914/1526/15 Про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - 29.12.2015 Прийняття

Овечкін В.Е. - головуючого, Корнілова Ж.О., Чернов Є.В. за участю представників: позивача відповідача розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 Бічук С.Ф. Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 року у справі № 914/1526/15 господарського суду Львівської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Голубничої Ольги Василівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.07.2015 р. (суддя Пазичев В.М.) було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Суд мотивував свої висновки наступним.

Нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості за вищевказаним рахунком, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку, та перевіряє чи вчинені боржником дії, на виконання яких вчиняється виконавчий напис нотаріуса. До заяви відповідач додав оригінал договору фінансового лізингу, копії неоплачених рахунків, довідку про стан взаєморозрахунків, копію повідомлення про відмову (розірвання) від договору лізингу, лист-вимогу про сплату заборгованості, копії опису вкладення у поштове відправлення, копії фіскальних чеків про направлення листів Лізингоодержувачу.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису відповідачем було надано приватному нотаріусу - всі документи, які вимагає чинне законодавство України та які були доказом безспірності ухилення позивача від виконання зобов'язання за договором фінансового лізингу щодо повернення Предмету лізингу. Обов'язковість надання інших документів для вчинення виконавчого напису про повернення об'єкту лізингу законодавством не передбачено, а відтак у нотаріуса були відсутні підстави для відмови у вчинені спірної нотаріальної дії.

Таким чином, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (третя особа) правомірно вчинила на договорі фінансового лізингу виконавчий напис про зобов'язання позивача повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" майно, з вказівкою повної специфікації Предмету лізингу, що переданий в користування на підставі договору фінансового лізингу та підлягає поверненню.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 р. (судді Плотніцький Б.Д., Мельник Г.І., Михалюк О.В.) рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2015 р. скасовано.

Прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голубничої Ольги Василівни., вчинений 26.11.2014 р., зареєстрований в реєстрі за № 2176, про повернення ФО-П ОСОБА_6 (позивачем) на користь ТОВ "Український лізинговий фонд" (відповідача) автомобіля DAF FT ХР105, 2012 р.в., шасі НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, реєстраційний НОМЕР_3, вартістю 929 500,00 грн.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Скаржник доводить, що суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку про відсутність у договорі умов про застосування при визначені розміру лізингового платежу коригування курсу валют, помилково проаналізувавши умови договору та дійшовши неправильного висновку про наявність у позивача переплати, оскільки п. 2.6. загальних умов, де є посилання на п. 8.4. договору, та п. 8.4. договору передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється у гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6. загальних умов договору. Таким чином, скаржник стверджує про існування у позивача заборгованості з лізингових платежів, тому вважає, що вправі був відмовитися від договору на підставі ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 11.4 Загальних умов.

Скаржник вважає помилковими висновки апеляційної інстанції про необхідність щоразу при зміні курсу валют укладення двосторонньої додаткової угоди відповідно до п. 2.14 загальних умов у разі настання подій, визначених у п.п. 2.12, 2.13 Загальних умов, оскільки такий висновок не відповідає наведеним умовам договору, якими не передбачено необхідності укладення додаткової угоди при зміні курсу валют.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про вчинення виконавчого напису нотаріусом з порушення законодавства через ненадання відповідачем доказів надіслання позивачу рахунків на оплату та як наслідок відсутність підстав вважати заборгованість безспірною, оскільки, по-перше, нотаріусу було надано документи згідно зазначеного у заяві від 20.09.2014 р. переліку, по-друге, на момент направлення заяви позивачем було прострочено на 4-и місяці оплату лізингових платежів, що дозволяло лізингодавцеві вилучити предмет лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Позивач у відзиві доводи скарги заперечив з тих мотивів, що апеляційною інстанцією правомірно спростовано факт заборгованості та безспірності, відсутність якої унеможливлювало право відповідача вимагати вчинення виконавчого напису нотаріусом, апеляційною інстанцією встановлено не надіслання позивачу рахунків на оплату, тому вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду законною і обґрунтованою, а касаційну скаргу безпідставною та просить в її задоволенні відмовити, постанову залишити без зміни.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

26.11.2014 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про повернення позивачем на користь ТзОВ "Український лізинговий фонд" (відповідача) автомобіля DAF FT ХР105, 2012 р.в., шасі № НОМЕР_1, двигун НОМЕР_2, реєстраційний номер, вартістю 929500,00 грн.

