810/1207/16 Про стягнення з митних органів заборгованість по заробітній платі у зв`язку із незаконним звільненням і затримкою виконання рішення суду щодо поновлення на посаді - 16.12.2019 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Київської митниці Державної фіскальної служби та Державної фіскальної служби України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року (головуючий суддя - Басай О.В., судді: Василенко Г.Ю., Волков А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року (головуючий суддя -

Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі № 810/1207/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач-1), Київської митниці Державної фіскальної служби ( далі - Київська митниця ДФС, відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Київська міська митниця Державної фіскальної служби про стягнення заробітної плати,

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2016 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- стягнути на його користь 758 686,69 грн, а саме: 412 179,52 грн - заборгованість по заробітній платі у зв`язку із незаконним звільненням і затримкою виконання рішення суду щодо поновлення на посаді; 37 024,00 грн - грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки; 309 483,17 грн - компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат;

- зарахувати час вимушеного прогулу до спеціального трудового стажу та зобов`язати відповідача зробити всі відрахування відповідно до діючого законодавства для зарахування цього стажу при отриманні пенсії в майбутньому;

- привести запис у трудовій книжці до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

На обґрунтування уточнених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2011 року у справі №2а-9431/10/1070 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України задоволено, визнано незаконним дії відповідача, скасовано наказ та поновлено позивача на державній службі. Вказане рішення набрало законної сили. Разом з тим, судом при прийняті рішення у справі не вирішено питання щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач звертався до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо виплати належних при звільненні коштів, однак судом відмовлено у задоволені такої заяви. Крім того, позивач зазначає що виконання судового рішення щодо його поновлення на посаді відбулось із значною затримкою. ОСОБА_1 вважає, що невиплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середньої заробітної плати за затримку виконання рішення суду та грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки значним чином обмежують його права та інтереси, а тому звернувся із вказаним адміністративним позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Київський окружний адміністративний суд постановою від 29 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, позов задовольнив частково.

Стягнув з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 суму заробітку за час вимушеного прогулу та за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 342452,45 грн та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 30815 грн.

У задоволені решти позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що період часу з дня прийняття Київським окружним адміністративним судом постанови у справі № 2а-9431/10/1070 про поновлення позивача на займаній посаді (02 березня 2011 року) по день прийняття Міністерством доходів і зборів України наказу про поновлення ОСОБА_1 (21 квітня 2015 року) є затримкою виконання рішення про поновлення на роботі, в розумінні статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), та включає період вимушеного прогулу позивача, встановленого приписами статті 235 КЗпП України (з 28 жовтня 2010 року по 02 березня 2011 року), у зв`язку із чим ОСОБА_1 має право на відповідні виплати. Суди врахували, що середньоденна заробітна плата позивача складає 308,15 грн, а кількість днів невикористаної щорічної відпустки позивача становить 100 днів, а тому дійшли висновків про стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 30815 грн. Інші позовні вимоги позивача суди означили необґрунтованими.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційних скаргах Київська митниця ДФС та ДФС України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог Київська митниця ДФС зазначила, що суди дійшли помилкового розрахунку щодо кількості робочих днів за період вимушеного прогулу та стадію невиконання рішення суду, оскільки не врахували, що звільнення ОСОБА_1 відбулось 29, а не 28 жовтня 2010 року. Вказане призвело до неправильного розрахунку відповідної суми виплат позивачу у зв`язку із незаконним звільненням та затримкою поновлення на роботі. Також, відповідачем заначено, що заробітна плата отримана ОСОБА_1 в інших установах є значно більшою ніж ним особисто зазначено, а тому судами необґрунтовано прийнято до уваги такий його заробіток.

Касаційна скарга представника ДФС України мотивована тим, що орган ДФС не є належним відповідачем в адміністративній справі оскільки нарахування, виплата та інші розрахунки заробітної плати позивача здійснювалися іншим органом -Державною митною службою України.

Рух касаційної скарги

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалами від 15 травня 2017 року відкрив провадження у справі за касаційними скаргами Київської митниці та ДФС України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року касаційні скарги відповідачів передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Шарапа В.М.(суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 21 червня 2019 року № 806/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. -суддя-доповідач, Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2011 року у справі №2а-9431/10/1070, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року, визнано незаконними дії Державної митної служби України щодо припинення перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_1, визнано протиправним і скасовано наказ Державної митної служби України від 28 жовтня 2010 року № 2054-к в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України, відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1, зобов`язано поновити ОСОБА_1 на державній службі в митних органах України. Постанову в частині поновлення позивача на посаді звернено до негайного виконання.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2014 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року у справі №2а-9431/10/1070 залишено без змін.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 03 квітня 2015 року № 302-о на виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2011 року, поновлено позивача на посаді заступника начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста "Бориспіль-аеропорт" Київської митниці Міндоходів.

Поряд з цим, наказом Київської митниці Міндоходів від 22 квітня 2015 року №17-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача звільнено з посади заступника начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста "Бориспіль-аеропорт" Київської митниці Міндоходів за згодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.

ОСОБА_1 звертався із заявою про прийняття додаткового рішення у справі № 2а-9431/10/1070 щодо отримання ним середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак, ухвалою від 09 лютого 2016 року Київський окружний адміністративний суду відмовив у прийнятті такого рішення оскільки така позовна вимога у межах адміністративної справи № 2а-9431/10/1070 не заявлялась.

