України (для перевірки вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських).

Стаття 60 Закону України "Про Національну поліцію" визначає правове регулювання служби в поліції, відповідно до якої проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Приписами пункту 5 частини 10 статті 62 Закону України встановлено, що поліцейський у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства. Кодекс законів про працю України (322-08) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

За змістом статті пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України обумовлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

В силу статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Приписами частин першою - другою статті 235 КЗпП України врегульовано, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 6 Розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 (z0669-16) поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Пунктом 9 Розділу І Порядку № 260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Роботодавець є таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування при реорганізації установи, якщо запропонував працівнику наявну в установі роботу, тобто вакантну посаду за відповідною професією чи спеціальністю або іншу роботу (в тому числі нижче оплачувану роботу чи нижчу посаду), яку працівник може виконувати з урахуванням його стану здоров`я, освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівникові всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, які є в установі в цілому, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник працював.

В першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для перевірки переважного права на залишення на роботі повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом виготовлення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ Національної поліції в Миколаївській області видано наказ від 31 травня 2016 року № 440 дск "Про організаційно штатні-зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області". Згідно названого наказу скасовуються всі тимчасові штати, що передбачає скорочення 3263 посад, в тому числі і посади, на якій проходив службу позивач.

В той же час, новим (постійним) штатом ГУ Національної поліції в Миколаївській області передбачена наявність 3272 посад, що свідчить про те, що загальна кількість посад в ГУ Національної поліції в Миколаївській області у зв`язку з переходом з тимчасового на постійний штат не скоротилася, а навіть збільшилася.

При цьому посада старшого інспектора дозвільної системи управління превентивної діяльності, на якій проходив службу позивач, наявна в новому штатному розписі ГУ Національної поліції в Миколаївській області.

Крім того, на момент звільнення позивача, згідно звіту про добір на службу та рух кадрів в ГУ Національної поліції в Миколаївській області, в Головному управлінні існував некомплект особового складу у кількості 809 поліцейських, з яких 566 осіб на посадах середнього складу поліції, до якого відноситься посада позивача, на якій він проходив службу до звільнення, в тому числі 4 посади середнього складу поліції в дозвільній системі.

За загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Проаналізувавши положення Закону України "Про Національну поліцію України" (580-19) щодо порядку вивільнення працівників у випадку скорочення штату можна зробити висновок, що вони кореспондуються з положеннями трудового законодавства.

Тому, з врахуванням наведених вище положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та Кодексу законів про працю України (322-08) , відповідач одночасно з попередженням про звільнення позивача у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаній запропонувати позивачу посаду старшого інспектора дозвільної системи управління превентивної діяльності ГУ Національної поліції в Миколаївській області або іншу рівнозначну посаду.

Проте, незважаючи на звернення позивача до Управління кадрового забезпечення ГУ Національної поліції в Миколаївській області з рапортом від 5 вересня 2016 року, в якому висловлено бажання позивача проходити службу в поліції та прохання призначити його на рівнозначну або нижчу посаду в ГУ Національної поліції в Миколаївській області, відповідачем видано наказ про звільнення позивача за скороченням штатів.

Водночас, у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями, тощо.

При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів до і після реорганізації.

Тому, за такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність звільнення позивача з посади через скорочення штатів або проведенням організаційних заходів, так як суб`єктом владних повноважень не запропоновано позивачу будь-якої вакантної посади з урахуванням досвіду роботи останнього, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, що свідчить про порушення відповідачем наведених вище положень статті 68 Закону України "Про Національну поліцію".

Крім того, ВС зауважує, що посилання скаржника на застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин статті загального законодавства - 49-2 КЗпП України (322-08) , приписи якої регулюють питання здійснення пропозиції працівнику вакантних посад, не спростовує необхідність здійснення такої пропозиції відповідачем позивачу, виходячи із системного аналізу статей 60 та 68 Закону № 580-VIII - спеціального законодавства, що регулює питання проходження служби в Національній поліції України.

При цьому, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині протиправності повторного врахування протоколу атестаційної комісії від 2 березня 2016 року при звільненні позивача.

Верховний Суд підтримує позицію судів попередніх інстанцій, що Миколаївський окружний адміністративний суд, при розгляді справи № 814/434/16 щодо звільнення позивача з підстав невідповідності займаній посаді за результатами проходження атестації, надавав оцінку протиправності висновку атестаційної комісії від 2 березня 2016 року. Відтак, відсутність в резолютивній частині вказаної постанови суду вказівки про його скасування не є підставою для повторного застосування його відповідачем у даних спірних правовідносинах, так як судом, у постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі № 814/434/16, визнано атестацію такою, що проведена всупереч вимогам Закону, а висновок про його службову невідповідність - необґрунтованим та протиправним.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є підставою касаційної скарги, а тому не є предметом касаційного розгляду.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги Головного управління Національної поліції в Миколаївській області Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.