Судом встановлено, що 18.09.2013 р. між ТОВ "Український лізинговий фонд" (Лізингодавець/відповідач) та ФОП (Лізингоодержувач/позивач) було укладено Договір фінансового лізингу № 1922/09/13-В (надалі - Договір лізингу). Відповідно до Договору фінансового лізингу, Лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі в строки та у розмірі, передбаченому Графіком платежів, що є Додатком № 1 до Договору, з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору. Однак, Лізингоодержувач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена Лізингоодержувачем добровільно.

Відповідно до статті 2 Загальних умов (Додаток № 3 до Договору), позивач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію), в порядку, строки та у розмірі згідно Графіком внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору), з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору (Додаток № 3)

Згідно п. 8.4. Договору фінансового лізингу передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п.2.6. Загальних умов договору, в якому зазначено, що у разі вказівки в п. 8.4. Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, Сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 189 ГК України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Дані норми кореспондуються з положеннями статті 533 Цивільного кодексу України.

При визначенні ціни у договорі слід враховувати положення ч. 2 ст. 524 ЦК Українипро те, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таке право, поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання, дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане в гривні. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникати впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань. Наявність таких умов в Договорі обґрунтовує прагнення учасників правовідносин застрахувати себе від настання несприятливих фінансових наслідків, пов'язаних з інфляційними процесами та закласти в умови договору можливість коригування його ціни.

Таким чином, за Договором фінансового лізингу, грошове зобов'язання зі сплати лізингових платежів виражене у грошовій одиниці України - гривні, що відповідає чинним вимогам законодавства. При цьому коригування на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п. 2.6. Загальних умов - додаток № 3 до Договору, не протирічить нормам діючого законодавства.

Пунктом 13.5. Загальних умов (Додаток № 3 до Договору) сторонами погоджено, що у разі вказівки в п. 8.4. Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, Лізингоодержувач попереджений про наявність з боку Лізингоодержувача валютного ризику, тобто ймовірності виникнення можливих збитків у Лізингоодержувача внаслідок зміни курсу іноземної валюти до національної валюти України. Підписанням цього Договору Лізингоодержувач підтверджує, що він усвідомлює можливе настання несприятливих для нього наслідків, спричинених коливанням курсів валют, і гарантує виконання взятих на себе зобов'язань своєчасно та в повному обсязі.

Судом встановлено, що починаючи з 10 періоду (дата платежу по Графіку 02.06.2014 р.) фактична сума сплаченого платежу внесена позивачем не в повному обсязі, а лише частково. Усі наступні грошові надходження від позивача по Договору пішли на часткове покриття заборгованості по даному періоді, отже починаючи з 10 періоду позивачем припинено сплату лізингових платежів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Спростовуючи висновки місцевого суду та дійшовши протилежного про відсутність факту заборгованості, апеляційна інстанція помилково керувалася тими мотивами, що в п.п. 2.12-2.14 загальних умов визначено можливість зміни вартості предмету лізингу, розміру лізингових платежів та/або розміру авансового платежу за договором, в тому числі в разі зміни курсу валют, через необхідність укладення додаткової угоди, що вплинуло на висновки апеляційного суду щодо розміру грошового зобов'язання позивача.

За таких обставин, слід визнати, що висновки апеляційної інстанції щодо відсутності заборгованості ґрунтуються на невірному застосуванні наведених норм законодавства та умов договору щодо можливості застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют в односторонньому порядку, тому спростування висновків місцевого господарського суду про факт заборгованості визнається помилковим.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належної оцінки факту наявності заборгованості позивача перед відповідачем та її безспірності в розумінні норм чинного законодавства, мотиви апеляційного господарського суду цих висновків не спростовують.

З метою врегулювання спору, на адресу Лізингоодержувача, що вказана в Договорі лізингу, було направлено лист-вимогу (вих. № 612-УПК від 20.09.2014 р.) щодо сплати заборгованості цінним листом з описом, (копія листа-вимоги разом з доказом відправки додано до справи).