Позивач вважаючи, що його права є порушеними, звернувся до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Приписами статті 235 КЗпП України, (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, згідно статтею 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок № 100, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При цьому, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових та інші (пункт 4 Порядку № 100).

Згідно пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначається статтею 242 КАС України, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судами встановлено, що відповідно до судового рішення у справі № 2а-9431/10/1070 питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судами не вирішувалося.

Вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що судовим рішенням у справі № 2а-9431/10/1070 визнано незаконним дії відповідача, скасовано наказ та поновлено позивача на державній службі, а тому прийшли до висновку, що ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу (період з 28 жовтня 2010 року по 02 березня 2011 року), середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі (період з 02 березня 2011 року по 21 квітня 2015 року) та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки.

Період виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу був обрахований з 28 жовтня 2010 року, виходячи з того, що наказом Державної митної служби України від 28 жовтня 2010 року № 2054-к ОСОБА_1 звільнено з служби.

При цьому, суди виходили з того, що враховуючи незаконне звільнення позивача, що встановлено судовим рішенням у справі № 2а-9431/10/1070, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2010 року по 02 березня 2011 року.

Разом з тим, висновок щодо вимушеного прогулу позивача судами зроблено з посиланням тільки на дату наказу Державної митної служби України про звільнення його з посади без врахування фактичних обставин справи (фактичного припинення трудових відносини з позивачем).

Водночас у касаційній скарзі, як і в апеляційній скарзі, та в запереченнях на позовну заяву відповідач-2 наголошував, що звільнення ОСОБА_1 відбулося після 29 жовтня 2010 року, а цей день позивачем фактично відпрацьовано, здійснено нарахування заробітної плати, однак суди не проаналізували та не перевірили такі доводи скаржника, з огляду на те, що період вимушеного прогулу позивача обраховують саме з 28 жовтня 2010 року.

Дана обставина є визначальною для правильного вирішення даного спору, оскільки період вимушеного прогулу впливає відповідно, на розрахунок належних до стягнення сум за такий період, при цьому, суди у своїх рішеннях здійснювали розрахунок лише всього періоду вимушеного прогулу (1123 дні), без розмежування сум виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми виплати за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Нормами КЗпП України (322-08) чітко розмежовано підстави стягнення "середнього заробітку за час вимушеного прогулу", який згідно норм частини другої статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення "середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі", який за нормами статті 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16.

В ході розгляду даної справи суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях не навели детальних розрахунків з яких вони виходили при вирішені спору, тобто, не розмежували розрахунок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, що позбавляє касаційний суд можливості перевірити правильність таких розрахунків і надати їм оцінку.

Питання правомірності розміру середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу не є предметом касаційного оскарження, а тому не аналізується Судом.

Водночас, враховуючи, що оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення працівника на роботі, за своєю суттю є компенсацією середнього заробітку, то вона, як і середній заробіток за час вимушеного прогулу, підлягає стягненню з органу, у відносинах публічної служби з яким перебуває позивач.

Разом з тим, відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 перебував на державній службі в митних органах України виконуючи обов`язки заступника начальника відділу митного оформлення №2 Бориспільської митниці.

Після незаконного звільнення був поновлений, на посаді заступника начальника відділу митного оформлення №2 митного поста "Бориспіль-аеропорт" Київської митниці Міндоходів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" від 06 серпня 2014 року №311 (311-2014-п) , Київську митницю Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до Київської митниці ДФС.

Таким чином, оскільки Київську митницю Міндоходів реорганізовано, і правонаступником прав та обов`язків є Київська митниця ДФС, то належним відповідачем, що має відповідати за позовними вимогами позивача є саме Київська митниця ДФС.

Крім того, матеріали справи містять протокол розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1, довідку про середню заробітну плату, середній заробіток за час вимушеного прогулу щодо здійснених обрахунків, які були видані саме Київською митницею ДФС.

Разом з тим, відповідно до оскаржуваних рішень суми заробітку за час вимушеного прогулу, за затримку виконання рішення суду та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки стягнуто на користь позивача з Державної фіскальної служби України.

У свою чергу, ДФС України зазначає, що не може нести відповідальність і негативні наслідки за дії Київської митниці, оскільки табелювання робочого часу, нарахування та виплата заробітної плати, інші розрахунки ОСОБА_1 здійснювались виключно Київською митницею (правонаступником якої є Київська митниця ДФС).

Вказане свідчить, що суди належним чином не дослідили питання належного суб`єкта, що має відповідати за позовними вимогами ОСОБА_1 про стягнення належних йому коштів у зв`язку із незаконним звільненням.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Судами першої та апеляційної інстанцій не з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного їх вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми матеріального та процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення, що не може бути перевірено та усунуто судом касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд наголошує, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другої якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин які мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустили порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення судів ухвалені з порушенням Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно встановити період вимушеного прогулу позивача та час затримки виконання рішення про його поновлення на роботі, та, відповідно, провести детальний розрахунок належних до стягнення сум за встановлені періоди, окремо по кожному. Встановити належного суб`єкта владних повноважень (відповідача), який має відповідати за позовними вимогами ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь вказаних коштів.