21-3319а16 Щодо визнання протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд, Банк відповідно), третя особа - Банк, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" від 13 лютого 2015 року № 011-18510-130215 (далі - договір банківського вкладу) та часткового включення (в сумі 695 грн 63 коп.) ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, а також зобов'язати відповідача подати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за названим договором банківського вкладу за рахунок Фонду.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що уповноважена особа Фонду не довела наявності передбачених частиною третьою статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI (4452-17) ) підстав для визнання договору банківського вкладу нікчемним, як і того, що цей правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини й громадянина.

У ході розгляду справи суди встановили, що постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ Банк віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів з установленням певних обмежень в його діяльності.

13 лютого 2015 року ОСОБА_1 та Банк уклали договір банківського вкладу та додаткову угоду № 1 до нього, за умовами яких у Банку розміщено 7300 доларів США строком до 12 серпня 2015 року з виплатою 5,5 % річних, при цьому зарахування вкладу здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу Банку в день укладення договору. Виключно для цілей договору Сторони домовились, що умови пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Банку щодо заборони зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для Вкладника від третьої особи до відносин, що виникають на підставі до цього Договору, не застосовуються.

13 лютого 2015 року згідно з платіжним дорученням № 45841797 на депозитний рахунок ОСОБА_1 з рахунку ОСОБА_2 перераховані грошові кошти в сумі 7300 доларів США.

2 березня 2015 року постановою Правління НБУ № 150 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних, що стало підставою для запровадження з 3 березня до 2 жовтня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.

На виконання рішення Виконавчої дирекції Фонду від 27 липня 2015 року № 174/15 Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями Банку було здійснено перевірку договорів за вкладними операціями на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI.

Листом від 23 вересня 2015 року № 8821/2405 ОСОБА_1 повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 12 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 червня 2016 року вищезазначені рішення судів залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України уповноважена особа Фонду, посилаючись на наявність підстав, установлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пунктів 1, 5 частини першої статті 237 КАС підставами для перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

1. На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України, які, на думку уповноваженої особи Фонду, свідчать про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права.

2. Так, в ухвалі від 28 січня 2016 року (№ К/800/40534/15) цей суд вказав на правомірність наказу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" в частині визнання нікчемним правочину, оскільки суди встановили здійснення за допомогою його укладення фіктивного відкриття рахунку та штучного зарахування на нього коштів з метою відшкодування іншій особі за рахунок Фонду коштів вкладу в сумі, що перевищує його граничний розмір.

3. В ухвалі від 7 квітня 2016 року (№ К/800/288/16) касаційний суд визнав правомірним невключення вкладника ПАТ "Банк Камбіо" до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в цьому банку за рахунок Фонду, з огляду на нікчемність договору банківського вкладу, який, як установлено у ході розгляду справи, укладено з наданням його власнику переваг перед іншими кредиторами.

4. В іншій доданій до заяви ухвалі - від 14 квітня 2016 року (№ К/800/693/16) суд погодився з висновками уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "ІМЕКСБАНК" про нікчемність укладеного цим банком договору про приєднання особи до публічного договору банківського вкладу, оскільки було встановлено неможливість внесення коштів на відкритий за ним рахунок шляхом попереднього зняття коштів з іншого рахунку через відсутність достатніх для такої операції коштів у касі банку.

5. У постанові від 2 червня 2016 року (№ К/800/45816/15) Вищий адміністративний суд України вказав на обґрунтованість висновку уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Експобанк" про нікчемність укладеного ним з фізичною особою договору банківського рахунку з огляду на наявність підстав, установлених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI та статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

А в ухвалі від 2 червня 2016 року (№ К/800/51714/15) цей суд вважав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання договору банківського вкладу нікчемним, оскільки обставини справи свідчать про його укладення для надання окремому кредитору переваг, прямо не встановлених законодавством.

У справі ж, що розглядається, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу, оскільки відповідач не визначив конкретної підстави нікчемності такого договору, що передбачені у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI, та не довів наявність ознак, які б свідчили про його нікчемність. Так, уповноважена особа Фонду не навела жодних доказів того, що розпорядження ОСОБА_2 власними коштами, розміщеними в банківській установі, шляхом їх перерахунку на рахунок позивача є таким, що у розумінні статті 228 Цивільного кодексу України порушує публічний порядок.

Таким чином, ухвалення судових рішень, різних за висновками щодо правомірності чи неправомірності невключення осіб до відповідних переліків вкладників банківських установ, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, зумовлене встановленням судами у цих справах різних обставин щодо наявності підстав для визначення окремих договорів нікчемними.

Обґрунтовуючи наявність підстави, установленої пунктом 5 частини першої статті 237 КАС, заявник послався на постанову Верховного Суду України від 15 червня 2016 року (№ 22-286а16).

Однак висновок Верховного Суду України, викладений у згаданій постанові, ґрунтується лише на тому, що цим судом вже вирішувалося питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм права у подібних спорах з посиланням на постанову Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року № 21-4846а15, у якій вказано, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки та банківську діяльність", пункту 6 статті 2 Закону № 4452-VI та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

При цьому цей правовий висновок згідно з постановою від 16 лютого 2016 року № 21-4846а15 стосується спору між управлінням Пенсійного фонду України та банком, який не виконав свій обов'язок щодо перерахування бюджетних коштів за вимогою пенсійного органу. Тобто тлумачення норм права було здійснено щодо правовідносин, які не є подібними, і за інших обставин, ніж у справі, рішення суду в якій оскаржується.

Ураховуючи наведене, підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, як і про невідповідність оскаржуваного рішення висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, немає.

Таким чином, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, у задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду відповідно до частини першої статті 244 КАС слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича відмовити.