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Згідно ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" (надалі Закон), лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно п. 11.2.1 Загальних умов Договору фінансового лізингу, лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати Договір фінансового лізингу від 28.03.2013 року (відмовитися від цього договору) та вилучити предмет лізингу у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (повністю або частково) і/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 днів від дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів або Загальними умовами. У відповідності до п. 11.3 Загальних умов Договору, у разі виникнення підстав, передбачених п.п.11.2.1-11.2.8 цих Загальних умов Договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючі порушення або достроково викупити предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, розраховану відповідно до ст. 8 Загальних умов Договору. В п. 11.4 Загальних умов Договору вказано, що у разі, якщо протягом 20 календарних днів від дати направлення лізингоодержувачу повідомлення, згідно п. 11.3 Загальних умов Договору, лізингоодержувач не усуне визначені в повідомленні порушення або не викупить предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, згідно п. 8.5 Загальних умов Договору, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає наручно повідомлення про відмову від договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну) та місця його передачі лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт, протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути предмет лізингу лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні. При цьому, у разі відмови лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу лізингодавцю, лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання/знаходження або ремонту без будь-яких дозволів лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на лізингоодержувача понесених витрат.

Таким чином, на адресу Лізингоодержувача, що вказана в Договорі лізингу, було направлено повідомлення про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу (Вих. № 682-УПК від 14.10.2014 р.) цінним листом з описом та повідомленням про вручення, яким Лізингодавець зобов'язав Лізингоодержувача повернути Предмет лізингу та всі належні документи і приналежності протягом 7 днів (копія повідомлення з доказами відправки та отримання додані до справи). Однак, позивач не тільки не виконанав відповідні умови Договору лізингу та вимоги норм Закону, не повернув відповідачу предмет лізингу, а навіть не відповів на це повідомлення, не спростував та не оскаржив у встановленому чинним законодавством України порядку такі дії відповідача, що може свідчити про те, що позивач погодився з їх правомірністю. Також, суду не надано належних та допустимих доказів дострокового викупу Предмету лізингу, оплативши відповідачу суму викупу, розраховану згідно ст. 8 Загальних умов Договору.

Вимога про повернення Предмета лізингу не була виконана позивачем добровільно. Також позивачу не вдалося самостійно вилучити Предмет лізингу через дії відповідача у вигляді переховування Предмету лізингу, неповернення його законному власнику, яким являється ТОВ "Український лізинговий фонд" згідно Свідоцтва про реєстрацію.

Вчинення виконавчих написів є визначеною процедурою за законодавством України, за якою нотаріус перевіряє наявність правочину та безспірність вимог за укладеним правочином з огляду на те, що нотаріус не розглядає "спір" в галузі права, а виконує визначену Законом України та Кабінетом Міністрів України процедуру повернення предмету лізингу шляхом вчинення виконавчого напису. Договір фінансового лізингу є укладеним, безспірність вимог визначена спеціальною нормою - Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , Договором та постановою Кабінету Міністрів України. Виконавчий напис вчинено відповідно до чинного законодавства.

При вчиненні виконавчих написів нотаріуси керуються Цивільним кодексом (435-15) , Законом України "Про нотаріат" (3425-12) , Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) тощо. Так, ч. 2. ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Виконавчий напис це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому, вчинення виконавчого напису це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.

Для вчинення виконавчого напису необхідно здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія. Необхідно з'ясувати, чи заборгованість, щодо якої потрібно вчинити виконавчий напис, є передбаченою в Переліку документів. Так, згідно з Переліком документів, нотаріус вправі вчинити виконавчий напис для, зокрема, п. 8 повернення об'єкта лізингу.

Щодо безспірності заборгованості слід зазначити, що в основу розмежування "спірної" і "безспірної" заборгованості покладається не власне ставлення позивача (боржника) до пред'явленої вимоги (суб'єктивна ознака), а фактичний характер правовідносин (об'єктивна ознака). Факт наявності спору між сторонами суб'єктивна ознака. Вирішення питання, чи є заборгованість об'єктивно безспірною, відноситься до компетенції Кабінету Міністрів України, який відповідно до ст. 87 Закону України "Про нотаріат" встановлює перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться на підставі виконавчих написів. Згідно з п. 3.2 гл. 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, безспірність заборгованості підтверджується документами, передбаченими Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (1172-99-п) .

Відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 1.1 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок), для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.5 Порядку, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 (1172-99-п) . При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 (1172-99-п) .

У пункті 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) наведений перелік документів необхідний для одержання виконавчого напису при поверненні об'єкта лізингу, до яких належать:

а) оригінал договору лізингу;

б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Тобто, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості за вищевказаним рахунком, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку, та перевіряє чи вчинені боржником дії, на виконання яких вчиняється виконавчий напис нотаріуса. До заяви відповідач додав оригінал договору фінансового лізингу, копії неоплачених рахунків, довідку про стан взаєморозрахунків, копію повідомлення про відмову (розірвання) від договору лізингу, лист-вимогу про сплату заборгованості, копії опису вкладення у поштове відправлення, копії фіскальних чеків про направлення листів Лізингоодержувачу.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису відповідачем було надано приватному нотаріусу всі документи, які вимагає чинне законодавство України та які були доказом безспірності ухилення позивача від виконання зобов'язання за договором фінансового лізингу щодо повернення Предмету лізингу. Обов'язковість надання інших документів для вчинення виконавчого напису про повернення об'єкту лізингу законодавством не передбачено, а відтак у нотаріуса були відсутні підстави для відмови у вчинені спірної нотаріальної дії.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", строк лізингу визначається сторонами договору та є його істотною вимогою. Таким чином, Загальними умовами Договору фінансового лізингу (надалі - Договір), а саме пунктом 11.1. Сторонами передбачено, що дія Договору припиняється повним виконанням Сторонами його умов, а також в інших випадках, передбачених Договором та чинним законодавством.

Згідно п. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до ч. 4 ст. 214 Цивільного кодексу України, правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Договором фінансового лізингу чітко встановлено, що правовий наслідок відмови від Договору фінансового лізингу спричиняє наступний наслідок розірвання такого Договору в порядку, передбаченому самим Договором, де сторонами погоджений механізм розірвання Договору фінансового лізингу. Так, у пункті 11.6. Договору, Сторонами погоджено, що датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачем (Позивачем) (Відповідачу) (дата повернення) або дата вилучення Предмета лізингу. Передача/вилучення Предмета лізингу, що оформляється підписанням Сторонами акта повернення Предмета лізингу або підписанням уповноваженими особами (відповідача) акта вилучення Предмета лізингу.

Враховуючи вищезазначене, відповідач скористався своїм правом на відмову від Договору, надіславши позивачу відповідне Повідомлення, з вимогою повернути Предмет лізингу. Але, внаслідок дій позивача у вигляді переховування Предмету лізингу, неповернення його законному власнику, яким являється ТОВ "Український лізинговий фонд", відповідач був змушений на підставі існуючою заборгованості та повідомлення про відмову від Договору, яке було отримане Лізингоодержувачем, звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису по поверненню майна.

Таким чином, відповідач виконав всі умови, передбачені законодавством та Інструкції про вчинення нотаріальних дії щодо безспірності вчинення виконавчого напису, а саме: надання доказів існуючої заборгованості позивача та доказів відмови відповідача від Договору фінансового лізингу у встановленому Законом та Договором порядку. Отже, згідно вищевикладеного Виконавчий напис, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 26.11.2014 р., реєстраційний номер 2175, вчинений згідно чинного законодавства і підлягає виконанню.

Крім того, господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють належність кредитору права повернення предмету лізингу, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, при яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню. Також, за змістом ст. ст. 1, 2, 18 ГПК України, ст. 1 Закону України "Про нотаріат", нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі. Отже, оскільки, в даному випадку, звернувшись з даним позовом до суду, позивач не порушує питання про захист права відповідно до положень цивільного чи господарського законодавства, не наводить жодних доводів та не подає доказів на їх підтвердження щодо повернення Предмету лізингу, суд не вбачає підстав для задоволення позову.